Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька. «Ранок ділової людини». Театральні фантазії на теми М.В. Гоголя. Переклад – Любові Федченко. Режисер-постановник – Микита Гриншпун (Москва). Сценографія заслуженого художника України Станіслава Зайцева. Костюми Анастасії Баторій. Хореографія Павла Івлюшкіна. Музичний керівник вистави – Ігор Чернецький.
…Містична складова долі і творчості Миколи Васильовича Гоголя «заявила про себе» через стільки часу після його смерті. П'єси «Ранок ділової людини» у тому виді, як вона репрезентована на сцені нашого театру, у Гоголя немає. Не довівши до кінця свій перший драматургічний досвід, п'єсу «Володимир 3-го ступеня», письменник «розібрав» її на фрагменти-сцени, які зажили самостійним життям: «Лакейська», «Позов», «Уривок», «Театральний роз'їзд...» і власне «Ранок ділової людини». Уривки із цих фрагментів і склали виставу М. Гриншпуна. Об'єднуючою засадою стало гоголівське надзавдання: зведення окремого випадку до рангу загальної закономірності. При цьому, на щастя, режисер не впав у нудне моралізаторство: від сатири невід'ємний гумор.
Хоча формально головним героєм заявлений Олександр Іванович Собачкин (Яків Кучеревський), героями, залежно від ситуації, стають і інші діючі особи: Марія Олександрівна (н.а. України Ольга Равицька), Михайло Петрович (Євген Юхновець), Павло Петрович (Андрій Зай) і Христофор Петрович (Богдан Паршаков) Бурдюкови, Дворецький (Павло Шмарев) і Ганна Гаврилівна (Ольга Петровська). Не можна назвати «прохідними» ролі дівчат-прислуг (Тетяна Медведєва, Тетяна Саковська) і особливо слуг (Олесь Фроліков, Олександр Станкевич, Олександр Самусенко). Епізодичні персонажі – колоритні і вони запам'ятовуються: Чужий лакей (Андрій Зай), тітка Бурдюкова (н.а. України Ольга Равицька), Листи (Тетяна Медведєва, Тетяна Саковська, Ольга Петровська)... Благодатний ґрунт драматургії Миколи Васильовича Гоголя дозволив «розгулятися» і режисерській фантазії, і акторським індивідуальностям всіх виконавців. У результаті вийшла «акторсько-режисерська» вистава – той щасливий сплав, що і дозволяє глядачеві по-справжньому відчути себе в Театрі. Це відчуття підсилюється за рахунок блискучої сценографії Станіслава Зайцева. У різних ролях у нього виступає фантасмагоричний предмет меблів: помісь бюро і гардероба із численними ящиками. Звичайно, завжди «можливі варіанти», але саме таке рішення уявляється особливо вдалим.
Але, головне достоїнство вистави, – у стародавній історії, як у дзеркалі, яке ніколи не тьмяніє, відображуються людські пороки і пристрасті, звичаї суспільства, властиві і нашому, віддаленому від гоголівського, часу. Тут, як і у випадку «Ревізора», доречно запитати і відповісти: «Над ким сміємося? Над собою». «Все змінилося – і нічого не змінилося», – констатує зі свого «давно минулого» Микола Васильович Гоголь.
Такою ось виставою дебютував в Одесі Микита Гриншпун – продовжувач режисерської династії, син і онук Юлія і Ізакіна Гриншпунів, котрі плідно працювали у нашому місті. Добрий початок і, хто знає, можливо, заявка на продовження співпраці?
