Перехрестове Фрунзівського району – це залізнична станція і центральна садиба однойменної сільської ради, куди входить ще і село Петрівка. Населений пункт газифіковано, тут функціонують дільнична лікарня, школа і навіть дитячий садок, не кажучи вже про підприємства торгівлі і громадського харчування. Одним словом, створені досить прийнятні умови для життя.
Однак, нещодавно до редакції надійшов лист, у якому наш читач розповідає про тяжке становище мешканки Перехрестового та її дитини. Оскільки жінка – інвалід, вона не може підтримувати в належному стані ні свій будинок, що перетворився на руїни, ні свою дитину, не кажучи вже про її виховання.
«Хлопчик ходить брудний, обірваний, жебракує, лається триповерховим матом, – пише читач. – Вдома його утримати неможливо, він весь час кудись тікає. Був випадок, коли він ледь не потрапив під поїзд»...
Звертання у різні інстанції, зокрема у сільську раду, із проханням про надання допомоги цій нещасній сім'ї, і, насамперед, дитині, ніяких результатів не дали.
«Ось такі справи, чиновники всіх рівнів державної влади постійно повторюють про необхідність піклуватися про сім'ю і дітей, а насправді залишають їх сам на сам з лихом. За часи радянської влади такого б ніхто не допустив», – нарікає читач.
При зустрічі з кореспондентом Перехрестівський сільський голова Володимир Кириленко, зокрема, сказав:
– Звичайно, ми знаємо про лихо Вікторії І-ї. Випадок екстраординарний, якщо врахувати, що вона не зовсім здорова людина. До речі, її сина вдалося влаштувати до дитячого притулку. Але питання в іншому: як налагодити нормальне життя в цій, хоч і неповній, сім'ї. Ми неодноразово розмовляли на цю тему з Вікторією і, як мені здається, знайшли більш-менш прийнятне рішення. Так, до вересня вона пообіцяла відремонтувати будинок. У цьому, як ми і домовилися, посильну допомогу надасть сільська рада. Має намір посприяти в цьому і одна з її сестер, яка займається фермерством. І лише після цього може йти мова про повернення сина додому...
Безсумнівно, сільський голова, як і пастир, повинен брати посильну участь у долі кожного члена громади, але перекладати на нього всі турботи, зокрема про Вікторію, не зовсім коректно. Тому що у нього, як кажуть, і так турбот повний рот.
Досить сказати, що на території сільської ради мешкає 1780 осіб, зокрема 879 працездатних. У той же час, забезпечені роботою лише 290, 127 з них – за межами території сільради. Тому що в населеному пункті, крім як на підприємствах торгівлі і громадського харчування, знайти роботу нема де. Але і тих, раз, два і нема.
– Звідси і проблеми з наповненням бюджету, що у нас становить не набагато більше ста сорока тисяч гривень, – говорить Володимир Васильович. – Адже прибутковий податок у наших працюючих селян вираховують за місцем реєстрації підприємства. І, звісно, у село не надходить ні копійки.
У той же час, у селі необхідно завершити реконструкцію водогону, приєднавши його до ще однієї артезіанської свердловини, що дозволить забезпечити всіх жителів і соціально значущі об'єкти якісною питною водою. Крім того, доводиться виконувати велику роботу з ремонту доріг, які вже не витримують жодної критики. І на все це необхідно кошти, і чималі. Звичайно, на території сільради нараховується близько 5320 гектарів землі, з них 3700 – ріллі, що може і повинна давати сільгосппродукцію, а отже, годувати тих, хто на ній живе і працює, і при цьому підпитувати місцевий бюджет. Адже він, як відомо, поповнюється за рахунок прибуткового податку із громадян і плати за землю. Але не все так просто, як може здатися на перший погляд.
– У нас зареєстровано вісім фермерських господарств і двоє підприємців-орендарів, що обробляють земельні паї селян, – розповідає В. Кириленко. – Донедавна пустувало гектарів двісті. Але після посухи минулого року, деякі з фермерів взагалі відмовилися обробляти землю – для малопотужних господарств це і важко, і економічно неприбутково.
На цю тему, зокрема, про майбутнє села, ми розмовляли і з керівником місцевого фермерського господарства «Кристал» Олександром Шумейком, який має достатню кількість техніки і чималий досвід роботи на землі.
– При ситуації, що склалася на селі, я не бачу майбутнього, – говорить Олександр Григорович. – Насамперед, це стосується несправедливої стосовно сільгоспвиробника цінової політики. За нинішній вартості пального і зерна, для того, щоб купити тонну солярки, потрібно продати не менше десяти тонн хліба. Літр молока у селян купують по сімдесят копійок, а переробивши, продають його по п'ять гривень за той же літр. До цього часу лише в Перехрестовому нараховувалося до восьмисот голів великої рогатої худоби, на кожному подвір'ї тримали по три – чотири корови, незважаючи на важку працю. Люди цим жили і давали жити іншим. Але оскільки все подорожчало, зокрема пальне, корм, а молоко далі приймають по тій же ціні, поголів'я скоротилося майже у десять разів.
От ви запитуєте, не хотів би я взяти під оренду на обробіток ще землі? Хотів би, але не можу. Та і за нинішніх зарплат ніхто із селян не хоче виходити в поле і взагалі трудитися на землі. Це ми випробували на собі, коли запрошували людей, звісно, за гроші, попрацювати на просапних культурах. Ніхто, за рідкісним винятком, так і не вийшов на роботу.
– Нині в сільських населених пунктах і, звісно, у нас, спостерігається, на мій погляд, досить негативна тенденція, коли молоді люди, не зареєструвавши юридично шлюб, народжують по п'ять-шість дітей, – продовжує сільський голова. – Молода жінка в таких випадках вважається матір'ю-одиначкою і одержує всі соціальні виплати, гарантовані державою, зокрема матеріальну допомогу на дітей. Виходить досить пристойна сума, що дозволяє як матері, так і біологічному, але невзаконеному батькові, не працюючи, безбідно існувати. Тобто жити за рахунок дітей.
Ось такий зав'язується перехрестівський соціальний, економічний і моральний вузол. З одного боку, – ніхто не може допомогти знедоленій хворій жінці та дитині-сироті, а з іншого – створено всі умови для того, щоб, використовуючи стурбованість держави негативним демографічним станом, жити добре за рахунок платників податків, тобто за наш із вами рахунок. Однак тут проглядається і інша колізія: дитина, як правило, бере приклад з батька. Не привчена з дитинства до роботи, активної життєвої позиції, вона і сама може піти по стопах своїх батьків.
Моральну проблему сучасності ми свого часу обговорювали з настоятелем місцевого Хрестовоздвиженського храму отцем Володимиром:
– Я всім говорив і говорю, зокрема керівникам району, представникам громадських організацій, що, насамперед, необхідно звертати увагу на підростаюче покоління. Адже для світської влади і служителів церкви головним залишається завдання сформувати людину, виховати особистість. Тому я переконаний, що в школах необхідно викладати не християнську етику, а саме учення Ісуса Христа.
За переконанням отця Володимира, цим шляхом треба йти, відроджуючи наші села і міста.
