Ще й сьогодні «Шампань України» – господарство в Арцизькому районі – досить часто називають звично винрадгоспом-заводом. Хоча це давно вже відкрите акціонерне товариство із економікою, що стабільно міцніє. А керує ним справді усе той же добре відомий в області Гнат Васильович Братінов, відзначений за свою працю урядовими нагородами, заслужений працівник сільського господарства України. Багато чого з того, що нині відбувається у галузі виноградарства, його не лише турбує – тривожить. Навіть при тому, що господарство, яке він очолює, міцно стоїть на ногах.
Половина площ «Шампані України» припадає на виноградні плантації, багатьом з яких вже під 40 років. Критичний вік, за якого, здавалося, досягти хоча б такої-сякої врожайності буває важко. Але навіть минулого, вкрай складного, року саме з цих площ тут зуміли зібрати до 45 – 50 центнерів грон сонячної ягоди з гектара, цьому сприяло суворе дотримання усіх технологічних вимог та норм.
Безперечне досягнення Братінова як керівника – вміння бачити далеко вперед і діяти на перспективу. А для галузі виноградарства та виноробства, що переживає зараз не найкращі часи, це вкрай важко. На жаль, деякі господарства –товаровиробники, відчуваючи нестійкість становища, у якому опинилася галузь, вже й не ризикують витрачати кошти на розширення площ під виноградники. Із великою тривогою висловлювали свої побоювання стосовно туманного майбутнього виноградарства і на обласній нараді у Тарутиному. На одній із сесій Арцизької райради висловив їх і Братінов, хоча надії на здоровий глузд у діях уряду все ж не втрачає. Лише тому у господарстві роблять значні капіталовкладення в розширення виноградарства та виноробства. Зрештою цілеспрямований розвиток галузі – це стабільна для багатьох людей робота. Це відчутна підтримка місцевих бюджетів та соціальної сфери.
– Вважаю, – говорить Братінов, – що наш уряд повинен працювати над тим, щоб зберегти вітчизняного виновиробника. Потрібні закони, які б стали заслоною на ввезення до країни дешевої, сумнівної якості продукції , а то – й фальсифікатів.
З Гнатом Васильовичем солідарні усі його колеги, які вже зараз непокояться з приводу масового завезення молдавської вино-коньячної продукції, що рішуче поступається у якості нашій. І чи не для виправдання непробачного здавання ринків, напрацьованих українськими виробниками, розпускаються наполегливо чутки про начебто гостру нестачу сировини в Україні?
Братінов з такою постановкою питання рішуче не згодний. Адже лише в Арцизькому районі залишок виноматеріалів – більш ніж мільйон декалітрів. А по області? А по країні? Таку галузь занапастити – особливого розуму не потрібно. Уряд – він, начебто, її й підтримує. Працює, наприклад, програма щодо відшкодування витрат на використання ПММ, електроенергії. І «Шампань України» їх також, але частково – відшкодували. Однак це той класичний випадок, коли однією рукою дають, а другою забирають. Держава не скупиться на обіцянки, присипляючи тим самим пильність тих, хто повірив у них. Пустим звуком залишаються і досі й так важливі для працюючих у цій галузі – зберегти податкові мита на ввезення імпортної виноконьячної продукції та забезпечити п’ятирічний бар’єр, який би дав можливість зміцніти підприємствам.
Сьогодні переробники, які паразитують на виробниках, усе нахабніше підминають їх під себе. «Свистоплясці» із закупівельними цінами, схоже, кінця не бачити. Ціни непорівнянні із витратами на одержання того ж кілограму винограду. І, мабуть, треба мати велику мужність і все ж таки віру у майбутнє, щоб за нинішнього ставлення держави до галузі, проте, вкладати в неї солідні кошти. А Братінов мету поставив конкретну: цього року перевести на крапельне зрошення не менше, а якщо вдасться – й більше 130 гектарів виноградників. Роботи йдуть дуже інтенсивно. Витрачено вже понад півтора мільйона гривень. У дуже стислий термін побудовано насосну станцію. Молоді виноградники другого року народження вже окільцьовані крапельним зрошенням, і жодна посуха їм тепер не страшна.
Ми бачили ці доглянуті молоді плантації. Помітили й досить істотну різницю між саджанцями одного року посадки – болградськими та сербськими. Перші – набагато міцніші та впевненіше себе почувають.
– Я завжди вважав, – підкреслив Гнат Васильович, – що висаджувати на півдні Бессарабії треба лише те, що тут і вирощено.
Цю проблему у господарстві вирішують кардинально, створивши маточники прищепних та підщепних лоз.
Ні, зовсім не перебільшу, якщо скажу, що «Шампань України» може сприйматися як школа – зразок грамотного ведення господарства. Тут усе робиться на перспективу, й сюди сміливо можна їхати цьому навчатися.
– Головне у нашій справі, – вважає Гнат Братінов, – працювати у єдиному ключі і над собівартістю, і над якістю продукції.
Сьогодні на винзаводі господарства йде справжня технічна революція. Старі, ще пострадянських часів, місткості замінено на нові, із нержавіючої сталі. Це забезпечить і високу якість, й надійну збереженість виноматеріалів. Одночасно будується ще один майданчик – під встановлення додаткових 28 місткостей по 50 тонн кожна.
– Ми готові працювати, виробляти, забезпечувати, – відповів Братінов на щирі похвали голови Арцизької райдержадміністрації Віталія Давидова. – Лише б бути впевненим у завтрашньому дні. А саме цього сьогодні нам і не вистачає. Знову будемо збиратися – виноградарі, винороби – і вирішувати, що потрібно робити для порятунку галузі. На мою думку, насамперед нам потрібний закон, здатний її захистити. А вже ми забезпечимо своєю продукцією не лише Україну. І продукцією якісною. Треба лише зняти для цього митні бар’єри для свого ж, вітчизняного, виновиробника. Невже це так важко?
…На зворотному шляху Давидов багатозначно скаже: «Таких би Братінових та Кістолів, та Паращенкових, та ще б з десяток – такий би районище у нас був!»
