ОДНОСЕЛЬЦЯМ ДОСТЕМЕННО ВІДОМА ІСТОРІЯ ЦЬОГО ЦІКАВОГО ПОДРУЖЖЯ ТА ЇХНЬОЇ ВЕЛИКОЇ СІМ’Ї
Дитяча любов до хлопця (Василь йшов в армію, а Світлана тоді ще чотирикласницею була) не розхлюпалася у метушні життя. Вони стали чоловіком та дружиною. Багато років не було в них дітей. Але як без них жити? І якось Платонови вирішили взяти на виховання діток, яких залишили батьки: он їх скільки чекають на матір з батьком у будинках маляти та по лікарнях.
Але не так-то просто виявилося усиновити хлопчика або дівчинку. Потрібно було декілька років. Та все ж таки настав довгоочікуваний день, коли до Світлани підійшла дівчинка, взяла її за руку і подивилася в очі поглядом, сповненим тривожного очікування.
Збирати усі необхідні документи для удочеріння Платонови почали негайно і з радісним нетерпінням. Адже їхня сім’я буде по-справжньому повноцінною. І коли щастя здавалося їм вже таким близьким, громом серед ясного неба прозвучало вбивче повідомлення: відмови матері від дівчинки немає.
– Уявляєте наш стан у ту хвилину? – запитує мене Світлана, а потім додає: – Але, мабуть, Господь почув наші молитви й побачив наші страждання. Після багатьох моїх поїздок по лікарнях, до знахарів я розшукала в Одесі лікаря, який безпомилково встановив причину, через яку я досі не могла мати дитину.
Через 12 (!) років після весілля щасливий Василь зустрічав із пологового будинку свою дружину із сином на руках! Сьогодні їхньому довгоочікуваному Богдану – 14. він вже допомагає батьку-механізатору.
А потім у Платонових народилися другий син – Ян та донечка Елона. Дякуючи долі, Світлана та Василь не забували про ту дівчинку, яку хотіли удочерити. Але де вона – їм невідомо. Тоді вони вирішили взяти в сім’ю іншу дівчинку, залишену рідною матір’ю. Їм показали в лікарні крихітну дівчинку, і в цей час до них підбігла чотирирічна дівчинка. Вона, виявляється, сестричка тієї, що лежала у ліжечку. Так і сталося, що Олена та Діана опинилися в сім’ї Платонових. Діана дуже хворіла і заразила інших дітей. Але від неї не відмовилися, вилікували… В сім’ї Платонових Олена та Діана мешкають уже сім років. Вони швидко крутять хула-хуп, бігають – не наздогнати, гарно танцюють і, як і решта дітей у цій сім’ї, охоче допомагають в усьому матері. А головною втіхою усієї сім’ї стала Валюшка, яка недавно з’явилася на світ.
Праця у цій сім’ї в пошані. Платонови утримують 20 овець і не менше 30 свиней щороку, хоча і витрат це потребує чималих.
– Але справа ця нині вигідна, ціна на свинину гідна, – говорить Василь.
У дворі стоїть придбаний трактор, є й сівалка. В гаражі – «жигулі» – надійна машина. Діти обробляють город, заготовляють корму для тварин, прибирають в будинку і у дворі.
– Матінка у нас за лікаря та вихователя, – обійнявши дружину, говорить Василь.
– А ви за кого? – поцікавилася.
– Я постачальник, так би мовити, забезпечувальник. Моя справа – щоб сім’я моя ні в чому не мала потреби. Гадаю, мені це вдається. Чи ні? – відповів Василь і лукаво подивився на Світлану, обліплену дітьми.
– Чоловік у мене – справді створений для сімейного життя. Надійна людина, дуже турботлива, розуміюча. Я по-справжньому щаслива і вдячна Богові, що така у мене чудова сім’я.
Але найцікавішим повідомленням для мене стало те, що в сім’ї Платонових з’явиться ще одна маленька людина. Уп’яте 50-річний Василь прийме з рук коханої дружини рідну дитину. І не важливо – чи хлопчик, чи дівчинка повідомить про свою появу світові.
– Головне – якість, – сказав. посміхаючись, Василь. – А вона у нас, в Платонових, – найвища!
