Нещодавно один добрий знайомий розповів мені простеньку історію, яка ілюструє наслідки вступу України до СОТ краще за будь-які аналітичні доповіді. Один фахівець приїхав у відрядження на один із винзаводів Придунав’я. Не встиг він увійти на територію підприємства, як побачив директора винзаводу (до речі, шановану людину у своїй галузі), який з косою в руках хоробро винищував зарості бур'яну.
– Що Ви робите? – здивовано запитав приїжджий.
– Релаксацією займаюся, – відповів директор винзаводу. – Намагаюся відволіктися від проблем: усі місткості заповнені вином – не можу продати.
Цей трагікомічний епізод більш ніж красномовно характеризує ту ситуацію, у якій опинилося українське виноградарство та виноробство після вступу нашої країни до СОТ. На думку фахівців, цю галузь очікує не просто криза – вона опиниться на грані знищення. Спробуємо розібратися в причинах.
ГВАЛТ, СУСІДИ ЗАЛИВАЮТЬ! ДЕШЕВИМ ВИНОМ
– Українські виноградарі та винороби миттю відчули на собі "принадності" СОТ, – говорить директор дослідного господарства ім. Суворова, заслужений працівник сільського господарства України Анатолій Білоус із села Оксамитного Болградського району. – Цього року деякі вітчизняні виробники знизили ціни до непристойності – виноград продавався по 50 копійок за кілограм. Але навіть за такою низькою ціною його важко було продати. Тому окремі господарства навіть не приступали до збирання винограду! Причина одна – після зниження імпортних мит (як того вимагають умови членства у СОТ) в Україну буквально хлинув потік дешевого виноградного соку і виноматеріалів із Молдови, Грузії, Туреччини, Азербайджану та інших країн. Наприклад, молдавська і грузинська винна сировина продається у нас по 2 гривні за літр. Зрозуміло, у цій ситуації українському винзаводу вигідніше купити імпортні виноматеріали, аніж платити ті ж 2 гривні за кілограм українського винограду. Адже необхідно враховувати, що за переробки кожен кілограм винограду дає у середньому 0,65 кг соку. Тобто, літр первинного виноматеріалу обходиться вітчизняному заводу у 3-4 гривні. От і вийшло, що нинішнього року продукція українських виноградарів одразу виявилася неконкурентоспроможною.
У нашому господарстві собівартість кілограма винограду сьогодні становить 2 гривні. Але якщо колись червоні сорти продавалися по 2 грн 60 коп., то врожай-2008 ми були змушені збувати по 1 грн 60 коп. Цього року підприємство виробило 3618 тонн винограду – майже на тисячу тонн більше, аніж минулого року. Слава Богу, хоча і з фінансовими втратами, усе вдалося реалізувати. Та й то лише завдяки налагодженим зв'язкам із партнерами. "Витягли" нас лише столові сорти винограду, які були затребувані – за них пропонували від 3 до 6 гривень за кілограм.
Повертаючись до питання імпортної винної сировини, хочу відзначити, що її якість найчастіше не витримує жодної критики. Користуючись можливостями СОТ, закордонні постачальники завозять до України усілякий "непотріб", включаючи так званий вакуум сусла – концентрований випарений виноградний сік. Його транспортування вигідніше, а потім досить розбавити цю сировину водою – і ось вам виноматеріал. Він іде переважно з Грузії, а наші винзаводи охоче його купують і розливають по пляшках як готову продукцію. Але у той же час пляшка українського вина дешевшою не стала. Отже, за рахунок дешевої сировини виробник одержує вищий "навар". Усе вирішують гроші. Про якість, на жаль, майже ніхто не піклується. А рядовому споживачеві дуже складно розібратися у справжніх властивостях численних сортів вин.
Тут ми впираємося в іншу проблему – проблему державного контролю за якістю виноматеріалів і вина, зокрема імпортного виробництва. Пам'ятаю, у 90-ті роки ми возили до Чехії наші виноматеріали. Коли вантаж приходив на кордон, із Праги, за 200 кілометрів, приїжджав інспектор (до речі, непідкупний), брав проби нашої сировини і відвозив до лабораторії для аналізів. І лише у разі позитивного результату нам дозволяли реалізацію продукції на території Чехії.
А що в нас? Вступивши до СОТ, Україна просто скасувала той пункт у Законі "Про виноград і виноградне вино", який передбачав державний контроль за якістю вин та виноматеріалів, що ввозяться до країни. Тобто, за умовами СОТ органи українського Держстандарту тепер не мають права перевіряти якість вин, які постачаються на наш внутрішній ринок.
У розвинених європейських країнах, на які ми орієнтуємося, постійно піклуються про продовольчу безпеку, дають виробникам сільгосппродукції величезні дотації – щоб лише люди працювали, виробляли, мали стабільний прибуток. В Україні ж усе навпаки – власного виробника душать податками за повною програмою. Єдиною розрадою останнім часом є державна програма підтримки розвитку виноградарства, завдяки якій по усьому півдні України з'явилися сотні гектарів молодих плантацій. Як відомо, на цю програму виділяється 1% коштів від усього обігу алкогольної продукції в країні. Однак українська влада планує скасувати й цю дотацію. Та й хто буде саджати нові виноградники, якщо вітчизняна виноробна галузь стає неперспективною?
НАШІ ВИНЗАВОДИ ЗАБИТІ. І ЗАБУТІ?
– Україна вступила до СОТ лише кілька місяців тому, але вже зараз вітчизняна виноробна галузь перебуває у критичному стані, – розповідає директор ТОВ "Винхол Оксамитне", з того ж Болградського району, Валерій Тінтулов. – Можу сказати, що сьогодні у середньому по країні наші винзаводи на 50% затоварені минулорічними виноматеріалами, а деякі підприємства – навіть на 90%. Реалізувати продукцію, яка накопичилася, майже неможливо – вона не витримує цінової конкуренції із імпортними аналогами. Ось чому нинішній урожай винограду в Україні (близько 360 тис. тонн) був або взагалі незатребуваним, або продавався за дуже низькими цінами.
"Винхол Оксамитне", наприклад, переробляє 5 тисяч тонн винограду, з якого виробляє виноматеріали для шампанських вин, аліготе, вісмуту, шардоне та інших. Потім ці матеріали постачаються винзаводам, які випускають готову продукцію. Але цього року в нас дуже погано зі збутом – поки що ніхто нічого не купує...
До речі, закордонні конкуренти почали експансію на український ринок ще до вступу нашої країни до СОТ. Наведу лише одну цифру: у 2007 році 50% шампанських виноматеріалів, спожитих в Україні, було завезено із Молдови. А нинішнього року Молдова збільшила обсяг продажу своїх виноматеріалів в Україні на 52%. Крім того, організований дуже інтенсивний канал імпорту виноматеріалів та коньячного спирту через Грузію. Я не випадково сказав "через", тому що в самій Грузії дуже мало виноматеріалів. Користуючись тим, що ця країна разом із Україною входить до зони вільної торгівлі, наші та грузинські бізнесмени закуповують десь винну сировину (переважно другосортну) і просто перепродають її на українському ринку. За моїми відомостями, щотижня по грузинському каналу збуту до України ввозиться 25 вагонів із коньячним спиртом.
У рамках СОТ вразливість української виноробної галузі полягає ще й у тому, що понад 90% вітчизняного вина продається на внутрішньому ринку – експортного потенціалу в нас майже немає. Серед небагатьох закордонних споживачів українського вина була Росія, по 1 мільйону пляшок продавали на експорт Київський та Артемівський заводи шампанських вин. От, мабуть, і все. А це означає, що свої втрати всередині країни наші винороби не зможуть компенсувати на зовнішньому ринку.
Більше того, наступним етапом членства України у СОТ має стати безмитний режим зовнішньої торгівлі, і насамперед з Європою. Європейські виробники вина вже заявили про те, що це дозволить їм додатково зайняти ще 25% внутрішнього українського ринку, – не рахуючи вже здобутих позицій!
Ще одна небезпека для нашого виноробства – розвиток міжнародних торговельних мереж. У "Метро", наприклад, понад 80% вина, що продається, становить імпортна продукція. А оскільки "кити" міжнародного бізнесу прагнуть купувати українські торговельні мережі, вітчизняне вино буде усе більше витіснятися із великих магазинів у своїй власній країні. Словом, підстави для оптимізму відсутні. Ми намагаємося боротися за свої права та інтереси, але цій боротьбі заважає розрізненість у лавах наших виноробів. Як і скрізь, тут проявляється споконвічне українське лихо – нездатність виступити єдиним фронтом.
– Ті, хто бував у нашому місті, знають, що мешканці Вилкового вирощують на островах у дельті Дунаю виноград сорту "ноа", з якого виробляється знаменитий новак, – продовжує тему мер Вилкового Віктор Поздняк. – У цьому сезоні ми одержали багатий урожай, однак виникли великі проблеми зі збутом винограду. Ціни на нього впали до 70 копійок за кілограм. Але наші липовани, які вклали стільки зусиль у свої виноградники, відмовилися здавати продукцію за безцінь. "Ми краще згодуємо виноград свиням", – сказали вони. Цю погрозу, звичайно ж, ніхто не виконав: вилківці переробили увесь виноград самі й залили сік у бочки. Такої кількості домашнього вина у Вилковому не було ніколи...
ЧОМУ НАС НЕ ПУСТЯТЬ ДО ЄВРОПИ?
З рядових споживачів мало хто знає про те, що однією зі "слабких ланок" українського виноградарства та виноробства є, скажемо так, захоплення гібридними сортами винограду. До їхнього числа входять такі популярні в Україні сорти, як "молдова", "лідія", "ізабелла", "ноа". Плантації гібридів займають у нашій країні до 30% площ виноградників, а в деяких регіонах і більше.
Однак у Європі негативно ставляться до цих сортів. Справа у тому, що вина, зроблені з гібридного винограду, відрізняються підвищеним вмістом деглюкозидів. Ці речовини, м'яко кажучи, не приймаються європейськими виноробами, а в багатьох сортах вина (наприклад, у каберне та шардоне) взагалі не допускається наявності деглюкозидів. Таким чином, значна частка українських вин (за винятком хіба що елітних кримських сортів) не відповідає європейським стандартам, а це служить серйозною перешкодою для просування нашої продукції на зовнішньому ринку.
Втім, вино із гібридів – далеко не найбільша проблема вітчизняного виноробства (за деякими даними, Європа й сама виробляє таке вино; інша справа, що контроль за його якістю поставлений там набагато суворіше). Як гадають незалежні експерти, вітчизняні винзаводи самі винні у власній неконкурентоспроможності. За деякими оцінками, на сьогоднішній день до 40% виробленого в Україні вина становить низькопробна, а по суті – фальсифікована продукція. Для багатьох наших виноробів нормою є випуск так званого порошкового вина із додаванням величезної кількості ароматизаторів, барвників та інших речовин, що не мають до виноградного соку жодного стосунку. Така "бормотуха" за міжнародними стандартами взагалі не є вином. У принципі.
– Для вітчизняних винзаводів виробництво "других" та "третіх" вин давно стало звичайною справою, – відзначає голова правління ЗАТ "Одеський коньячний завод" Роберт Гулієв. – Однак узаконені в Україні технологічні прийоми додавання цукру та спирту невиноградного походження неминуче стануть об'єктом уваги світового виноробного співтовариства в умовах вільної конкуренції в рамках СОТ. Будь-які відхилення від світових вимог контролю якості, безпеки та походження стануть аргументом проти українських вин, для яких не лише не відкриються закордонні ринки, але й закриється доступ на традиційні ринки збуту, включаючи український. Основою конкурентоспроможності галузі може бути лише продукція, вироблена за технологіями, які гарантують високу якість та безпеку для споживача. Для підтвердження репутації вин необхідно зробити галузь прозорою для контролю з боку світових експертів і сертифікованих систем підтвердження якості та безпеки. Такі перетворення неможливі без державної підтримки.
