Ми зустрілися нещодавно в Одесі. Виявляється Микола Миколайович Бернов, Голицький сільський голова з Болградського району, навчається на заочному відділенні Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
З одного боку, це викликало подив: адже за спиною мого співрозмовника і сільськогосподарський технікум, і Київська сільськогосподарська академія. Але його охоплює постійна жага до знань, незважаючи на величезну практику. Сімнадцятирічним він вже працював трактористом, а після армії – бригадиром виноградної бригади. З роками накопичувався досвід, були посадові підвищення. Під час ліквідації системи СВК йому довелося випити і гірку чашу всіляких реорганізацій, ліквідації місцевого сільгосппідприємства «Кара-Марін», яким він на той час керував.
Мешканці села зазнали всієї гіркоти аграрної реформи, але добре ставлення до свого голови все ж зберегли. Це показали і результати виборів сільського голови. З чотирьох претендентів перевагу віддали Миколі Бернову. І цю довіру він старається виправдати конкретними справами.
Головне, вважає він, – жоден мешканець села не повинен залишитися без уваги, у важкій самотності. А зробити сьогодні це дуже нелегко: у Голиці мешкають понад 500 пенсіонерів, діти багатьох з них виїхали у міста на заробітки, а у батьків підтримки з боку – ніякої.
Хвилює сільського керівника і демографічна ситуація: у нинішньому році місцева середня школа, де навчається всього 102 дітей, має 17 випускників, а до першого класу восени піде всього лише 7 діток.
І сьогодні головна турбота сільського голови – діти. Всі школярі по 6-й клас включно побувають на морі. Решта теж одержать підтримку під час літніх канікул. А ще працюватиме дитячий садок на 30 дітей.
Про ветеранів у селі теж не забувають. І в дні свят, і в будні. На 9 Травня традиційно накрили святковий стіл для учасників бойових дій, яких теж залишилося всього 14 чоловік.
– Щоб утримати людей в селі, – розмірковує М.М. Бернов, – почали більше уваги приділяти розвиткові соціальної сфери. Зараз ми опікуємося амбулаторією загальної сімейної медицини, Будинком культури, дитсадком. Потурбувалися ми і про вуличне освітлення села, не залишаємо без уваги місцеву школу.
Звичайно, тут без спонсорів не обійтися. А основні з них – керівники ТОВ «Кара-Марін» Дем’ян Недєлков та ТОВ «Золота лоза» Сергій Северюк. Справа не лише у тому, що вони допомагають матеріально дитячим закладам, людям похилого віку. Ще важливіше те, що, успішно розвиваючи виробництво, вони створюють додаткові робочі місця. А це гарантія того, що менше людей стане виїжджати на заробітки.
Земляк Іван Петров за свої кошти у Голиці організував дуже пристойний музей села у стінах рідної для нього школи. І кількість таких людей, на щастя, зростає.
– Але і проблем нерозв’язаних залишається багато, – далі говорить співрозмовник. – А на «дірявому» сільському бюджеті чи багато зробиш? Ось дорога, яка сполучає село з трасою Одеса – Болград. Всього 6 кілометрів, а ремонту не дочекаєшся вже багато років. Друге – це вода. Її одержуємо з глибинної свердловини. Але перед вживанням її потрібно ще й очищати. Потрібен проект, а потім і сама споруда з очищення води.
Непокоїть нас і стан лісопосадок за селом. Паливо з кожним роком зростає у ціні. Не кожна сім’я за свої мізерні пенсії може купити ту ж тонну вугілля. От і вирубують потайки місцеві лісосмуги. Звичайно, якби був газ, то такого не було б.
Виявляється, надія ця не така вже і нездійсненна. З одного боку – газова магістраль наближається до сусіднього села Баннівки, а з другого – і до газифікованого села Городнього не так вже далеко.
Ось у таких турботах живе сільський голова. А щоб багато з наміченого розв’язати, потрібні люди, міцний депутатський актив, щедрі спонсори.
– Роботу з людьми, – завершує мій співрозмовник, – вважаю найскладнішою «професією». Ось чому знову засів за навчання і освоюю науку управління.
Микола Миколайович – людина молода. Сьогодні йому виповнюється лише 45. З чим його через газету вітають однокурсники з п’ятої групи інституту. До них долучається і редакція «ОВ».
