Наскільки мені відомо, з часів Указу Президента України Л.Д. Кучми "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (№ 727/98 від 03.07.1997р.), який реально сприяв початку розвитку та становлення малого і середнього бізнесу, жодних інших адекватних і дійових кроків у цьому напрямі не робилося. Відтоді, на мою думку, реальна кількість товаровиробників, не беручи до уваги будівельних фірм під час будівельного буму, практично не збільшувалася. Україна, переважно, жила за рахунок продажу і діяльності вже існуючих великих підприємств, які працювали навіть тоді, коли країна переживала найважчі часи.
Частка ж малого та середнього бізнесу у структурі ВВП залишалася і залишається, як і раніше, незначною. Зростання економічних показників, як правило, забезпечувало, в основному, розвиток тих самих підприємств і галузей, про які говорилося вище. Ніша ж, яку повинен зайняти малий і середній бізнес у товарному виробництві нашої країни, далі залишається незайнятою. Або ж її переважно займає іноземний виробник.
З 2005 року уряд робив спроби посилення податкового тиску на цей сектор економіки. Зокрема, через спрощену систему оподаткування шляхом введення податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків для тих підприємців, у яких обіг перевищував 300 тисяч гривень за останні 12 календарних місяців. Крім того, підприємці повинні були додатково робити відрахування до Пенсійного фонду.
Ці дії уряду, на думку підприємців, ставили під загрозу існування спрощеної системи оподаткування як такої, створюючи тим самим передумови до того, щоб малий і середній бізнес пішов у тінь. Така система проіснувала недовго - два місяці. Проте уряд далі наступає на спрощену систему оподаткування.
У цьому зв'язку виникає запитання: навіщо наступати на одні і ті самі граблі двічі!? Адже враховуючи рівень інфляції і знецінення гривні, максимальний розмір обігу і ставки вже існуючого податку реально відповідають рівню розвитку малого бізнесу. Щось вигадувати і змінювати – це означає свідомо його знищувати.
На мій погляд, сьогодні, як ніколи, потрібно вжити таких заходів, які дозволили б не лише малому і середньому бізнесу пережити фінансову кризу, але й розвиватися всій економіці країни в цілому. Необхідно всі платежі з фонду заробітної плати перевести до єдиного соціального податку. Тобто, фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, зокрема, Пенсійний фонд України об'єднати у Єдиний соціальний фонд. Крім того, в усіх адміністративно-територіальних одиницях країни розмістити цю державну службу в одному будинку і за однією адресою. Необхідно також зробити аналіз діяльності кожного з вищезгаданих фондів за останні роки і визначити, яка частина коштів, що надійшла на їхні рахунки за рік, іде на утримання тієї чи іншої структури, тобто "з'їдається" самими фондами. І спробувати скоротити ці витрати, після чого зменшити податкове навантаження на фонд заробітної плати. Таке рішення дозволить значно зменшити кількість звітів і платежів, створить реальні умови для виведення заробітної плати з тіні.
Необхідно провести реформу всієї дозвільної системи, починаючи зі зміни норм і нормативів у законодавчих актах, правилах і тому подібне, які не змінювалися, мабуть, з часів непу, і закінчуючи спрощенням і здешевленням самого механізму одержання дозвільних документів. Необхідно також прибрати всі необґрунтовані платежі і збори державних служб за їхні послуги, ліквідувати фірми – "паразити", створені під певних посадових осіб. А заодно систематизувати всю інформацію до найменших подробиць, створивши єдиний державний інформаційний сайт, який включає в себе розділи з кожної галузі, відомства, видів діяльності, а також чіткі правила одержання дозвільних документів. Тобто, інформація повинна бути відкритою, прозорою і доступною. Така реформа повинна створити рівне конкурентне середовище абсолютно для всіх учасників ринку, знизити необґрунтовані витрати малих, середніх і великих підприємців, що згодом безпосередньо позначиться на собівартості товарів, робіт і послуг, а також відчинить двері для внутрішніх і зовнішніх інвестицій.
На рівні держави необхідно проаналізувати діяльність кожного міністерства, кожного державного комітету тощо, визначивши, які з них можна скоротити або об'єднати. Іншими словами, провести структурну реформу всіх державних служб. Наприклад, навіщо країні Міністерство житлово-комунального господарства з його структурними підрозділами у кожній області і районі, якщо цими питаннями державні служби реально не займаються і займатися не можуть, тому що ця сфера перебуває у комунальній власності міст і сіл, тобто, територіальних громад, місцевих рад. І саме вони займаються питаннями житлово-комунального господарства. А контроль за їхньою діяльністю або визначення обґрунтованості цін на житлово-комунальні послуги можна передати, наприклад, Міністерству економіки України, створивши при ньому департамент або управління, фахівці якого можуть також вносити пропозиції щодо реформування ЖКГ. Хоча, цим, насамперед, повинні займатися чиновники територіальних громад.
На мій погляд, це необхідно зробити у найкоротший термін, тому що без системних реформ ні країна не може далі розвиватися, ні малий і середній бізнес у тому числі.
