Нещодавно на рідну землю ступили чотири українські моряки, які провели кілька місяців на борту судна «Aetera Sierra», що стоїть в порту Алжир під арештом. Як довідалися моряки після прибуття, – вже понад рік. Тепер, коли їм вдалося повернутися, їхнє бажання подати до суду на судновласницьку компанію активно підтримує вповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова. Але чи є для цього фактичні підстави?
Особливістю даної ситуації, про яку відомо з декількох джерел, є відчутні в ній ознаки нелегального способу працевлаштування. Тобто такого, яке здатне викликати будь-які наслідки, що і довелося відчути на собі капітану, старпому, старшому і другому механікам, які вирушили у рейс, за їхніми зізнаннями, за посередництвом маріупольської компанії «Ал Сістемс», яка сприяла у їхньому працевлаштуванні. У своєму листі, адресованому до Афін нашому землякові, представнику Міжнародної профспілки транспортників – ITF Георгію Гришку-Кириакідісу, моряки написали, що судновласник під час підписання з ними контракту приховав від них факт перебування судна під арештом.
Зазвичай, такі повідомлення стають приводом для емоційного впливу на громадську думку. Тисячі людей, не знайомих зі специфікою морського працевлаштування «під прапор», вірять у те, що моряків обманюють, кидають напризволяще і утримують майже не в рабстві. Справді, іноді моряки опиняються в дуже скрутному становищі, навіть потрапляють до в’язниць, з яких їх не завжди вдається визволити. Але в таких випадках нерідко можна знайти порушення давно врегульованих принципів системи посередництва у працевлаштуванні.
Так, з листа чотирьох моряків, випливає, що, крім посередницького підприємства в Маріуполі, вони зверталися до послуг якогось Шахова, колишнього жителя Маріуполя, що років 15 тому емігрував до Греції. Цей пан, подібно до свахи, звів їх із грецькою компанією, яка є власником судна. Крім усних запевнянь, що моряки одержать гарну роботу, він залишив їм ще номери своїх телефонів, за якими, як з’ясувалося, дзвонити марно, тому що ніхто не відповідає.
У Міністерстві праці та соціальної політики України вдалося довідатися, що маріупольська посередницька компанія «Ал Сістемс» реально існує і має ліцензію. Наступне звернення було до її керівництва.
Першого разу в трубці пролунав жіночий голос і сказав, що в «Ал Сістемс» немає зовнішньоекономічного договору із грецьким власником названого судна «Aetera Sierra», що застрягло в порту Алжир. Вона підкреслила, що її посередницька компанія не співпрацювала із чотирма моряками. Але надала їм перед відправленням деякі дрібні послуги. Чи могло це бути оформлення такого документа, як посвідчення особи моряка, без якого неможливо зійти на судно, у розмові не уточнювалося.
Проте, з листа Г. Гришка-Кириакідіса до посла України в Алжирі С. Боровика стає зрозуміло, що «крюінгова компанія (тобто «Ал Сістемс») висловила готовність понести більшу частину витрат з репатріації українських моряків». Цікаво, чому? Адже за законом, посередницьке підприємство не несе відповідальності за моряка, тільки-но той ступає на борт іноземного судна, оскільки там він потрапляє під юрисдикцію країни, яка надала прапор. Тоді знову довелося телефонувати... На запитання, чому посередницьке підприємство погодилося викласти зі своєї кишені близько 3,5 тисячі доларів за репатріацію чотирьох українців, співрозмовниця відповіла: «Шкода хлопців...». Якщо не бачити в цьому вчинку бажання прикрити конфлікт і уникнути розголосу, то залишається лише припустити, що комерційне підприємство зайнялося… добродійністю.
Коли ж довелося для з’ясування обставин ще раз зателефонувати до Маріуполя, на тому кінці трубки не були настільки люб’язні. Чоловік з металевими нотками у голосі заявив, що у його посередницькому підприємстві цих моряків пам’ятають лише тому, що вони і раніше зверталися до його сервісу. А те, що вони дзвонили йому з Алжиру зі скаргами на погане постачання продовольства, так це по старій пам’яті. Потім було в категоричних тонах сказано, що допомагати морякам підприємство не збирається, а із Шаховим його співробітники незнайомі взагалі.
Моряки ж вважають, що Шахов – брокер, який знаходить «замовлення» на робочу силу, а маріупольський посередник на підставі його інформації рекомендує морякам влаштовуватися на те чи інше судно. Можливо, вони приплатили самозваному «пану Шахер-махеру», тому і повірили йому на слово. Але і без того схоже, що моряки виїхали за кордон в обхід встановленого законом порядку працевлаштування на іноземні судна. Тобто вирушили шукати морське щастя на свій страх і ризик. Так, про співпрацю з українською профспілкою тут немає і мови. Але ж до обов’язків цієї організації входить перевірка того, чи забезпечені іноземним судновласником гарантії безпеки українському моряку. Профспілка неодмінно з’ясувала б, чи арештовано судно, на яке здійснюється відправлення. Втім, про це повинно було б знати і маріупольське посередницьке підприємство, якби співпрацювало із грецькою компанією...
Багато чого могло б з’ясуватися, якби на руках моряків був контракт-договір, у якому, за законом, повинні бути враховані всі сторони виробничих відносин між роботодавцем і виконавцем робіт, включаючи постачання, зарплату, забезпечення дострокової репатріації в екстреному випадку. На підставі контракту можна було б висувати вимоги судновласникові. Тільки невідомо, чи було взагалі складено цей документ?
Сталося, однак, так, що в цій історії замість тверезого розслідування взяли гору емоції. Зокрема, їхня хвиля була піднята публічною заявою Н. Карпачової, зробленою нею 22 липня в аеропорту, де рідні зустрічали інших чотирьох моряків, які півтора місяця перебували на німецькому судні «Леманн Тімбера», захопленому піратами в Сомалі. За її словами, вони повинні одержати компенсацію по 100 тис. доларів кожен, і заради цього вона готова «судитися з усім світом». Але на якій підставі?
З юридичної точки зору для подачі позову на судновласника потрібно встановити ступінь його провини. А її можна визначити, виходячи з того, чи дотримувався він положень контракту, під яким повинні стояти його підпис і печатка його компанії. Якщо якісь види платежів не позначені в контракті, змусити судновласника перерахувати їх на користь моряка неможливо. Навряд чи в угоді з німцями була передбачена компенсація за моральний збиток від перебування півтора місяця в полоні на борту «Леманн Тімбера», оскільки від такого форс-мажору, як захоплення судна, у світі застраховані лише росіяни і американці, готові захищати свої полонені судна силами національних військово-морських флотів. Не зможуть одержати ні цента моряки, які побували в Алжирі, якщо в них немає контракту.
Що ж спонукує Н. Карпачову давати такі ефектні обіцянки? Ціла низка представників морської громадськості, включаючи Українську морську організацію, Регіональну федерацію морських профспілок півдня України (РФМППУ), Профспілка моряків далекого плавання, Одеська міська профспілка моряків-«підпрапорників», Товариство сприяння працевлаштуванню моряків і захисту їхніх соціально-трудових інтересів вважають, що вповноваженою Верховної Ради України з прав людини керувало прагнення пролобіювати підписання Україною Конвенції МОП (Міжнародної організації праці) № 179 «Про наймання і працевлаштування». І для цього використати ситуацію з моряками. При ратифікації цього документа стало б можливим здійснити програму, відповідно до якої Н. Карпачова пропонує виділити моряків-«підпрапорників» в окрему категорію трудових мігрантів і на підставі цього змінити систему ліцензування.
Як відомо, в Україні багато років поспіль органом, який видає ліцензії підприємцям, є Міністерство праці та соціальної політики. Після прийняття Конвенції № 179 стало б можливо передати ці повноваження Міністерству транспорту і зв’язку України, а потім і окремій профспілці – структурам, до чиєї компетенції не входить регулювання питань зайнятості і трудової міграції. Але, за переконанням багатьох представників морської громадськості, це внесло б неймовірний хаос до сталої і вивіреної законодавчо системи ліцензування, що породило б ще більше нелегалів.
Більше того, ряд міністерств, включаючи, зокрема, і Мінтрансзв’язку, комітетів і відомств, дійшли висновку, що ратифікацію Конвенції №179 потрібно відкласти до інших часів, оскільки зараз це буде передчасно і недоцільно. Останнього разу рішення відхилити розгляд тез, запропонованих Н. Карпачовою, було в листі № 31-02/465, надісланному як відповідь у РФМППУ із Секретаріату Президента України влітку минулого року.
Проблему ж морська громадськість вбачає у тому, що моряки не мають можливості заробити на суднах і підприємствах вітчизняної морської галузі. Тому працевлаштовуються «під чужий прапор», і, якщо не вдається це робити законно, удаються до «партизанщини». На жаль, з усіма згубними наслідками, що звідси випливають.
