Уже років десять на території області діє консорціум, до складу якого входять, зокрема, ВАТ «Одеський олієжиркомбінат», ТОВ «Агроінвестгруп», «Паламіда», АПП «Світанок» та інші. Підприємства об'єдналися з метою ефективного виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. І, як показав час, така спільна діяльність дозволила їм вистояти, залишитися на плаву.
Цимидняминашкореспондентзустрівсяізгенеральнимдиректоромагропромисловогопідприємства«Світанок» АндріємПотоцькиміпопросивйогорозповісти, якживетьсятапрацюєтьсяаграріямунинішніхнепростихсоціально-економічнихумовах.
– Минулого року ми одержали непоганий урожай зернових та ріпаку, – говорить Андрій Іванович. – Тобто, у нас, як і в інших сільгосппідприємств області, була надія на поліпшення свого фінансового та економічного становища, а, отже, і на своєчасні розрахунки по кредитах. На жаль, минулий рік не виправдав наших надій. Адекватні ціни на зерно та ріпак не протрималися більше місяця, а потім стрімко впали. Лише наприкінці минулого – на початку поточного вони трохи зросли. Наприклад, у Іллічівському порту дають десь 800 – 850 гривень за тонну зерна пшениці, що не покриває витрат сільгоспвиробників. Тому не усі з наших господарств розрахувалися по кредитах. Бо ж якщо реалізовувати зерно за вищезгаданою ціною, це означає, що минулий рік ми відпрацювали дарма.
– Років п'ять тому Ви були оптимістичнішими. У багатьох господарствах, які входять до АПП "Світанок", почали займатися садівництвом, впроваджувати елітне тваринництво, зокрема було бажання поставити на потік виробництво свинини. На жаль, наскільки я знаю, довелося згорнути ці програми. Чому?
– За роки незалежності ми пережили багато чого, зокрема ледве чи не повну зупинку промисловості, розвал сільського господарства. Слава Богу, з великими втратами, але ми все ж таки вийшли з тієї катастрофічної ситуації. Аграрії піднеслися духом. Однак уся біда у тому, що ні у верхніх, ні в середніх, ні в нижніх ешелонах влади не взяли нічого корисного з того, що було на початку нашого шляху. І сьогодні ми маємо те, що маємо. Тобто, виявилося, що займатися тваринництвом у нас невигідно або навіть збитково. Тому й довелося згорнути колись перспективні програми, зокрема з розвитку тваринництва.
– Мабуть, у цьому не останню роль зіграла й нинішня криза?
– Усі говорять про світову кризу, що, мовляв, безпосередньо зачепила й нас. Так, я згодний з таким твердженням. Але, на мій суб'єктивний погляд, треба подивитися, а що відбувається безпосередньо у нашій країні? По-перше, чи надають наші політики належного значення пріоритетам нашої країни, вітчизняного виробника чи вони зайняті обстоюванням якихось вузьких, корпоративних інтересів? Гадаю, що друге, на жаль, переважає.
– У чому, на Ваш погляд, це найяскравіше проявилося?
– Я гадаю, що сьогодні ні для кого не секрет, що і у Верховній Раді України, і в уряді є кілька груп, діяльність яких проявилася досить чітко. Одна з них обстоює інтереси експортерів, а друга, на мій превеликий жаль, імпортерів. Я розумію, що економіка країни не може обійтися як без першого, так і без другого, тобто, без експорту та імпорту продукції та товарів. Але все має бути у розумних, економічно обґрунтованих рамках. Однак чомусь останнім часом у нас почав переважати імпорт, що, в остаточному підсумку, призвело до негативного сальдо у зовнішньоекономічній торгівлі. І безпосередньо вдарило по вітчизняному виробнику.
– І яскравим прикладом підтримки імпортерів може служити стрімке зниження у минулому році курсу долара стосовно до національної валюти.
– Безсумнівно. Ось ми довго прагнули до вступу у Світову організацію торгівлі і, нарешті, домоглися цього, репрезентуючи даний факт, як панацею від усіх наших бід. А тим часом, у цьому поспіху не подумали про захист вітчизняного виробника. Наприклад, якщо у Євросоюзі імпортні мита в середньому становлять 19 відсотків, то ми погодилися на 11 у той час, як сусідні країни, скажімо, Польща, при вступі у СОТ, "вторгувала" для себе 52-відсоткове мито на імпорт, чим захистила, зокрема, і своїх аграріїв. Добре ще, що нам вдалося домогтися п'ятирічної відстрочки до повного входження до цієї організації. Передбачалося, що за цей час нам вдасться стабілізувати ситуацію у вітчизняному агропромисловому комплексі. Однак минув рік, вже йде другий. Але я не бачу нічого, що конкретно робилося б у цьому плані. Немає затвердженої державної програми, не визначено пріоритети, які давали б нам можливість відчути себе рівними серед рівних на світовому ринку.
– Навпаки, ситуація на селі ускладнюється з кожним місяцем. Як повідомляють ЗМІ, тваринництво не розвивається, кількість великої рогатої худоби катастрофічно скорочується, людям працювати ніде, і вони змушені полишати рідні місця.
– У той же час вітчизняний ринок заповнений тваринницькою продукцією іноземного виробництва, причому, найчастіше невисокої якості. І ця інтервенція не припиняється на шкоду вітчизняному виробникові. Інакше кажучи, ми своїми ж руками ріжемо ту "курку", яка несе золоті яйця. Не зрозуміло лише, за рахунок яких коштів будуть поповнюватися бюджети усіх рівнів, виконуватися соціальні програми?
– І усе це, на жаль, так недоречно збіглося із фінансовою кризою, яка навіч показала слабкість нашої банківської системи.
– Так, прийнято вважати, що банки – це кровоносні судини, які живлять кров'ю, тобто грішми, економіку. Але, запитується, що станеться із цими судинами, якщо не буде м'язів, не стане тіла, тобто виробництва? І сьогоднішня криза навіч показала цей взаємозв'язок – як тільки-но почався спад виробництва, знизилася купівельна спроможність населення, скоротився обіг коштів, забарахлила й уся банківська система. Подивимося, як вона спрацює цього року, чи зможе вона адекватно відповісти на запити трудівників села?
– Що, на Ваш погляд, необхідно розпочати зараз?
– Нашим політикам, незважаючи на їхню партійну приналежність, необхідно створити уряд національного порятунку і терміново розробити конкретну програму виходу із кризи, визначивши при цьому пріоритетні напрями. Безсумнівно, що одним із них повинна стати підтримка агропромислового комплексу, розвиток якого дасть поштовх для відновлення нафтопереробної, хімічної, харчової промисловості. Нехай не на усі сто відсотків, але це буде сприяти поступовому виходу із ситуації, що склалася.
Саме відродження вітчизняного сільського господарства має стати одним із головних напрямів державної антикризової програми, воно буде гарантом продовольчої незалежності країни.
