На одному із масових заходів, що провадився в Ширяївському районному будинку культури, мою увагу привернуло маленьке дівчатко в яскраво-червоній суконці, що тихенько сиділо на руках у матері. Дуже виразні оченята з цікавістю споглядали оточення. Навколо молодої жіночки юрмилось ще четверо діток. Всі вони були святково одягнені, веселенькі і привітні. Тож за першої нагоди вирішила з ними познайомитися.
Трохи ніяковіючи, Інна Віталіївна Бердеу познайомила мене зі своїми трьома синочками: одинадцятирічним Дімою, восьмирічним Давидом, семирічним Денисом та двома доньками: шестирічною Діанкою та найменшенькою Дашунею. Цікаво, що усі імена дітей починаються на літеру «Д». Всі вони для Інни Віталіївни та її чоловіка Віталія Івановича найдорожчі, наймиліші – їхній неоціненний скарб. Любить їх і бабуся, Любов Андріївна. Та й як їх не любити? Всі дітки дуже слухняні. Як не дивно чути в наш час, а старші хлопчики дуже люблять куховарити. Вони постійно допомагають своїй матері поратися на кухні, підсобляють по господарству, доглядають молодших сестричок.
Любов, взаємопідтримка панують у багатодітній родині. Без цього практично не можна виживати в складних економічних умовах. Дуже важливо, що чоловік Інни Віталіївни сам з багатодітної сім’ї. Тепер, коли Віталій Іванович, який працює водієм-далекобійником у СФГ «Любас», їздить у відрядження, поратися Інні з дітьми допомагає мати. Варто сказати, що Любов Андріївна вміє знаходити спільну мову з онуками, бо має чималий досвід спілкування у великих родинах. Адже у її батьків було дванадцятеро дітей, а вона в цій сім’ї була старшою. Та й у її другої доньки Олени теж ростуть троє синів. Тож при потребі бабуся й там підсобляє. Олена працює медичною сестрою. Робота забирає чимало часу. Допомога матері цій молодій жінці дуже доречна. Хоч і сама вона дуже швидка і вправна. Крім своїх професійних обов’язків Олена бере активну участь у всіх масових заходах, які провадяться в райлікарні.
У сім’ях обох доньок бабуся Люба не тільки бажаний гість, а й незаперечний авторитет. Онуки бачать, як матері звертаються до неї за порадою, як уважно вислуховують її настанови. Причому не тільки з домашнього господарства. Любов Андріївна теж медпрацівник. Олена нерідко звертається до неї зі своїми професійними запитаннями. І мати охоче ділиться досвідом.
Від спілкування з цими родинами на душі залишилося якесь особливе тепло. Потім подумала, як добре, коли діти виховуються в таких люблячих сім’ях, в атмосфері добра і взаємопідтримки. Найперше, це означає, що батьки зможуть розраховувати на спокійну старість, на турботливе ставлення дітей в разі якоїсь хвороби чи лиха.
На жаль, тепер доводиться спостерігати дуже багато родин, де точаться постійні сварки, бійки, де найрідніші люди ображають одне одного. Нерідко в таких обставинах виховуються діти, які все це сприймають як норму домашнього співжиття. Нині можна бути свідком, коли старих дідуся чи бабусю не садять їсти за один стіл. І йдеться не про психічно хворих, чи зовсім немічних, а про ще досить таки адекватних і вправних людей похилого віку. Така поведінка молодих здорових людей дивує: невже вони не розуміють, що подають поганий приклад своїм дітям. Розмірковуючи над такою ситуацією, пригадала бувальщину, яку чула ще в дитинстві від дуже старої жінки.
Один досить заможний чоловік постійно давав їсти своєму старому татові в хліві біля худоби. Одного разу він побачив, що його малолітній синок щось майструє.
– Що то ти витісуєш? – запитав малого.
– Роблю жолобок, коли ви з мамою станете старими, то я в ньому даватиму вам їсти.
Чоловік нічого не сказав хлопчині. Просто з того часу його тато обідав за спільним столом, разом з усією родиною.
Дуже хочеться вірити, що серед нас все-таки більше таких родин, як родина Бердеу, в яких діти виховуються на добрих прикладах, де панують любов і повага, і насамперед до старших.
