Років зо два тому ми розповідали про унікальну пошукову роботу, яку провадить директор Кілійського районного історико-краєзнавчого музею Борис Олександрович Райнов (на знімку). На сьогоднішній день він готовий видати третю книжку з історії Нижнього Придунав’я, у якій зібрані унікальні матеріали та документи. Напередодні свята першого дзвінка ми розговорилися із професійним істориком про школу, якій, як виявилося, він віддав "всього-на-всього 43 роки".
– Для мене не було життя іншого, крім школи. І навіть те, чим я займаюся зараз у музеї, воно починалося у школі – пошукова робота, військово-патріотичне виховання тощо, – говорить директор музею.
Борис Райнов, уродженець Арцизького району, закінчив історичний факультет Кишинівського університету, а трохи пізніше – Ленінградський університет, філософський факультет.
– Мене багато людей запитують, чому із такою освітою я працював у школі? О, це довга й романтична історія. Сторонньому вона може здатися нецікавою. Але, бачите, я, як і мої ровесники, випускники вузів того часу, був романтиком. Це були роки, коли починали освоювати цілину, і нас, випускників університетів, не для шкіл готували. На нас чекала партійна стезя, високі посади. Але я проявив неймовірну наполегливість і напросився на роботу до школи. Причому я просився на роботу кудись подалі – до гірського Алтаю, на Далекий Схід. Ось такою була романтика. Але мене туди не пустили, сказали: якщо ти, такий-сякий впертий, обов'язково хочеш працювати в школі, їдь у Молдавію, там теж потрібні вчителі. Це була Тараклійська молдавсько-російська середня школа, а через рік я переїхав до Кілії, де влаштувався на роботу вчителем історії до молдавської школи № 10. Вона, можна сказати, була гвардійською, за тих часів дуже багато відомих людей вийшло з її стін. А потім школу № 10 об'єднали зі школою № 2, де я й працював чотири десятиріччя.
Завершуючи нашу розмову, хранитель історії зізнався: "Школа для мене – це усе".
