Наприкінці 2008 року Верховна Рада України – хоч і з завеликим запізненням – усе ж дала Генеральній прокуратурі дозвіл на затримання та на зовнішнє стеження за екс-головою Львівського апеляційного адміністративного суду Ігоря Зварича. За відповідне рішення проголосували 435 народних депутатів. Продемонструвавши таким чином своє небажання простягнути невдасі руку допомоги. Перший віце-спікер ВР Олександр Лавринович (він, мабуть, вже знав наперед результат голосування) одразу ж звернувся до присутніх у парламентській гостьовій ложі щойно призначених суддів різних рівнів: «Тепер ви зрозуміли, чому я порекомендував усім вам після затвердження вас «пожиттєво» на високі посади залишитися у цій залі? Тож хочу, поряд із щирими привітаннями, побажати кожному з вас ніколи в житті не ставати суб’єктом парламентського розгляду, свідками якого ви щойно були...»
Хто «спалив»суддю Зварича?
«Одеські вісті» в одному з попередніх номерів вже розповідали про ганебне викриття групи львівських захисників Закону на чолі зі Зваричем. Із їхніх службових кабінетів, розташованих у будівлі №13 по вул. Стецька, правоохоронці винесли у мішках два мільйони гривень. Іще мільйон, але доларів, знайдено у будинку самого голови суду. Зварич тоді пояснив наявність таких надвеликих, як для судді, грошових накопичень, планами щодо будівництва власного будинку на ділянці неподалік від Львова. $1,9 млн йому начебто позичив товариш, адвокат Володимир Косенко. Частину тих доларів голова суду використав; усі витрати занотовувалися у зошиті, який під час обшуку було вилучено.
Аби перевірити дане твердження, співробітники СБУ затримали й Косенка. Висунувши «другові судді» звинувачення у розкраданні майна в особливо великих розмірах. Обивателі порахували: аби повернути адвокатові борг, Зварич – попри те, що мав непогану зарплату, понад 15 тисяч гривень щомісяця – був би змушений відмовитися від будь-яких значних витрат і безперервно трудитися на ниві Закону... 63 роки. Звичайно, якщо взагалі збирався колись розрахуватися...
Скандально відомий хабарник, між тим, полишив ліжко-місце у приватній лікарні «Богдан» і наразі десь переховується. Його дружина Оксана Зварич, яка працює суддею того ж Адміністративного апеляційного суду, продовжує ходити на роботу. Про наявність у чоловіка компромату на досить впливових людей (через що, власне, він і переховується нині) пані Оксана прагне не говорити.
У слідчій групі Генеральної прокуратури тим часом продовжують вивчати інформацію, що зафіксована прихованими у приміщеннях Апеляційного суду відеокамерами. Окрім самого процесу передавання хабарів Зваричу, «всевидяче око» побачило й безліч... статевих актів, що їх голова суду систематично здійснював із більш молодими підлеглими-жінками у «кімнаті для відпочинку», яку мав на додачу до просторого кабінету. Цим помічницям керівника судової установи можна зараз лише поспівчувати. Бо лаври Моніки Левінські (а Зварич з ними «бавився» саме оральним сексом) для будь-кого з жительок стародавнього Львова тільки на перший погляд можуть здатися легкою ношею...
За чутками, Зварича «здав» один з дуже відомих львівських олігархів. Який, до речі, й рекомендував його свого часу на цю посаду. Знову ж таки, за чутками, посада голови Апеляційного адміністративного суду коштує $5 мільйонів.
Наразі спеціальна слідча група ГП проводить необхідні експертизи. Щойно вони завершаться, матеріали справи будуть скеровані до суду. Доказів вини Ігоря Зварича у слідчих вистачає. Скарги на вимагання ним хабарів почали надходити вже давно, значно раніше, ніж у кабінетах суду були встановлені згадані вище камери спостереження. На членів групи, як стверджує її керівник Володимир Жербицький, ніхто не тисне. Тож маємо надію на успішне проведення «процесу сторіччя», аналогів якому – з огляду на суми хабарів та фігурантів справи – в новітній історії країни досі не було.
А як щодо губернаторів?
Минулого тижня у відставку з посади заступника голови Секретаріату Президента – представника Президента України у Верховній Раді за власним бажанням пішов Петро Олійник. Про це «ОВ» повідомили у прес-службі Глави держави.
«Здійснюючи цей крок, я вчиняю так, як вчинив би кожен європейський політик. Нещодавно моє ім’я було втягнуте у корупційну історію із суддею Зваричем. Сподіваюся, що моя відставка дасть можливість правоохоронним органам на об’єктивне розслідування, а також шанс розібратися в питаннях моєї причетності до так званого корупційного скандалу судді Зварича».
Попри утаємниченість слідства, що його по зазначеній справі проводить Генеральна прокуратура, приблизно місяць тому стався зовсім вже небажаний «витік інформації». Виявилося, що один з отих хабарів, у сумі $100 тисяч голова суду «наколядував»... просто у кабінеті глави Львівської обласної державної адміністрації. Оскільки сторонній людині, навіть голові обласного суду, увійти до такого кабінету, за відсутності його господаря, досить проблематично (на заваді неодмінно стануть кілька сек’юріті), а на той час ЛОДА очолював саме Петро Михайлович, вітчизняна опозиція стала голосно вимагати від Президента країни негайно позбутися щойно призначеного на високі державні посади екс-львів’янина і одного з найактивніших організаторів «революційного Майдану» 2004-2005 років.
Пристрасні «антиолійниківські» спічі у другій половині грудня виголошувалися у сесійній залі ВР за будь-якої можливості. Передбачаючи їхнє неодмінне повторення, один з фігурантів скандалу з «наколядованими мільйонами» зважив за потрібне ухвалити «виважене рішення», яке без вагань схвалив Віктор Ющенко.
Довідка «ОВ».Петро Михайлович Олійник народився 10.07.1957 року у с. Нова Варварівка Анучинського району Приморського краю. Після того як із батьками повернувся до рідних місць на Львівщині, працював автослюсарем, гірничим робітником на шахті «Великомостівська». У 1984-му закінчив заочно Дніпропетровський інститут ім. Артема. Наступного року призначений інструктором Червоноградського міського комітету Компартії України. У 1988 році знову повернувся на виробництво. У 1990-1992 роках працював заступником голови виконкому Червоноградської міської ради. Наступні роки провів у кріслах комерційного директора ТОВ «Експрес Лтд» та генерального директора ТОВ «Західпромінвест». У 1999-2000 роках – мер міста Червонограда. Із 2002 року – народний депутат України (фракція «Наша Україна»). З 2005 по 2008 роки – голова Львівської обласної держадміністрації. У лютому минулого року поступився посадою Миколі Кмітю. Невдовзі переїхав до Києва, позаяк указом Президента України був призначений одним з його радників. 1 грудня пішов «на підвищення», ставши заступником глави СП і представником Президента в парламенті.
Цікава деталь. Невдовзі після повернення до ВР у новій якості Петро Михайлович репрезентував себе як... незборимий ворог корупції. Зокрема, політичної. Коли частина народних депутатів спробувала внести зміни до частини ст. 61 Регламенту ВР (щодо формування коаліційної більшості в складі не менш як 226 голосів), представник Глави держави зауважив: «Я впевнений, що у парламентарів вистачить здорового глузду не затверджувати норму, згідно з якою можливе створення коаліції за відсутності необхідних 226 голосів. Позаяк це призведе до корупції при голосуваннях за законопроекти, за якими стоятимуть не національні інтереси, а окремі групи впливу». При цьому Петро Олійник наголосив: у питанні внесення таких змін БЮТ розраховує на «синхронне голосування з комуністами, котрі вже давно не є самостійною політичною силою, а обслуговують то інтереси третіх країн, то – останнім часом – потужний олігархічний капітал, що засвідчують і їхні голосування». За словами представника Президента у Верховній Раді, в усьому цивілізованому світі комуністична ідеологія вже давно «лежить на полицях історії, а в Україні щоразу витягується «для підтанцьовки» деяких політичних сил».
Погодьмося: такий вислів справді робить честь професійному партапаратнику, яким Олійник був у часи керівної та спрямовуючої ролі КПРС.
І навіщо йому здався той Зварич із своїм черговим вдалим хабарем у кабінеті глави ЛОДА?
Наймовірніша, як на мене, версія: суддя (який нині перебуває у розшуку) пішов назустріч Петру Михайловичу і погодився виступити в ролі такого собі «наочного посібника» для майбутньої боротьби тодішнього губернатора з депутатами-корупціонерами. Звичайно, безкоштовного. Хто б там і що б не казав.
