Напередодні всенародного свята – Дня незалежності України – ми попросили кількох наших шанованих земляків відповісти на запропоновані запитання.
- У ЧОМУ ВИ ВБАЧАЄТЕ ГЕНЕРАЛЬНУ ЛІНІЮ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ?
Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ, народний депутат України, Блок Литвина:
– На жаль, сьогодні складно говорити про наявність у української політичної верхівки якогось зрозумілого бачення майбутнього розвитку України. Бо вона розв’язує не існуючі проблеми, а питання того, хто і як контролюватиме фінансові потоки, котрі спрямовуються на розв’язання цих проблем.
Втім, перед Україною стоїть низка викликів, і на них потрібно гідно відповісти.
Перший виклик – це геополітична ситуація, що постійно змінюється. У відносинах між провідними світовими державами, зокрема між Росією та США, знову проявляються симптоми «холодної війни». І Україна опинилася в епіцентрі цієї боротьби. За таких умов приєднання до одного з військово-політичних блоків – НАТО чи Організація договору про колективну безпеку – призведе не тільки до порушення геополітичного балансу в Чорноморському регіоні, але й до розколу країни. За таких умов єдиний вихід – набуття Україною міжнародно визнаного нейтрального статусу. Це дозволить нам вивести державу з протистояння світових центрів сили. Але це не повинен бути нейтралітет за принципом «моя хата з краю». Навпаки, нам потрібен активний нейтралітет, який дозволить Україні виступати посередником у врегулюванні конфліктів у Чорноморському регіоні.
Другий виклик – демографічний. Україна зіткнулася із проблемою катастрофічного скорочення населення не тільки внаслідок зменшення народжуваності, але й внаслідок високого рівня смертності як через хвороби, так і через надзвичайні ситуації. Середня тривалість життя українця значно нижча за середньоєвропейську. Отже, сьогодні одним з ключових завдань держави має стати збереження нації від фізичного вимирання.
Третій виклик – енергетичний. Світові ціни на енергоресурси зростають, і відповідно, посилюється боротьба за них та за маршрути їх транспортування. Це об’єктивна тенденція, яку потрібно враховувати. Українська промисловість досі трималася на двох «китах» – дешевій робочій силі та дешевих енергоресурсах. Очевидно, що однієї з цих переваг вона найближчим часом позбудеться. Необхідно також збільшувати частку заробітної плати у собівартості продукції, бо відбувається надексплуатація людської праці. Отже, вихід з цієї ситуації – впровадження енергозберігаючих технологій та диверсифікація джерел постачання енергоресурсів. Поки що українські маршрути транспортування енергоносіїв стали заручниками однобічної політики українського керівництва, яке обрало лише один, західний, вектор зовнішньої політики.
Ще один виклик – продовольчий. За даними Організації економічного співробітництва і Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, у найближче десятиліття очікується подорожчання м’яса на 20% , цукру – на 30%, зернових та кукурудзи – на 40 – 60%, олії – на 80%. На перший погляд, це вигідно Україні. Однак насправді, внаслідок непродуманої сільськогосподарської політики з боку влади вона ризикує перетворитися з країни, яка експортує сільгосппродукцію в країну, яка цю продукцію імпортує. Вже сьогодні ринки країни завалені імпортним м’ясом невідомого походження. А це не лише удар по вітчизняному тваринництву, а й по здоров’ю нації. Крім того, збільшуються площі під технічні культури. Так, з 2004 року площі, засіяні ріпаком, зросли у 15 разів. Звинувачувати сільгоспвиробників у цьому не варто. Вони орієнтуються на ринок. А от що зробила держава задля того, щоб виробництво зернових та кормів було прибутковим? Практично нічого. Швидше навпаки. Все здійснюється задля того, щоб зменшити ціни на зерно. Якщо додати до цього невигідні умови вступу України до Світової організації торгівлі, то картина вимальовується дуже сумною.
Не варто забувати і про екологію. Катастрофічна повінь у Західній Україні була не лише примхою природи, але й наслідком людської недбалості, споживчого, хижацького ставлення до ресурсів. Якщо ж уважно подивитися на карту України, то від Карпат і до Донбасу можна віднайти десятки потенційних джерел катастроф різного рівня, які загрожують життю людей.
І, нарешті, ще один чинник, про який не варто забувати. Багатство України – її розмаїта і поліетнічна культура, духовний стрижень нації. Досить часто можна почути нарікання на те, що в країні існують значні економічні та ментальні розбіжності між регіонами. Але за умови проведення ефективної сильної державної регіональної політики цю слабкість цілком можна перетворити на сильну сторону, зробити її локомотивом для подальшого розвитку країни. Причому це повинна бути не тільки соціально-економічна, а й культурна політика, яка б враховувала культурно-історичні особливості кожної з територій і при цьому не відбувалося б нав’язування цінностей одних регіонів іншим.
- ЧИ СПРИЯЄ СЬОГОДНІ ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА ПОСТУПАЛЬНОМУ РУХОВІ ДЕРЖАВИ?
Л.І. КОРМИЧ, завідувачка кафедри соціальних теорій Одеської національної юридичної академії, професорка, доктор історичних наук, заслужений діяч науки й техніки України.
Стабільна економіка та міцна влада займає ключові позиції у незалежній державі. Але не менше значення має й духовний потенціал суспільства. Для держави 17 років – це мить, а для людини? Адже за цей термін у неї формується свідомість, здатність до самостійного мислення, оцінки багатьох суспільних процесів. І якщо виховний процес вибудовується з позицій гуманізму, загальнолюдських цінностей, то людина, яка одержала паспорт громадянина України, буде мати високий моральний заряд, моральну стійкість. Важливо з перших днів одержати імпульс від непорушних цінностей, які піднімають душу, зміцнюють добрі засади. Зрозуміло, що джерела цього становлення починаються в сім’ї, і від того, чи буде вона міцною, надійною, залежить духовне здоров'я суспільства.
Сьогодні зроблено чимало зусиль для зміцнення сім’ї. Маю на увазі й збільшення допомоги на народження дитини, й підтримку багатодітних сімей. Але й у соціальній політиці важливо визначити чіткі напрями, щоб уникнути небажаних кренів, особливо споживчих. На мій погляд, у центрі уваги має бути міцна, здорова сім’я, у якій ростуть повноцінні діти. Але й сироти, позбавлені опіки, повинні бути під захистом. Багато в цьому плані роблять благодійні фонди, громадські організації. Є такі ентузіасти й у нашій області: вони працюють із дитячими будинками, бувають у жіночій колонії, сповідуючи принцип "чужих дітей не буває". Наприклад, у культурно-діловому центрі медпрацівників часто зустрічаються представники жіночих асоціацій, які багато роблять як для захисту інвалідів, так і для підтримки обдарованих дітей, відкриваючи безкоштовні гуртки та секції за інтересами.
Як не банально це звучить, але хлібом єдиним сьогодні не обійдешся... І це чудово розуміють багато політиків. Партій і рухів у нас стає усе більше, хоча ця кількість ніяк вже не впливає на якість життя людей. А передвиборний піар можна назвати саме зразком бездуховності. Одна справа пообіцяти, а друга – зробити... І в принципі не так вже важливо визначити, хто працює на людей, а хто – винятково на себе. Час від часу спостерігається сплеск діяльності громадських організацій, і важливо підтримати саме тих, хто творить добро, особливо в духовній сфері.
Свого часу, навіть ввели податкові пільги для благодійних фондів, потім їх скасували... Хоча в гуманітарній сфері кроки, а тим більше рішення, завжди повинні бути продуманими, тонкими, і я б сказала, делікатними. Тут взагалі не можна рубати з плеча, держава від цього лише втрачає. А молодь дуже чуйно на це реагує. Тому усі проекти, серед них і молодіжні, повинні бути чітко вивіреними. Нереальним, а тим більше бездумним експериментам тут не повинно бути місця.
Часто говорять, що молодь сьогодні інша. Я працюю зі студентами й можу сказати – молодь у нас нехай і інша, але чудова. І що дуже важливо – більшість не уявляє себе поза незалежністю, а точніше поза курсом, обраним нашою державою. Вільна, здатна мислити й ухвалювати самостійні рішення. За сімнадцять років сформовано образ молодої людини – незалежної в судженнях, схильної до критичного самоаналізу. Хоча, безумовно є й недоліки – зайва розкутість і, я б сказала, уседозволеність. Здавалося б, ухвалено гарні закони щодо алкоголю, тютюну, але серйозних обмежень поки що немає. Дуже турбує і мовне безкультур'я, нецензурщина. Але усі ці проблеми розв'язувані, якщо дружно за них взятися. Виховний процес у школах, вузах може й повинен активніше протистояти цьому негативу. Адже духовне здоров'я нашого суспільства – основа добробуту незалежної держави.
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті»
- ЯКІ ЕТАПНІ МОМЕНТИ ГЕОПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЗА МИНУЛІ 17 РОКІВ?
Василь ПОПКОВ, політолог:
– Міжнародна політика України, яка діяла протягом 17 років з часу проголошення незалежності, цілком відповідає, принаймні, двом хрестоматійним правилам діалектики: єдності і боротьби протилежностей і заперечення заперечення.
Першим моментом цього процесу були дії Президента України Л. Кравчука щодо розробки порядку українського громадянства, переформатування частини Збройних сил СРСР, дислокованих на території України, на українські Збройні сили, демонтажу систем ядерної зброї, виведення України з рубльової зони. Лейтмотивом цих дій виступала ідея нейтралітету і неприєднання у зовнішній політиці, пошуку Україною свого місця у світовому співтоваристві.
Другим моментом українського зовнішньополітичного процесу стала політика Л. Кучми, в основі якої була констатація величезної ролі Росії в економічному житті України. Одночасно із проголошенням зовнішньополітичного нейтралітету, офіційно закріпленим у Конституції України, Українська держава робить активні кроки в межах СНД і Євразійського економічного простору. При цьому Україна залишає відчиненими двері до Євросоюзу, провадить спільні навчання з НАТО. Позначається стійка двовекторність зовнішньополітичного курсу України із нахилом до україно-російських економічних контактів.
Ця ситуація стає предметом особливого роздратування з боку США, які прагнуть реалізувати свій проект «щільного стиснення» Росії, яка стає дедалі самостійнішим гравцем на світовій арені. Виникає справа Гонгадзе, яка так і не одержала свого завершення. Більше того, за нещодавньою заявою О. Мороза, вона взагалі була заснована на змонтованих аудіозаписах. Проте касетний скандал вибухнув. Почалася масована кампанія «Україна без Кучми», яка завершилася «помаранчевою революцією».
Третім моментом зовнішньополітичного курсу України є стрімкий розворот на Захід і стрімке охолодження відносин з Росією, навіть ціною серйозних економічних втрат. При цьому головний акцент робиться на зрощуванні з військово-політичною структурою НАТО, підтримці стратегії просування систем ПРО до кордонів Росії.
Росія розглядає ситуацію розширення НАТО й натовських військових структур як наростаючу загрозу її стратегічним інтересам, як спробу поставити її на коліна. В умовах «нагнітання пари» рано чи пізно відбувається «вихлоп». Що і сталося. Південноосетинська трагедія перетворилася на збуджений вузол суперечностей, до якого втягнуто Росію, Грузію, НАТО, США, а в перспективі й інші найбільші світові держави.
Сьогодні Україна стоїть перед вибором: або бути пасивним виконавцем «американського проекту», бути зручним матеріалом для побудови однополярного миру і «підставлятися» під зовсім небажані конфлікти, або усвідомити, що однополярний мир мало враховує національні інтереси своїх «цеглинок», стає дедалі нетерпимішим і авторитарнішим. Можливо, тому, що цей, однополярний мир, судячи з багатьох оцінок і прогнозів, близький до закінчення. У ХХl столітті дедалі більш чітко проглядається багатополярність. Саме таким, багатополярним, бачать прийдешній мир багато сучасних країн.
За минулі сімнадцять років у зовнішньополітичній історії України були два діаметрально протилежні посилання: Схід – Захід, Теза – Антитеза. Пора наставати часу Синтезу. Пора Україні стати по-справжньому самостійною і вийти на новий геополітичний рівень, сенс якого – у формуванні навколо себе позитивного простору як на Сході, так і на Заході, як на Півночі, так і на Півдні. Тільки через формування такого простору, через формування нової європейської та євразійської системи колективної безпеки Україна одержить умови для масштабної модернізації всього суспільства, гармонійного розвитку всіх своїх етносів, культур та мов. Потреба в новій геополітиці, це, насамперед, внутрішня потреба України.
