Як говорить один наш славнозвісний земляк, «Одесса – рассадник талантов». Мабуть, найніжніший, найщиріший та найсонячніший із них, – «одеська Джульєтта» Юлія Коровко. Незважаючи на юний вік, за її плечима значний досвід виступів як на театральній сцені, так і на естрадній (Юля дебютувала в 1996 році у виставі «Чарівна лампа Аладіна»). А три роки тому вона ступила на важку стежку режисури. Поки що, правда, лише як студентка знаменитої Санкт-Петербурзької державної академії театрального мистецтва.
– Юлю, Ви вже дванадцять років на сцені. Чим став для Вас театр за цей час?
– Можна сказати, що театр – це життя. Але дуже складне... Театр – особливе мистецтво, гарне зовні, але важке зсередини. Але незважаючи ні на що, я люблю театр!
– У вересні до Одеси на гастролі приїжджає Санкт-Петербурзький театр "Рок-опера" під керівництвом Володимира Подгородинського. Розкажіть про свою співпрацю із цим театром.
– Я пробувалася у двох виставах. Одна з них – "Кентервільський привід". Поки що ми, правда, працювали лише в плані репетицій...
– Вже шість років минуло після прем'єри "Ромео і Джульєтти", а вистава дотепер збирає аншлаги. Що в ній такого... магічного? Чи це "вічна любов" творить чудеса?
– Так, справді, це любов! Чиста любов, щирі стосунки... У цій виставі є все: і геніальна музика Євгенія Лапейка, і надзвичайна режисура Георгія Ковтуна, і акторський склад – справжні професіонали. Якщо ототожнювати виставу із нашим життям, родина Капулетті – одна країна, родина Монтеккі – друга, між ними війни. Я ставлюся до "Ромео і Джульєтти" як до вистави за мир і щиру любов!
– Юлю, в одеситів Ви асоціюєтеся із образом Джульєтти – цнотливим, світлим та вічно закоханим. Наскільки цей образ відповідає Вашому внутрішньому світу?
– Відповідає на всі сто відсотків! Я хочу вірити в добро й сподіваюся, що якщо ми будемо добрими, до нас і люди потягнуться добрі.
– Колись Ви співали в ансамблі "КА2Ю" із Кирилом Туриченком та Альоною Подолян. Ви і на "Чорноморських іграх" перемагали, і свій візитний кліп мали, і з успіхом виступали на одеських концертних майданчиках. У Вас непоганий естрадний вокал. Ніколи не хотілося піти, услід за Кирилом, у шоу-бізнес?
– У Санкт-Петербурзі зараз я над цим працюю. Але, звичайно, є свої труднощі...
– Ви вже закінчуєте академію, залишився останній рік. Розкажіть трохи про своє навчання.
– Чесно кажучи, я ніколи не думала, що буду навчатися на режисерському факультеті. Але це виявилося досить цікаво. Вже на третьому курсі в мене з'явилося усвідомленіше ставлення до професії. Я розумію, що чомусь навчилася і можу робити цікаві вистави. У нас дуже гарні педагоги – професори, які відомі в усьому світі. Нещодавно ми ставили виставу за Зощенком. Я грала Клавочку. Це смішний персонаж, і мені потрібно було щось придумати. Майстер порадив створити дефект мови, що додало б образу характерності. І я почала шепелявити. Для мене це було дуже незвичайно, тому що я завжди грала ідеальних, піднесених персонажів – та ж Джульєтта, наприклад. Спочатку усі посміювалися, але поступово мені це почало подобатися, я вживалася в образ. З режисерської сторони, ми розділили виставу на дванадцять частин – за кількістю людей, які беруть участь у ній. Я відповідаю за частину, у якій відсутня, – маю її повністю поставити. Це так цікаво! Хочу, щоб актори грали за моїм задумом. Іноді починаю показувати, а мені кажуть: "Юлю, заспокойся, вони ж теж актори, плюс ще й режисери, вони самі можуть". А я хочу, щоб у цій частині було саме так, по-моєму, мені хочеться проявити себе, придумати щось цікаве.
– Ви плануєте йти далі цим шляхом ? Бути режисером – це Ваше?
– Ну, з одного боку, я в собі сили відчуваю. Але насправді в мене лише нещодавно прокинувся інтерес до режисури. Перші два роки я не могла визначитися – треба мені це, чи ні. Зараз я вже багато чого сприймаю інакше, не як акторка. Буває, обговорюємо щось із моїм педагогом Георгієм Ковтуном, і я розумію, що на деякі речі дивлюся, як режисер, з іншої точки зору. Але у цю мить мені, звичайно, ще не вистачає знань... Потрібно багато читати, дивитися, спілкуватися із розумними людьми.
– Але Ви вже обрали свій режисерський напрям чи ще в пошуках?
– Зараз напрямів багато, треба знайти свій...
– Юлю, на Вас, як на майбутньому режисерові, лежить важлива місія – виховувати у російському столичному глядачеві щиру "одеську душу", сповнювати їхні серця світлом, добром і любов’ю. Як гадаєте, впораєтеся?
– Я вважаю, що якщо у людини добра душа, то усе, що вона робить, випромінює позитивну енергію, що і заряджає людей. Інше питання, наскільки цього заряду вистачить, – до "першої станції метро", де людина зіткнеться з прозаїчними проблемами, чи на триваліший час. Але у жодному разі гарні речі мають впливати позитивно!
