Головною проблемою для машинобудівних підприємств України стала неплатоспроможність замовників. Тиждень тому з цим впритул стикнувся колектив ВАТ «Одеський машинобудівний завод «Червона гвардія».
Сьогодні на заводі не чути звичного виробничого шуму, зупинено ливарні печі, двері цехів замкнені. Головними людьми на підприємстві стали змінні чергові допоміжних служб та охоронці. Решта виробничників всім колективом у три сотні чоловік пішли у відпустку…
Найвідповідальнішою ділянкою виробництва став склад. Його корисна площа "забита під зав'язку" тоннами непроданого товарного литва. Далі накопичувати продукцію стало вже ніде. Як сказав директор заводу Володимир Чередняк, не можна весь час працювати лише на склад: він не безрозмірний. І тим більше не можна перетворювати цілеспрямовану роботу у механічні трудозатрати, що не мають промислового результату. Господарство країни переживає час, коли виявилися порушеними принципи товарного виробництва і розладнався основний ринковий зв'язок: виробник – споживач. З перекритою можливістю заробляти прибуток, щоб нарощувати виробництво, припинена і можливість його розвитку.
Якщо за умов економічної кризи металопереробні заводи поставлено у залежність від сировини, то машинобудівна галузь опинилася заручницею неблагополучної фінансової ситуації. Справа у тому, пояснює В. Чередняк, що партнерські підприємства, які багато років купували продукцію ОМЗ "Червона гвардія", тепер не знаходять коштів, щоб оплатити свої замовлення. Роботи за раніше укладеними контрактами сьогодні призупинено не тому, що вироблене підприємством обладнання раптом стало незатребуваним, а машини не можуть бути застосовані за призначенням там, де вони потрібні. І не тому, що одеський завод раптом став не здатний забезпечити подальший випуск продукції. В. Чередняк говорить, що традиційна співпраця з партнерами перервана через стрімкий спад їхньої платоспроможності. Тому і опинилося під замком ливарне виробництво, 60% якого становило товарне литво за замовленнями інших підприємств. Судячи з надісланих ними листів, вони змушені згортати у себе фінансові програми щодо придбання нового обладнання, модернізації виробництв, закупівлі запчастин.
Так, нещодавно відмовилися від партії обладнання казахські партнери. Не змогли оплатити замовлення адміністратори сланцевих рудників Естонії. Цими днями зупинився Тернопільський комбайнобудівний завод. Не можуть закупити в ОМЗ "Червона гвардія" тепловозні домкрати підрозділи "Укрзалізниці", хоча це унікальне технічне пристосування з вантажопідйомністю до 160 тонн їм необхідне. Лежить законсервованим зроблене шахтне обладнання, яке ще у вересні відправлялося на вугільні та гірничодобувні підприємства майже всіх країн близького зарубіжжя.
До дирекції ОМЗ надходить інформація про зупинку металокомбінатів по всій Україні. Полтавський комбінат, який ще тримався на плаву, вже продає активи. Зачинено ворота гірничозбагачувальних комбінатів у Кривому Розі, Алчевську, Маріуполі, Донецьку. В Одесі ще працюють "Радіалка", завод "Мікрон", які належать до машинобудівної галузі. Але у місті вже не діє жодна "ливарка". Відбувається скорочення кадрів на Іллічівському автоскладальному заводі, де ось-ось можуть залишитися без роботи майже 700 чоловік.
За умов, що склалися, В. Чередняк провадить тактику збереження кількості персоналу у повному професійному складі. Тому, як каже він, підприємство переведене на скорочений робочий тиждень. До 7 листопада на заводі було виконано всі можливі профілактичні та ремонтні роботи, закінчено підготовку до зими. Зроблено все завдяки чому можна було б відстрочити зупинку заводу. Люди одержали зарплату за період по 1 грудня. Далі ж прогнозувати що-небудь важко. Добре, що знайшлися кошти у повному обсязі дати середньомісячну зарплату працівникам, які мають багатодітні родини, самотнім матерям. Але надалі виконання соціальних гарантій стає проблематичним.
Звичайно, директор хоче, щоб фахівці повернулися на свої місця. Завод ніби застиг у стартовому становищі. Знадобиться не більше 2-3 днів, щоб розгорнути виробництво з колишньою потужністю, говорить В. Чередняк.
Настають часи, коли зникають можливості десь підробити. Навіть "7-й кілометр", який приймає всіх, не рятує. Адже разом з кадровими скороченнями спадає і купівельний попит громадян, рвуться торговельні зв'язки з оптовиками, закриваються контейнери. Словом, і тут та сама картина: купили б, та немає за що…
В. Чередняк сподівається на відновлення роботи підприємств країн близького зарубіжжя, на шахтарів, чий добутий продукт особливо важливий напередодні зими. Вірить, що у грудні вдасться відновити виробництво.
