«Без води неможливе існування живих організмів (близько 65 відсотків людського тіла становить вода)», – сказано у енциклопедичному словнику. Але не думайте, що йтиметься про засідання вчених, які розмірковують про розв’язання глобальних проблем людства. Поговоримо про конкретні проблеми водопостачання, які стали «візитною карткою» наших посушливих районів.

Дорогою з Березівки до Ряснополя мені довелося щоразу здивовано крутити головою. Заступник голови райради Віктор Желіховський розповідав:

– Тут була свиноферма. А ось залишки клубу, бачите? Гарний був клуб, великий. Там стояла водонапірна вежа.

Тепер на місці колишнього села по узбіччях дороги лише травичка зеленіє і дикий лісочок росте.

У Ряснополі нас зустрічає сільський голова Володимир Біднюк. Я приїхав «з питань води», але хіба можна обмежитися лише одним, нехай і таким важливим питанням? У словах Володимира Миколайовича – і біль, і обурення:

– Я, як кажуть, головую вже сім років і дедалі більше втрачаю надію. Що хочете пишіть, як хочете думайте, чесно скажу: у мене ностальгія за минулим! Робота була? Була. Будинки культури побудували? Побудували. Зараз вони майже зруйновані, а грошей на ремонт немає. Місцевий молзавод на ладан дихає, а яке смачне у нас було морозиво – в Одесі його продавали, не кажу вже про сметану, сир сулугуні та інші продукти. Тридцять років тому в сільраді було п’ять із половиною тисяч жителів. Тепер у три рази менше, та й то більше значаться, в Одесі перебувають на заробітках. Люди приходять до мене, а що я можу зробити? Річний бюджет сільради – менше восьмисот тисяч гривень, і це на шість сіл.

На утримання водоканалізаційного господарства передбачено... одну тисячу гривень. І знову обурюється сільський голова. Говорить, хотів би подивитися на ту людину, яка додумалася передати на баланс сільрад водогінні мережі, не забезпечивши їх ані фінансуванням, ані штатом фахівців.

Ідемо по порядку. У чотирьох населених пунктах за радянських часів побудували водогони, зараз працюють одинадцять свердловин. Потрібно прокласти півкілометри нових труб у селі Петрівці, де мешкають майже п’ятсот чоловік, підлягає ремонту і вежа Рожновського. На це піде близько ста тисяч гривень. В. Біднюк вважає, що це питання може бути вирішено за допомогою районної влади.

Один з найкращих радгоспів розташовувався в Зеленопіллі. Тому й водогін там у відносно задовільному стані. Так інше лихо – дорожчає електроенергія, і сільському голові доводиться просто переконувати людей вчасно розплачуватися за неї. Без струму насоси, що наповнюють водонапірну вежу, працювати не будуть. Є претензії у сільського голови до господарства, яке працювало в селі Основі: доки було потрібно для тваринництва, підтримували вежу в належному стані, потім перестали. Нині перспективи непевні, і знову доводиться сподіватися на допомогу згори. З п’яти кілометрів старих труб замінили лише 400 метрів, і то завдяки допомозі політичних партій, перед виборами. На ремонт потрібно близько мільйона гривень. Є надія, що прийдуть нові господарі і хоч чимсь допоможуть. А якщо не допоможуть?

Коли ми з В. Біднюком і В. Желіховським їхали із сільради до Основи, машину зупинили селяни Ряснополя. Виходимо, знайомимося. Жителі вулиці Фрунзе розповідають свою невеселу історію: водогону вже піввіку, хомут стоїть на хомуті і хомутом поганяє. Влітку води взагалі не було, доводилося замовляти цистерну. За свої гроші, зрозуміло. Зараз вода є, але всього кілька годин на день. Претензії до сільського начальства?

– Аякже, є претензії, – погоджується Марія Федорівна, яка мешкає в селі шостий десяток років. – Не даємо спокою Володимиру Миколайовичу, та й він сам незабаром стане інженером з цих питань... Розуміємо, що немає в нього грошей на ремонт!

– Були гроші, – каже В. Біднюк. – Справа в тому, що Ряснопіль – село велике, тут мешкають дев’ятсот чоловік. Замінити треба майже десять із половиною кілометрів труб, ви тільки уявіть! Ще за часів прем’єрства Юрія Єханурова уряд виділив кошти з цією метою. У 2006-2007 роках проклали 4,5 кілометра нових мереж, на що витратили понад сімсот тисяч гривень. І тут гроші, як водиться, закінчилися. Збирати кошти з жителів? А ви знаєте, що за 1 метр роботи роторного екскаватора беруть 15 гривень? Тут майже сто тисяч тільки на копання канави піде. Звідки у селян такі гроші...

Я поговорив з Анатолієм Чорбаджи, директором підрядної організації. Він підтвердив, що роботи були припинені через недофінансування, до того ж, що виконано, претензій не було. Все зрозуміло: немає грошей – отже, нічого немає.

Але ця розмова відбулася пізніше. Поки що всі разом заглядаємо у яму. Якщо дати добрий і постійний напір, прогнилі труби відразу лопаються. Гниють не лише труби. Сільський голова дуже радий, що в селі мешкає зварник Сергій: він постійно ремонтує проржавілі вежі Рожновського, які лопаються приблизно раз на місяць.

Люди похилого віку з надією дивляться на представника районної влади, але Віктор Желіховський лише розводить руками: таких коштів у райбюджеті немає, потрібно просити у області. По ходу справи з’ясовується, що над жителями Ряснополя доля зле пожартувала: на тих вулицях, де вода йде нормально, немає газу. Там, де газифікацію завершено, значні проблеми з водогоном.

– Ви ж бачите: водопостачання – це лише частина нашого лиха, – підбиває підсумок розмові Володимир Біднюк. – Раніше так говорили: якщо під’їжджаєш до села, і корови не ревуть, свинки не хрюкають, то це не село. Ось так і у нас по всій країні: «не село»! Боротися за майбутнє буду, недарма люди довірили другу каденцію, але щось песимізм заїдає. Знаєте, і за радянського часу бюджет був не безрозмірний, зате сільська інфраструктура за рахунок потужних колгоспів піднялася. Так чи інакше, потрібно розширювати господарства. Ось зміцніють вони, освояться, тоді допоможуть і з роботою, і з водою.