Те, що відбувається цими днями на території суверенної Грузії, дуже нагадує події 16-літньої давнини, що мали місце по сусідству з Одеською областю. Свідком яких – у Тирасполі, Бендерах, Дубоссарах і інших Богом улюблених місцях – був зокрема й автор цих рядків.
Втім, збройний конфлікт у самопроголошеній Південній Осетії – не найболючіша тема для сьогоднішньої України. Країна стурбована проблемою відновлення нормальної життєдіяльності західних регіонів, що постраждали від небаченої повені. Південні й східні області, куди ота «велика вода», на щастя, не дійшла, відчувають, втім, фінансовий дискомфорт. Їм не дістануться попередньо обіцяні Києвом субвенції. А про повернення горезвісної «Юліної тисячі» (частини «згорілих» вкладів Ощадбанку СРСР) доведеться забути, принаймні до 2009-го року.
Про воєнні дії далеко від Батьківщини пересічні українці, на відміну від громадян РФ, мають більш об’єктивну інформацію. Провідні київські телеканали, відчувши напередодні «запах смаженого», скерували творчі бригади як на територію Південної Осетії, так і в суміжні з нею райони Грузії. Відповідно, репортажі з місця подій дозволяють «почути» позицію і тих, і інших.
Позиція ж «верхів» – ще більш передбачувана. У відповідь на надто емоційне звинувачення України в «озброєнні до зубів» Грузії (його в суботу оприлюднила прес-служба МЗС РФ) українські дипломати, а також відомі військові експерти обережно нагадали: Грузія, мовляв, не включена ООН до списку держав, куди постачання військового спорядження, зброї й боєприпасів суворо заборонено. Відтак, ми вправі «ділитися» надлишками. Адже ж і дісталися вони нам від Збройних сил колишнього Союзу. «…Якщо українську зброю хтось купує, то це означає, що вона користується попитом у світі, – заявив міністр оборони України Юрій Єхануров. – Ми маємо багато надлишкової зброї й намагаємося її продавати, – але тільки в ті країни, стосовно яких немає міжнародного ембарго на торгівлю зброєю».
Відомо, що Грузія впродовж останніх років була дуже залежна від постачань українських «стрілялок». Крім них, Тбілісі інтенсивно закуповував озброєння в Чехії; знову ж таки, «одиниці» з колишньої «братньої соціалістичної країни» транспортувалися від прикордонної станції Чоп через територію України, потім у її чорноморських портах (переважно на території Одеської області) перевантажувалися на кораблі. Ґрунтовна «гуманітарна» допомога – у вигляді 14 тисяч автоматів Калашникова – ішла до Грузії транзитом через Україну з Латвії й Литви. Що не дивно, оскільки названі країни є членами наразі малозрозумілого Балтійсько-Чорноморського Союзу.
Чільна роль у поставках – в України й Чехії. Так, наша країна продала Грузії 16 танків Т-72, 23 БТР-80, 41 БМП, 13 гелікоптерів Мі-8, тисячу РПГ, 10 тисяч АК-74. Крім, власне, стрілецької зброї, до Грузії безупинно йшли ящики з боєприпасами, зокрема, виготовленими для «калашів» на Луганському патронному заводі. Чехія, продовжуючи традиції скандально відомої допомоги «революційній» Кубі, «скидала» грузинам стрілецьку зброю плюс 14 одиниць артсистем.
Оцінки, дані Компартією України цьому «плідному й ефективному» співробітництву з «проНАТОвським режимом Саакашвілі», були цілком передбачуваними.
Себто украй негативними. Лідер КПУ Петро Симоненко зажадав від Президента В. Ющенка, як Верховного Головнокомандуючого, негайно відкликати із Грузії всіх українських військовослужбовців «і припинити озброювати президентського кума Саакашвілі».
Набагато впливовіша Партія регіонів вустами депутата Верховної Ради Ганни Герман звернула увагу на «очевидну необхідність створення парламентської тимчасової слідчої комісії щодо постачання українських озброєнь у так звані гарячі точки. Оцінюючи заклик МЗС України вивести російські війська з Південної Осетії, не чекаючи визначення офіційної позиції Ради Безпеки ООН, депутат Г. Герман констатувала: «Грузино-південноосетинський конфлікт погіршив і без того погані відносини на лінії Київ – Москва». Депутат-регіонал хотіла б також «гарантій того, що українці не будуть гинути в окопах, улаштованих їм безвідповідальними політиками». Скоріше за все, мається на увазі не тільки український підрозділ гірських стрільців, що «за дивним збігом обставин» опинився в Грузії саме в ці тривожні дні, а ще й заклики радикальних партій і рухів негайно прийти на допомогу «братньому грузинському народу». Виявити рішучість у обстоюванні права Грузії на самовизначення українську владу закликав затятий супротивник Віктора Ющенка лідер націоналістичної організації «Братство» Дмитро Корчинський. А лояльно налаштований стосовно Президента країни «Тризуб» (Всеукраїнське об’єднання імені Степана Бандери – авт.) оголосив про свою готовність надати Грузії «всю можливу допомогу», закликавши «всіх патріотів України об’єднати свої зусилля в боротьбі з Російською імперією і її загарбницькими діями».
Спецпредставник Віктора Ющенка, заступник міністра закордонних справ України Костянтин Єлисєєв от уже п’яту добу поспіль перебуває в Горі, звідки кожні дві години доповідає керівникові країни про становище на фронті. Інші українські дипломати стурбовані проблемою надання Грузії політичної й гуманітарної допомоги з боку західних країн. Зробити таку Україна зараз не в змозі, з причини, зазначеної на самому початку цього матеріалу...
