Ще якихось двадцять років тому до складу Василівської сільської ради, крім самої Василівки, входила, і Червона Стінка. Мешканці двох сіл працювали в місцевому колгоспі. Жили, можливо, не дуже заможно, але як кажуть, у кожній оселі був хліб і до хліба. Діти ходили до школи, молодь займалася художньою самодіяльністю і розважалася в клубах. Зараз Червоної Стінки, на жаль, вже немає.
– Я вважаю, що розформування сільгосппідприємств було великою помилкою, – говорить Василівський сільський голова Віктор Багачук. – Це стало однією з причин занепаду українських сіл.
Віктор Іванович знає, про що говорить. Сам працював інженером у колгоспі, а після його ліквідації став безробітним. Потім займався викладацькою діяльністю у Фрунзівському аграрному професійно-технічному училищі. У 2006 році висунув свою кандидатуру на посаду Василівського сільського голови. І був обраний земляками на цей відповідальний пост. Відповідальний, тому що і Василівка, де налічується близько 460 мешканців, теж переживала нелегкі часи. Понад 1900 гектарів землі не оброблялося. Звісно, що кілька слабосилих фермерських господарств не забезпечували селян роботою. Хто міг, самостійно обробляв свій пай. Крім того, у селі відключили електрику, не було телефонного зв’язку і автотранспортного сполучення з районним центром.
– У моїй передвиборній програмі було усього декілька пунктів, – говорить В. Багачук. – Зокрема, серед першочергових – поновлення роботи їдальні місцевої школи, артезіанської свердловини і відбудова зруйнованого мосту. Тобто те, без чого просто неможливо обходитися в повсякденному житті.
І новообраний сільський голова цілеспрямовано взявся за виконання своєї передвиборної програми, звичайно ж, не без допомоги райради і райдержадміністрації. Свою позитивну роль у цьому зіграв і розвиток мобільного зв’язку в країні. Зараз на території сільської ради змонтована одна вишка – ретранслятор сигналів, ще одна споруда такого ж призначення, вже іншою компанією буде встановлено найближчим часом. А це означає, що плата за ділянки орендованої землі надходить до місцевого бюджету. Нехай це не великі кошти, але в селі кожна копійка на рахунку.
Останнім часом стала привабливим об’єктом для інвестування і земля, що стояла пусткою. Нещодавно одна з одеських фірм взяла під оренду у Василівській сільській раді в цілому близько 1200 гектарів землі.
– Характерно, що прихід, сподіваюся, серйозного інвестора з Одеси розбудив свідомість у місцевих мешканців, – розповідає Віктор Іванович. – Так, протягом поточного року вже двадцять місцевих сільгоспвиробників уклали договори оренди зі своїми земляками більш ніж на 120 гектарів землі. Виявляється, що конкуренція, справді, відіграє свою позитивну роль. А для нас це, насамперед, нові надходження до бюджету.
Таким чином, за дев’ять місяців поточного року Василієвська сільська рада виконала план надходжень до місцевого бюджету на 189%. Звичайно, ці кошти будуть спрямовані на насущні потреби її мешканців. Та й так, треба сказати, сільський голова практично виконав всі свої обіцянки. Працює шкільна їдальня, функціонує артезіанська свердловина, що не запускалася мабуть з часів перебудови, відновлено міст, перенесено з заболоченої місцевості і встановлений поруч із сільрадою пам’ятник землякам, які загинули у Великій Вітчизняній війні, мешканці села забезпечені цілодобовим мобільним зв’язком, до Василівки тричі на тиждень приходить маршрутка. Насилу, але ремонтуються місцеві дороги.
– Чи усе виконано, що було записано у вашій передвиборній програмі? – запитую Віктора Івановича.
– На жаль, залишився не виконаним ще один пункт, яким передбачено встановлення огорожі на сільському цвинтарі, – відповідає В. Багачук. – Причина відома – не вистачає коштів. Але, сподіваюся, що разом із громадою і це здолаємо.
Разом із сільським головою ми пройшлися селом, відвідали школу, у якій відбувся захід, присвячений 75-й річниці Голодомору і жертвам політичних репресій, заглянули до шкільної їдальні. Тут директорка школи Марія Василівна Гнатюк почастувала нас супом і рагу, якими годують учнів, а також знаменитою василівською бринзою. За словами Марії Василівни, кращою в районі. Однак, поскаржилася на те, що овець стає усе менше, люди похилого віку вже не можуть займатися особистим господарством, а молодь у селі намагається не затримуватися. Звідси і низька народжуваність.
Йшлося, звісно, і про майбутнє села, про те, як на цьому позначаться позачергові вибори до Верховної Ради України.
– Особисто мені здається, що ці вибори, на жаль, нічого не змінять ні в політичній, ні в економічній ситуації в країні, – говорить сільський голова. – А, отже, мало вплинуть на українське село, зокрема на життя Василівки. Але буду щасливий, якщо помилюся у своїх прогнозах. Поки що ж доводиться, як літературному герою Мюнхгаузену, схопившись рукою за волосся, витягати самого себе із трясовини...
До речі, ми відвідали Василівку у день народження сільського голови. Із чим його і привітав керуючий справами Фрунзівської райради Володимир Іванов. І я теж – від імені редакції «ОВ».
