– Росіяни довго запрягають! – посміюються болгари, які вже накрили свій святковий стіл. Тут і листковий пиріг із бринзою та під вершками, і молодий півник у соусі, і квасоля в глиняних горщиках.
Вже виклали на таріль свою мамалигу молдавани, нарізали овечої бринзи і поставили на стіл графин рубінового вина.
– А ми із чоловіком самогону наварили! За нашим рецептом, за народним, із перцем! – оголосила привселюдно Людмила Кирилівна Кулинська, вчителька української мови. – А вареники з картоплею! А сало з цибулею! А помідори бочкові!..
Нарешті, прибули росіяни зі своїм самоваром, млинцями і бубликами.
– Дякуємо, Ліліє Маринівно, що запросили на свято! – почали обійматися із сільським головою. – Живемо біля вокзалу, на відшибі, завжди про нас забувають.
Така вона Болгарійка – багатолика, яскрава, дружна. Саме тут, на сонячному схилі річки Великий Ялпуг, оселилися перші переселенці з Болгарії, що тікали від турецького ярма. Це потім для колоністів був розпланований на схилі Ялпуга Болград, який вони забудували і облаштували своїми працьовитими руками. Але не усі подалися до міста – Болгарійка, а нині Залізничне, так і залишилося окремим населеним пунктом. У 1861 році тут було відкрито церкву – із цієї дати і почало село своє літочислення.
Поки росіяни накривають стіл, на площі перед сільським Будинком культури танцюють хоро. Тим часом збираються у центрі села підприємці, розгортаючи свою торгівлю. У затінку дерев встановлюють столи і стільці – щоб люди змогли посидіти зі своїми родинами, друзями.
Поки тривають останні приготування – коротке інтерв’ю із сільським головою Л.М. ГОРДЕЙКО.
– У Залізничному восени завжди провадиться День села, який присвячений храмовому святу. Але щороку урочистості відбуваються по-різному. Мені дуже сподобався конкурс трьох головних вулиць, що був кілька років тому. Що вигадали цього року?
– Сьогодні ми вирішили підкреслити національну розмаїтість і колорит нашого села. Це – справді наше багатство. Хочемо показати, як живуть громади в нашому селі – у нас є і болгари, і молдавани, і українці, і росіяни, і гагаузи, і роми. Наскільки вони самобутні, цікаві – насамперед один для одного.
– У святі бере участь дуже багато людей. Яким чином сільській раді вдалося залучити такі сили?
– Організуючи свято села, ми спиралися на допомогу виконкому і жінради. Звичайно, беруть участь у святі вихователі дитячого садка і вчителі, працівники амбулаторії. В організації заходів значну допомогу надали базові підприємства – «Сільгоспхімія» і «Агромодуль». І, звичайно, ініціативу виконкому підтримали всі підприємці. У нас їх багато, і ніхто не залишився байдужим. Фінансову допомогу надали навіть підприємці, які займаються пасажирськими перевезеннями, хоча вони не є жителями Залізничного. Коли йдеться про свято, чоловіки відразу вимагають, щоб були організовані спортивні змагання. Особливо в пошані у нас боротьба. А щоб переможці одержали свої традиційні живі призи, кілька підприємців виділили як спонсорську допомогу по баранчику.
– Я бачу на Вашому столі грамоти. Для кого вони?
– Я сьогодні хочу відзначити колектив дитячого садка «Родничок», що посів друге місце в районному огляді-конкурсі, чому ми дуже раді. А також подякувати колективу сільської лікарської амбулаторії – цього року наші медики, перевтілившись у виконробів, своїми руками реконструювали гараж, де вже наступного року ми плануємо відкрити чотири нові кабінети, свою лабораторію і стоматологічний кабінет. Грамотою хочу відзначити роботу інструктора зі спорту і футбольну команду «Олімпік». Багато наших спортсменів працюють в Одесі, але якщо потрібно виступити, то приїжджають додому і захищають честь свого села. Не можу не відзначити труд працівників Будинку культури і ансамбль «Вдохновение». Цього року ми завершили капітальний ремонт Будинку культури, і дуже великий обсяг робіт виконали наші культармійці, учасники художньої самодіяльності. І ще одна грамота – жителям вулиці Кірова. Коли вони довідалися про те, що сільрада хоче провести конкурс на кращу вулицю, відразу взялися до діла. Зібралися і зробили дитячий майданчик з гойдалками-каруселями – на свої кошти і своїми руками. От такі чудові в нашому селі люди. Вони люблять свою малу батьківщину не на словах, а на ділі.
Але ось, нарешті, Сніжана Скорич відкриває свято. Вона нагадує односільчанам історію Залізничного. А потім мікрофон переходить громадам, які розповідають про себе – з гумором, із запалом, з піснями.
Забігаючи наперед, скажу, що журі так і не зможе визначити кращий колектив. Рішення буде одностайним – перемогла дружба!
І ось на площі перед Будинком культури – величезне хоро, у якому танцюють представники всіх національностей. Козенятами стрибають діти, статечно, з гідністю крокують літні. День народження рідного села – це веселощі до другої години ночі.
ЗАМІСТЬ ПОСТСКРИПТУМУ
Після святкової літургії на честь освячення у Залізничному (у 1861 році) православного Свято-Покровського храму парафіяни запропонували провести збір коштів на проведення ремонту церкви. Ініціативу було відразу підтримано – у перші ж хвилини жителями Залізничного було пожертвувано 750 гривень.
