За моїм глибоким переконанням, не в останню чергу з теплих туалетів в установах. Особливо державних та органів місцевого самоврядування. Це, на жаль, у нашій області ще велика рідкість. Як ледь-ледь від’їдеш від Одеси, так і звикай до пропонованих екстремальних умов.
Іноді я собі ставлю питання: невже для того, щоб обладнати таке необхідне місце в будинку райдержадміністрації та райради, Будинку культури, школи потрібно ухвалювати спеціальне рішення на рівні області або району? Чому самі люди, які живуть у районах, не подбають щодо створення для себе ж нормальних гігієнічних умов? Невже це не знаходиться у компетенції місцевих керівників? Та й великих коштів подібна реконструкція не вимагає.
Опоненти звичайно заперечують: мовляв, у селі завжди туалет був на вулиці, це нормально. Воно, звичайно, так. Але у багатьох будинках селян туалети вже давно знайшли «внутрішню» прописку. Тобто своє облаштовуємо, а до громадського, як завжди, руки не доходять.
Особливу увагу я б звернула на школи. Довелось якось у районі побувати в дуже великій школі, яка користується популярністю і віддати туди дітей намагаються навіть батьки, які мешкають у сусідніх районах. На перерві бачила учнів, які квапляться по дворі без верхнього одягу до туалету, перебування там і шлях туди й назад займали в них приблизно 5-7 хвилин. В умовах знижених температур таке переохолодження для дитячого організму – річ дуже небезпечна. Особливо, якщо носить регулярний характер.
Тут мені теж можуть заперечити: мовляв, сільські діти загартовані. На жаль, це вже давно не відповідає дійсності. Результати медичних оглядів студентів, серед яких у різних вузах вихідці із села становлять від 30 до 80%, свідчать про велику поширеність запальних захворювань нирок та сечостатевої системи. Не останню роль у цьому, цілком можливо, грає зневага елементарними правилами облаштовання навчального процесу у сільських школах.
Ще одна сфера існування даної проблеми – це туалети, які з’явилися уздовж траси Одеса – Київ. Тут одесити, як завжди пожартували, зробивши стінку, якою туалет відгороджений від траси, неймовірно куцою. І проїжджаючи мимо, прекрасно видно, є хтось у туалеті чи ні. Тобто жарт вийшов злим, із явним глузуванням.
Саме ж відвідування вузького та дуже незручного туалету змушує згадати деякі циркові жанри. Спочатку, як людині-змії, треба умудритися втиснутися до відведеного, досить обмеженого, простору, щоб не забруднити одягу. Потім, оскільки, як я вже говорила, прекрасно видно усіх проїжджаючих мимо, які, звичайно, бачать тебе, дуже хочеться стати ще й людиною-невидимкою.
Можливо, коли усе це будували, дуже поспішали. Можливо, дуже хотіли заощадити. Це два практично незмінних атрибути будівництва будь-якого значимого об’єкта. Але інфраструктура, яка виникає уздовж великих трас, не менш важлива, ніж якість самого дорожнього покриття. І тому, мені важко припустити, що думають про нас іноземці, зіткнувшись із таким ненав’язливим сервісом. Але людьми європейськими – не сприймають, це вже точно. Тому що там подібне виглядає дикістю і повним безкультур’ям, заснованим на неповазі, насамперед, до самих себе.
