Моє знайомство з селом Чижове, що у Березівському районі, випало на дощовий день. Можливо, негода зіграла свою роль, але перше враження було гнітючим. Ніби вимерлі вулиці, великі калюжі. Порожні напівзруйновані хати теж зустрічалися... А на околиці стоїть невеликий будинок з квітником. Тут скромно і дружно живуть чоловік і жінка Кушнєрови. І їхні восьмеро дітей.
Історія цієї прийомної сім’ї починається з 1999 року: тоді у Кушнєрових, які виховували доньку Настю, народилася Ганнуся.
– Дружина лежала у районній лікарні, і там ми побачили чудового хлопчика, – згадує Сергій. – Це був трирічний Іллюша. Його рідна мама тоді була далеко... Ми з Надею захотіли взяти Іллю до себе. Коли почали збирати документи, побачив, що він грається з Віолою, дівчинкою його ж віку. Вирішили, що в домі вистачить місця і для неї. Згодом дізналися, що у Віоли є сестричка Оля. Не розлучати ж сестер! Тепер Олечка теж живе з нами.
Долі у прийомних дітей були нелегкими. Начальник відділу у справах молоді та спорту Березівської райдержадміністрації Наталя Удовиченко розповіла, що Іллюша, через поведінку рідної матері, одержав статус дитини без батьківської опіки. Де батьки Віоли та Олі, ніхто не знає. За ними доглядала бабуся, після смерті якої дівчатка залишилися без близьких людей. На щастя, ненадовго.
На той час під егідою ЮНІСЕФ в Україні провадився експеримент щодо створення прийомних, так званих фостерних, сімей. У межах цієї програми Кушнєрови пройшли навчання на тренінгах у Києві та Сімферополі, уклали з райдержадміністрацією спеціальний договір. Протягом одного року ЮНІСЕФ брав на себе забезпечення прийомних дітей у сім’ї. Районна влада, установивши суворий контроль за умовами проживання, навідувалися до Кушнєрових дуже часто. Відкривали тумбочки і шафки. Як кажуть, і в казани, і до вбиральні заглядали. У Н. Удовиченко за всі ці роки не виникло жодної претензії до прийомних батьків. А от як жилося їм?
Сергій і Надія зізналися, що спочатку було важко, "аж до розпачу". Діти, позбавлені сімейного тепла, рано озлоблюються, готуються до битви за життя. Проте любов, витримка і спокій подружжя зробили свою справу. Кушнєрови вважають, що праця і ласка здатні пом'якшити найчерствіше серце. Через місяць з вуст старшої, Ольги, прозвучали слова "тато" і "мама". Лід скрес, дівчатка почали допомагати по господарству, та й за молодшенькими наглядати. А потім Надія народила ще трьох дітей – Марійку, Данила та Олега. Олежка – найменший, йому зараз півроку.
Якщо психологічні проблеми проходять і відходять, то питан-ня матеріального забезпечення, особливо за умови пильної уваги влади, актуальне завжди. Сергій Кушнєров займався фермерським господарством, але потім передав "естафету" братові: справа дуже витратна, та й за дітьми потрібно наглядати. Велику допомогу надають родичі, загалом Кушнєрови – самі з багатодітних сімей – живуть хутором.
Діти працюють на городі, допомагають мамі в домі. На запитання: "Хто найголовніший по господарству після тата?" дружно відповідають: "Іллюша!" Коли ми приїхали, хлопчик саме заганяв у двір двох корівок. На столі завжди свіже молоко, сметанка. Є в господарстві і бички.
Заходимо в дім. У трьох житлових кімнатах Сергій зробив ремонт. Обладнано туалет, є ванна кімната, установлена пральна машина. Взагалі Кушнєрови все роблять спокійно, розважливо. Швидко не виходить, але не скаржаться, кажуть, що Бог все бачить, він допомагає. Є задум спорудити невелику верандочку, обгородити ділянку огорожею. Уже два роки Сергій споруджує гараж для своєї маленької "таврії" – без старенької машини у глухому селі важко, і негоже їй гнити під дощами. Дуже потрібні плити для перекриття, яких чимало у зруйнованих будівлях.
Проте влада поки що не знаходить можливості допомогти у цьому Кушнєровим. Та й керівників територіальної громади багатодітна сім’я не часто має щастя бачити. Що ж, настав час потурбувати сільське начальство. З вуст секретаря Завадовської сільради Людмили Товстик на адресу Кушнєрових звучать такі слова:
– Дуже порядні і скромні люди, користуються повагою в односільчан. Можна сказати, зразкова сім’я! Діти завжди акуратні, виховані. Чому рідко приїздимо в гості? Бачите, на території сільради є неблагополучні сім’ї, от їм і приділяємо більше уваги. Коли ж Кушнєровим потрібні якісь довідки, інші документи, сільрада завжди їх оформляє без тяганини.
Ось так. Щодо мене, то простий візит відповідального працівника в сім’ю, так би мовити, моральна підтримка, теж чимало означала б. Наприкінці розмови Людмила Олександрівна пообіцяла, що питання з будівництвом сільрада візьме на контроль і спробує допомогти.
Районна влада розуміє, що сім’я Кушнєрових гідна кращого житла. Проте варіант з переїздом до райцентру Сергій і Надя відкидають. Звикли вони до землі, та й діти теж. Які, до речі, – тьху-тьху! – знати не знають, що таке застуди та інші болячки. "Ганнусю, хочеш переїхати до Одеси?" "Ні-і-і!" – відповідає ясноока дівчинка.
Прийомну сім’ю підтримує держава – і з виплатами, і в оздоровленні. Наприклад, Віола їздила до "Артека", а Іллюшка і Ганнуся відпочивали у Сергіївці. Коли діти були меншими, все сімейство сідало в ту саму "таврію" і виїздило на природу. Чесно кажучи, важко віриться, але Сергій та Надія, сміючись, запевняють, що вміщувалися всі. Де згода, там і догода. Машина – не джип, будинок – не особняк. А люди щасливі!
Громадянам, які підраховують "шалені гроші" соціальних виплат, хочу нагадати: присадибне господарство не виробляє цілком всі продукти харчування. Дещо і купувати потрібно. А скільки нині коштують іграшки і дитячий одяг, пам’ятаєте? То ж бо. Добрі люди з Німеччини подарували маленьким Кушнєровим велосипед і машинку. Разом з татовою – цілий автопарк! Звичайно, дітям для розвитку не завадив би комп'ютер: зараз без нього нікуди, хочемо ми того чи ні. Але поки що сім’ї не до комп'ютера.
Трьом самотнім душам подарували тепло і шанс на гідне життя. Хіба це можна виміряти грішми? Хіба можна оцінити тривогу Сергія та Надії за їхнє майбутнє? Вже у наступному році перше пташеня вилетить з гнізда: Ольга закінчує середню школу, планує вступати до вузу.
"Бог поклав на серце!" – говорять батьки вісьмох дітей. Ні на що не скаржаться, не беруть в облогу високі кабінети з проханнями. Сподіваюся, ці рядки прочитає сильна і добра людина, яка може допомогти цим діткам. А можливо, у нашій області з'явиться ще одна хороша, дружна прийомна родина.
