Цього молодого лікаря одразу примітили і колеги, і матері пацієнтів. Бо уже тоді, у 1972 році, в Савранській центральній районній лікарні багато чого з того, що робив Микола Олексійович Мудрий, вважалось недоступним для сільської місьцевості. А він робив внутрісудинні ін’єкції немовлятам, реанімував і виходжував майже безнадійних. А ще він спілкувався з молоддю, грав у футбол і волейбол.
За досить короткий час Микола Олексійович домігся того, що йому дозволили самому підбирати середній медперсонал у відділення. На таке в Савранській ЦРЛ на той час мав право лише один лікар-гінеколог Іван Климентійович Колесник, який був асом у своїй справі не лише в районі, а, напевне, і в області. Тож для молодого педіатра – це були нечувана честь і відповідальність, її, до речі, він ніколи не боявся. Микола Олексійович все нове, що тільки з’являлось в сфері педіатрії, починав впроваджувати в своєму відділенні.
Головний лікар Савранської ЦРЛ Костянтин Шабунін, розповідаючи про Мудрого, сказав: «Я прийшов у лікарню пізніше і багато чому навчився у Миколи Олексійовича. А взагалі ми пропрацювали пліч-о-пліч 16 років. За весь цей час жодного разу не сварились. З ним легко і цікаво працювати. Він чесна і об’єктивна людина. Це при його участі і завдяки його наполегливості створено таке дитяче відділення. Та що там відділення. В педіатрію району він вклав душу. Ви знаєте, як він переймається, коли не вдається врятувати дитину, або бачить недбале ставлення матері до своєї дитини?»
Так, знаю. Колись довелось бути присутній, коли районний педіатр із сільським медиком перевіряли умови проживання дітей до одного року. Побачивши, що мати пиячить, а піврічна дитина лежить в холодній хаті з температурою, Микола Олексійович так кричав на ту горе-матір, навіть не вірилось, що це той же Мудрий, який ще кілька хвилин назад ніжно з любов’ю розмовляв з дівчинкою із сусіднього будинку. Пізніше, ніби виправдовуючись за різкі і навіть грубуваті слова, сказав: «Хіба можна так безвідповідально ставитися до своїх дітей? Навіщо тоді їх народжувати?»
Двадцять років тому Микола Олексійович не розумів навіщо народжувати дитину, коли її не доглядати, не любити. Тепер розуміє і ще більше обурюється тим, що держава витрачає величезні кошти на поліпшення демографічної ситуації. А що одержує натомість?
– Тепер вже є навіть нове слово «дітобізнес», – говорить Микола Олексійович, – чимало жінок, народжують дітей, аби одержати гроші. А далі, хоч трава не рости. Ні здоров’я їхнє, ні виховання їх не цікавить. Душа болить, коли спостерігаєш за немовлятами горезвісних матусь, нерідко вони ще й радіють, коли немовлята вмирають. Це ж якийсь жах!
До речі, за останні десять років в Савранському районі не було жодної дитячої смертності, причиною якої б стала хвороба, що виліковується.
Цьому сприяє раннє виявлення захворювань. Тепер педіатри району мають в своєму розпорядженні автомобіль. Тричі на тиждень здійснюються виїзди дитячих лікарів на села. А за необхідності можна виїздити й щоденно. До того ж в пологовому та дитячому відділеннях є вся необхідна апаратура для лікування важкохворих немовлят. Зокрема, дихальні апарати, лікувальні лампи тощо.
Та не тільки технічним оснащенням переймається Микола Мудрий. Ще на зорі своєї трудової діяльності він не тільки сам освоював нові методи лікування, виконував складні процедури, а й навчав цьому всіх середніх медпрацівників. І коли йому закинули докір, навіщо, мовляв, він це робить, адже краще бути незамінимому, Микола Олексійович відповів:
– Сам я все не охоплю, хабарів у моєму відділенні не було й не буде. А для пацієнтів краще, коли буде більше кваліфікованих фахівців.
А спеціалістів справді було потрібно дуже багато. З початку семидесятих і аж до 1982 року в районі періодично були епідемії кишкових захворювань.
– Бувало, що по три доби не спали, – згадує Микола Олексійович, – дуже важка була ситуація. У відділенні було 40 ліжок, то понад десять пацієнтів були в такому стані, що ніхто не знав, чи доживе до ранку. Практично тоді все наше відділення було більше схоже на реанімацію, бо ми, майже до всіх хворих застосовували інтенсивну терапію.
В трудовій книжці Миколи Олексійовича Мудрого є чимало подяк, відзнак, він має значок «Відмінник охорони здоров’я». У минулому році нагороджений Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я. Має грамоти від облради та облдержадміністрації. Та не заради нагород працює ця людина. Просто педіатрія – то його життя. І це він довів не тільки своїми безсонними ночами, проведеними над ліжками хворих діток, а ще й тим, що після важкої операції знову повернувся на робоче місце. Хоча київські колеги, які оперували його, попередили:
– Хочеш жити, полишай роботу. Та підлікувавшись, він знову прийшов до своїх малюків.
Сьогодні районний педіатр Микола Олексійович Мудрий відзначає своє шестидесятиліття. 36 років він віддав педіатрії Савранського району. Як він прийшов у медицину, син колгоспників, простий сільський хлопець?
– Я жив поряд із стадіоном. З раннього дитинства займався спортом. Точніше було б сказати, жив на стадіоні. По закінченні школи мав намір поступати до педінституту на факультет фізвиховання. Та якось між моїми однолітками зайшла мова про те, що сюди поступити легко, а от в медінститут взагалі неможливо. І я вирішив довести протилежне. Тим паче, що моя старша сестра Людмила вже була педіатром. Вона підтримала мій намір. Так я й став лікарем.
Дякувати Богові за таку юнацьку суперечку. Саме завдяки їй Савранщина впродовж майже чотирьох десятків літ має фахівця, який за цей період врятував не одне дитяче життя.
