У Роздільній довелося побувати в музеї районного відділу внутрішніх справ та познайомитися із його завідувачем, головою ветеранської організації Іваном Васильовичем Нерознаком. Він – один із творців цього унікального хранилища сторінок історії, життя та діяльності своїх колег. У 2009 році 9 листопада – 10-річчя музею.
Я не повірила, що цій дивовижно молодій, енергійній людині нещодавно виповнилося 84, особливо, якщо врахувати усе, що розповіли про свого колегу по громадській роботі Марія Іванівна Свистунова та його ж однодумці, зокрема старший інспектор сектору кадрового забезпечення Роздільнянського РВВС Лариса Вікторівна Палій.
Родом із Черкащини, 1924 року народження, Іван Васильович Нерознак на початку війни пройшов випробування полоном, потім потрапив до концтабору, з якого вдалося втекти, а потім воював у партизанському загоні на території Польщі, пізніше у Ковельських лісах. Серед партизанів набирали людей для служби в міліції. Потрапив до Одеси, пізніше навчався у Київській школі міліції. Після закінчення війни пройшов щаблі посадового зростання, від рядового слідчого – до керівника відділу внутрішніх справ у Роздільній. До цього служив у Татарбунарах, Кілії. У Роздільній провели на пенсію у 1968 році.
– Звання підполковника одержав "безкоштовно" вже при Кучмі, – жартує Іван Васильович.
Попередні звання й нагороди заслужені на бойовому посту.
Він і до цього дня не полишає рідного відділу, лише тепер працює в музеї.
– Ідея його створення народилася, коли на очі випадково потрапили старі фотографії, – розповідає Іван Васильович. – Знімки працівників минулих років випадково випали з теки, яка лежала на столі тодішнього начальника РВВС Анатолія Овсійовича Гусака. Я сказав йому: "Євсейовичу, так це ж історія!"
Гусак доручив мені разом із моїм колегою Михайлом Антоновичем Бондаренком розпочати цю роботу. Нічим подібним раніше займатися не доводилося. Вирішили поїхати до Одеси і обійти усі музеї, щоб, принаймні, мати уявлення про те, що і як робити, порадитися із фахівцями.
Паралельно зі збиранням матеріалів провадилися й роботи у майстерні, тут добряче потрудився сержант Кравець – на усі руки майстер. Користуючись консультаціями фахівців, утрьох ми робили усе самі. Музей розташований просто у будинку відділу, його урочисте відкриття відбулося в День міліції.
З того часу ось вже дев'ять років Іван Васильович Нерознак далі збирає нові експонати, провадить екскурсії для новоприбулих працівників, курсантів міліцейських вузів, для учнів.
– Сидіти склавши руки – не з моєю вдачею. Знаючи від "а" до "я" усю нашу службу, хочеться допомагати тим, хто лише починає. Ось, разом зі старшим інспектором сектору кадрового забезпечення Ларисою Палій зайнялися розробленням ідеї створення навчального класу. Тепер просто навпроти музею начальник відділу провадить заняття із особовим складом.
При устаткуванні класу дуже знадобилися досвід та знання ветерана, особливо у поєднанні із ініціативністю та компетентністю його помічника і консультанта Лариси Палій. А колись навчання провадилося в актовій залі, і це був не кращий варіант.
Постійна музейна робота та живий зв'язок із відділом дають Івану Васильовичу можливість збирати багатющі матеріали для написання історії РВВС у Роздільній. Нещодавно він розшукав документи та фотознімки, які свідчать про попереднє місце розташування будинку відділу. Поки що тримає їх у секреті, мабуть, це пов'язано із якимось сюрпризом для тих, кому цікаве минуле, для колег та бойових друзів. Не розголошує "старий партизан" і подробиць про те, як йому вдалося придбати для музею такий експонат як післявоєнну міліцейську форму. А ось про першу друкарську машинку, яка стала частиною експозиції, розповів: знайшли її у підвалі, довелося відчищати, довго приводити до робочого стану.
У вітринах – безліч різних експонатів, які стали свідками буднів районної міліції. Окремі стенди присвячено пам'яті тих, хто пішов з життя на бойовому посту, на інших репрезентовані біографічні документи про тих, хто славно жив та працював, захищаючи мирну працю земляків.
– Приходьте до нашого музею, – запрошує Іван Васильович, – я розповім багато цікавих історій, разом ми ніби перегорнемо сторінки книги із наочними ілюстраціями про міліцію Роздільної та її людей.
Іван Васильович знає, що в Україні таких свідчень про минуле не так вже й багато. Тому й намагається їх примножити. І робить це так, як вміє лише він.
