Для людей мого покоління це не просто слова з пісні, в них наше життєве кредо. Зокрема, для тих, хто на певний час обрав комсомол сферою своєї діяльності – став звільненим комсомольським працівником. При цьому ніхто з нас не вважав комсомол «роботою», це була «громадська діяльність». А часовий простір нашої комсомольської діяльності – друга половина 50-х та початок 60-х рр. минулого століття.
Серед нас були визнані лідери: Володимир Богданчик, Василь Головченко, Володимир Бондарчук, Євген Стеценко, Микола Бабін, Віктор Мошняга, Георгій Ангелов, Анатолій Штокало, Вадим Пєтухов, Анатолій Бурдукевич, Тетяна Овчаренко, Віталій Замковой, Ірина Ковлакова, Геннадій Збандут, Олексій Богатський, Іван Серцов. Усіх не перелічити. Їхній життєвий шлях – типовий для передової частини радянської молоді: вуз, виробництво, комсомольська, партійна робота, знову виробництво, наука, мистецтво тощо.
Важко сьогодні навіть зрозуміти, звідки у воєнний та післявоєнний час, у 50-60-ті роки минулого століття взялася така кількість гарних, гідних, гордих та мужніх людей. Їх справді було багато, вони любили свою Батьківщину, і були щасливі. Сьогодні, коли для щастя деяким потрібно усе більше й більше грошей, влади та кар'єрного становища, мої друзі по комсомолу здаються майже небожителями. Багатьох вже немає, але ми й тепер, як і колись, любимо усіх, хто пішов від нас і тих, хто ще тут, з нами, цінуємо й розуміємо одне одного.
Найчастіше, говорячи про комсомол (Всесоюзну Ленінську Комуністичну Спілку Молоді) підкреслюють деяку його декларативність, вміння "погаласувати". Але це лише на перший погляд. Насправді на рахунку в радянського комсомолу й, зокрема, Одеської комсомольської організації, багато конкретних, великих справ.
Наприклад, участь в освоєнні цілини. Зорано й засіяно тисячі гектарів цілинних та перелогових земель. Влітку 1956 р. загін студентів одеських вузів у складі 1300 чоловік виїхав до Казахстану, з ними чотири комсомольські працівники: Анатолій Бурдукевич, інструктор обкому комсомолу, члени бюро Одеського міськкому комсомолу Костянтин Лісовой, Анатолій Сіроштаненко, і я, секретар Ворошиловського райкому комсомолу.
Дев'ять днів наш склад їхав до далекого Кокчетава. Коли прибули на місце призначення, групи студентів роз'їхалися по господарствах. Жили в теплушках, побут не обладнаний. Мені доводилося щодня виїжджати до віддалених радгоспів, – а це відстань від 100 до 250 кілометрів. Йде збирання врожаю, майже героїчна праця, за мінімальних зручностей та комфорту. При цьому повне усвідомлення необхідності виконуваної роботи, радість та світле почуття гордості за виконання свого громадянського обов'язку.
У 1957-1958 рр. Одеська обласна комсомольська організація забезпечувала безпосередньо силами молоді будівництво двох шахт у Краснодоні Луганської області. Їх назвали "Одеські", вони дотепер видають вугілля. Ця робота не оплачувалася... Пізніше будуть створені студентські загони: студенти будуть будувати залізниці, житлові будинки на далекій Півночі і в Сибіру, – але вже за добру оплату. Я це говорю не із осудом, просто як факт. Пишу лише про події свого часу. Ми були учасниками не лише трудових звершень, але свідками нових творчих досягнень у культурі, мистецтві та літературі, як могли, сприяли їхньому розвитку. Найпам'ятнішою подією став VІ Всесвітній фестиваль молоді та студентів у Москві, в 1957 році. Радянський Союз широко відкрив свої двері для молоді усіх країн. Мені, завідувачці студентського відділу Одеського міськкому комсомолу, доручили бути куратором хору консерваторії ім. А.В. Нежданової – учасника фестивалю. 15 липня хор, у складі 50 чоловік, на чолі із художнім керівником та головним хормейстером, заслуженим діячем мистецтв України К.К. Пігровим, вирушає до Москви. Це було для мене одним із найсерйозніших та найважливіших комсомольських доручень, випробування на зрілість, мудрість та толерантність. Адже у будь-якому творчому колективі в найвідповідальнішу мить можуть виникнути тертя. Не обійшлося без них і в нас. Але на щастя, усе вдалося вирішити благополучно. Хор виступив блискуче, посів перше місце. Костянтину Пігрову та його учневі Дмитру Загрецькому було вручено золоті медалі. Це був справжній тріумф одеської школи хорового співу. У конкурсах: сольного співу – стала переможницею Галина Поліванова, інструментальному – Каліо Мюльберг, літературному – Іван Рядченко. На відкритті фестивалю, яке відбулося на стадіоні "Лужники", на чолі нашої делегації йшов хор Одеської консерваторії. Він же та Галина Поліванова виступали на концерті лауреатів у Великому театрі СРСР. Після завершення фестивалю ми їхали до Києва: хор виступав перед учасниками конгресу Всесвітньої федерації молоді.
І останнє, але, власне кажучи, найголовніше. Ніхто б з нас, комсомольських працівників, не відбувся, не зумів би реалізувати свої потенційні можливості, якби поруч, пліч-о-пліч з нами, не перебували партійні лідери. Щиро й у той же час вимогливо вони ставилися до кожного з нас.
У моїй душі живе пам'ять про В.Г. Общину, А.Д. Степаненка, Є.І. Стеценка. Але справжнім кумиром була і є ровесниця комсомолу, секретар Одеського обкому партії Лідія Всеволодівна Гладка. Їй вдалося у непростий час зберегти сміливість, почуття справедливості, вміння вникнути в долю кожної творчої людини. А почуття гумору, демократизм, широкий кругозір та глибока освіченість! Є люди розумні, талановиті, а є Особистості. Я це слово відношу до тих, кого назвала, і це визначення пишу з великої літери. Вони навчали нас берегти власну гідність, творити добро, любити країну, кожну людину й, звичайно, постійно займатися самовдосконаленням.
Нинішньому молодому поколінню одне побажання: ніколи не скаржитеся на час, у якому вам призначено жити, постарайтеся зробити його кращим.
