СВЯТО
День села в Удобному Білгород-Дністровського району. Традиція відзначати свято у другу неділю жовтня започаткована в 2004 році. Новинка четвертих за ліком урочистостей – парад сільськогосподарської техніки. Головною вулицею населеного пункту під звуки козацького маршу рухається колона тракторів та мотоблоків різного віку і походження.
Увагу привертає старенький міні-трактор невизначеного кольору, без кабіни. Власне, не сам трактор, а його керманич – кремезний дядько у шкіряному ковбойському капелюсі. Точнісінько тобі техаський фермер.
Із заокеанськими сільгоспвиробниками учасників параду єднає ще й те, що вся техніка – це їхня власність. Котра, до речі, не з неба впала. Володимир Влащицький, наприклад, вісім років займається вирощуванням персиків і лише тиждень тому стягнувся на придбання «Білоруса». Втім, про персики дещо пізніше.
Спочатку – про саме свято. Було воно, як кажуть на Україні, не гірше, ніж у людей.
З високими гостями. Цього разу поздоровити удобнян приїхали заступник голови Білгород-Дністровської райради Федір Дюльгер та голова Білгород-Дністровської Ради ветеранів війни та праці Павло Ластовецький.
Виступали художні колективи. З сусідньої Крутоярівки і молдавського Тудорово. Творчий звіт репрезентував місцевий ансамбль пісні і танцю «Удобняночка» (художній керівник Лариса Полякова). А ще були спортивні змагання, конкурси дитячі й дорослі, дискотека для молоді і феєрверк для усіх тощо. Словом, як почали о першій дня, то аж до другої ночі.
У офіційній частині вшановували односельців, котрі своєю працею і високою моральністю заслужили на повагу громади. Під оплески учасників і гостей свята почесні відзнаки Білгород-Дністровської райради та грамоти Удобненської сільської ради отримали працівники економічної і соціальної сфери села: комбайнер Петро Сирбул, бригадир садівників Дмитро Чабан, вихователька дитсадка Валентина Волощук, вчителька Лариса Сагайдак, приватний підприємець Галина Андронікова та ін.
ПОКІДКО І ЕКСКУРС У СИВУ МИНУВШИНУ
«Унікальним» назвав село Удобне у своєму виступі Павло Ластовецький. Керівник ветеранської організації району нагадав присутнім про лихоліття Другої світової і окупацію румунами Бессарабського краю влітку 1941 р.
За словами Павла Івановича, у перші дні війни на акерманській землі окупанти розстріляли понад 450 радянських активістів. І лише в селі Удобному, котре тоді називалось Хан-Кишло, не було розстріляно жодного. Не тому, що тут не було комунарів. Були. Але їх ніхто не виказав. Не допустив вбивства односельців ханкишлівський староста Аксентій Покідко.
Ім’я колишнього матроса Балтійського флоту Покідка заслуговує на місце у списку визначних особистостей Буджацького краю. Бо не було більше такої людини, котру б громада обирала своїм ватажком чотири рази: двічі примаром (при румунах) і двічі головою сільської ради (у 1940 і в 1944 рр.).
Унікальність і неповторну самобутність Удобного яскраво ілюструє ціла низка фактів з далекої минувшини населеного пункту.
По-перше, за своїм віком село претендує на статус ровесника давньогрецької Тіри. Розкопане на схилах балки Валя Кишла городище кінця І тис. до н.е. ще у 1965 р. було визнано археологічною пам’яткою республіканського значення.
По-друге, з середини XVII до XIX ст. Удобне відігравало роль резиденції ставлеників кримського хана і турецького султана, а потім і самого кримського хана (звідси, за легендою, і назва пішла – «хан-кишло», що з татарської – «ханське ложе»).
Півтора століття поспіль Хан-Кишло, вигідно розташоване на степовому пагорбі у пониззі Дністра, слугувало зимовищем напівкочових племен Ногайської (Буджацької) орди.
Великий мандрівник Середньовіччя, османський історик Евлія Челебі у своїй «Книзі подорожей» описує Хан-Кишло і його мешканців у традиційній манері східного славослів’я. Ось ці рядки у російському перекладі: «…мы вместе с нашим господином Мелеком Ахмед-пашой отбыли из Аккермана, взяв путь на запад, и приехали в место, называемое Ханкышла. Там живут буджакские татары. Это село в пятьсот домов, расположенное в часе пути от реки Днестр, с благоустроенным, как в городке, караван-сараем, мечетью и баней. Правитель ее, которого называют ялы-ага (прибрежный ага), является ставленником татарских ханов… Этих быстрых как ветер и жаждущих встречи с врагом татар, которых называют буджакскими татарами, насчитывается до 45 тысяч… У этих татар столько имущества, продовольствия, скота и военной добычи, сколько нет, пожалуй, даже в Крымской земле. Это именно они снабжают Стамбул маслом и медом…»
Історія Удобного від дохристиянської ери до Буджацької орди, періоду Козаччини, румунського панування та епохи видатного організатора колективних господарств Євгена Кочубинського, ще чекає на своїх Геродотів.
Тішить те, що і в новітні часи української незалежності удобняни встигли вписати у біографію рідного села сторінку, якою нащадки будуть пишатися...
НА СВІТАНКУ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Після розпаду СРСР економіка молодої європейської держави пережила доволі тривалу кризу. Особливо важкими були її наслідки в аграрному секторі. За якихось 5-7 років зарплатня колгоспників впала нижче прожиткового мінімуму, більшість сільського населення взагалі залишилась без роботи.
Удобненське КСП «Батьківщина» утрималось на плаву, однак вже не могло забезпечити соціального захисту своїх трударів повною мірою. Закрився консервний завод. Разом з сезонними працівниками втратили робочі місця понад сто чоловік. А там, де нема роботи, як відомо, дуже швидко вкорінюються пияцтво та злодійництво.
Свого часу гуси «врятували Рим». На межі третього тисячоліття село Удобне на Одещині змогло уникнути соціальної деградації завдяки... персику.
Перші садки «персидського яблука» були закладені в селі у 1992 р. кількома сім’ями, котрі взяли на підряд два десятки гектарів колгоспної землі. Ініціатором нової справи був дипломований садівник Олексій Кравченко. Завдяки його ініціативі і наполегливості у КСП «Батьківщина» з’явилися два персикових садки: 17 гектарів біля консервного заводу, та ще 7 га біля траси Одеса-Рені. Здавалося, не так вже й багато. Та недарма кажуть, що початок, це вже півділа. Сьогодні усі гості Удобного з подивом відзначають, що персик тут – усюди. Село з чотирьох боків підперезане зеленим паском його садів. І в самому селищі мало не біля кожної хати росте 10, 20, а то й 100 дерев найніжнішого в світі фрукту.
Щороку насадження персика збільшуються на десяток-другий гектарів. Продукцію удобнянських садків, екологічно чисту, з вишуканими смаковими якостями, знають і шанують в районному й обласному центрі. Щоліта за червонобокими фруктами у село приїздять рефрижераторні вантажівки з Запоріжжя й Донбасу, Рівного, Житомира, Києва та інших міст України.
Персик дав мешканцям села роботу й заробіток, зберіг населений пункт від перспективи вимирання. Сьогодні, наслідуючи приклад удобнян, починають активно займатися персиковим садівництвом жителі навколишніх сіл Білгород-Дністровського району. Землі старого Акерману поволі завойовують репутацію персикової столиці північно-західного Причорномор’я.
ФОНТАНИ ПРОТИ ВОДОГОНУ
Одеситам, напевне, буде цікаво дізнатися, що в Удобному теж є Великий і Малий Фонтани. У яру на північно-західній околиці села і нині б’ють джерела, які багато століть назад дали життя місцевому населеному пункту. Щоправда, називають їх тут не фонтанами, а чомусь фонталами. Та це нічого не змінює: вода – найперша цінність посушливого Буджацького степу, завжди була в Удобному в достатній кількості.
Щоправда, цей привілей може зіграти з удобнянами злий жарт. Так вважає місцевий сільський голова Валерій Бабенко.
З розповіді Валерія Івановича ми дізналися, що в Удобному налічується понад 500 діючих криниць. Уявіть собі: 550 колодязів на село у 850 дворів (!).
Звичайно, за таких умов важко загітувати громаду на побудову сільського водопроводу. Дарма, що за останні 50 – 70 років верхній водоносний шар таки добре засмітили, і діти нинішніх удобнян споживають водицю з добавками аміаку і різних паличок.
Незважаючи на психологічні бар’єри (більшість сільчан поки що без ентузіазму сприймають пропозицію здавати по 1,5 тисяч гривень на те, щоб у дворі з’явився власний водопровідний кран) Удобненська сільська рада ініціювала масштабний проект прокладання водогону по всіх вулицях.
Станом на 12 жовтня поточного року (дата святкування Дня села) в населеному пункті стала до ладу друга черга водогону. Централізоване водопостачання прийшло ще у 32 двори...
НА ТЕ МИ Й ЛЮДИ…
Проекти проведення водогонів питної і технічної води, спорудження доріг і т.п. стали наріжним каменем Плану перспективного розвитку села, затвердження якого домагається В. Бабенко.
Не всі кроки на шляху до європеїзації Удобного робляться так швидко, як того хотілося б представникам місцевого самоврядування. Та сільський голова не вбачає в цьому трагедії. Каже, все має відбуватися еволюційним шляхом.
Наостанок хотілося б відзначити, що Удобне зразка 2008 року чимось нагадує українську державу в мініатюрі. Те ж політичне розмежування і дебати на сесіях сільської ради, та ж конкуренція світоглядів, ідей, релігійних традицій і навіть культур в межах громади.
Свої нотатки ми закінчимо тим, з чого почали.
Підготовку до Дня села сільська рада розпочала за два місяці до вказаної дати. Вишукувалися кошти, вирішувалися безліч організаційних питань, провадилися репетиції художньої самодіяльності. Працівники сільської ради, вчителі місцевої школи, інші активісти громади затратили багато сил і часу для того, щоб зробити справжній подарунок односельцям. І ось за кілька днів до свята з’ясовується, що цілі групи людей з тих чи інших мотивів відмовляються брати участь у святі просто... глядачами.
На наше прохання прокоментувати таку ситуацію Валерій Бабенко відповів ось що:
– Я поважаю власну думку кожного мешканця нашого села. Завдання сільської ради: зробити свято яскравим і змістовним, таким, щоб кликало до рідної домівки наших заробітчан і студентів, яке б давало відчуття єдиної громади, єдиної родини. А вже прийти чи не прийти до Будинку культури кожен для себе вирішує самостійно. На те ми й народжуємося вільними людьми...
