Грубезні фоліанти французькою мовою демонструвалися в Зеленій залі Одеського будинку вчених на черговій зустрічі книголюбів. Спочатку вони викликали у присутніх суто бібліографічну зацікавленість. Адже подивитися було на що! Увазі присутніх пропонувався шеститомний примірник «Естественной, моральной, гражданской и политической истории древней и новой России» («Histoire physigue morale civil et politigue de

la Russieancienne et moderne»), виданий у Парижі протягом 1783 - 1794 років, тобто тоді, коли на місці Одеси розташовувалася турецька фортеця.

Але коли Сергій Вікторович Калмиков виступив з повідомленням і репрезентував аудиторії цю стародавню друковану працю, з'ясувалися й інші цінності раритету.

Написана вченим лікарем, почесним членом Імператорської російської академії наук Ніколя-Габріелем Леклерком (1726 – 1798), який двічі залишав батьківщину заради тривалої служби за кордоном, ця праця відіграла справді безпрецедентну роль у розвитку вітчизняної громадської думки, однак вона так і не була перекладена російською мовою. Проте ця праця була збагачена підготовленими високим посадовцем, полковим товаришем і близьким другом дуже впливового Г.О. Потьомкіна, генерал-майором Іваном Микитовичем Болтіним (1735 – 1792) розлогими двотомними «Примечаниями», які побачили світ у 1788 році. До речі, за рахунок коштів Катерини II. Вони і стали відправною точкою для критичних досліджень багатьох відомих істориків ХIХ століття, а також широко використовувалися М.М. Карамзіним при підготовці ним знаменитої «Истории государства Российского».

Фактично твір Н.-Г. Леклерка дав потужний поштовх систематичному вивченню минулого найбільшої слов'янської нації і з однієї лише цієї причини заслужив право на вдячну пам'ять нащадків.

Не залишила слухачів байдужими і драматична доля цієї історичної монографії. Перш ніж потрапити до Південної Пальміри, виданню довелося витримати не одне випробування. Зокрема, у період Великої французької революції (1789 – 1794), коли смертельна небезпека змусила першого його власника – маркіза де Надайяка – емігрувати до Пруссії, вельмишановна особа не побажала розстатися із власною бібліотекою. І він відвіз її у далекі краї. Після поразки якобінської диктатури вивезений вантаж благополучно було повернуто назад, до Парижа.

Букіністична рідкість, про яку йдеться, ніколи не залишала сімейного кола. І нині, як спадкоємна реліквія, перебуває в розпорядженні Леопольда де Стабенрата. На вечір же книголюбів вона потрапила завдяки люб'язності його дружини – молодої чарівної одеситки Юлії, яка прийняла запрошення взяти участь у засіданні.