(Продовження. Початок у №№ за 4, 11, 18, 25 жовтня; 1, 8, 15, 22, 29 листопада; 6, 13 грудня 2008 р.; 10, 17, 24 січня 2009 р.)
Звертання на ім’я та по батькові
Його колись у нашій мові, як і в інших європейських, не було. Леся Українка (Зібрання творів у 12 томах, т. 12, с. 248) про це писала так: «Не зову Вас на ймення-«отчество», бо, правду кажучи, «отчества» Вашого якось я не знаю, та й не дуже люблю сей чуженароднийзвичай величання» (курсив наш – В і Г.О.).
Цей чуженароднийзвичай запровадили в Україні сусіди. Російське чиновництво мало способи вбивати в голови людям свої «требования» Тож за 300 з гаком років звертання на ім’я та по батькові без жодних формул чемності, якими були панечи добродію, стало звичним і в нас. Проте помилок у написанні та вимовлянні все ще не бракує. Щоб їх уникнути, треба запам’ятати:
а) чоловічі по батькові мають суфікс -ович (-йович);
б) жіночі по батькові – -івна (-ївна).
Є лиша кілька імен, від яких форми по батькові утворюються інакше. Це – Григорій (Григір), Ілля, Лука, Кузьма, Сава, Хома і Яків. По батькові від них:
Ілля – Ілліч – Іллівна
Лука – Лукич – Луківна
Григорій (Григір) – Григорович, Григорівна
Кузьма – Кузьмович (рідше – Кузьмич) – Кузьмівна
Сава – Савович (рідше – Савич) – Савівна
Хома – Хомович (рідше – Хомич) – Хомівна
Яків – Якович – Яківна
Що ж до того, що письменник Стельмах називає одного зі своїх героїв Яковлевичем, то це не виходить за рамки звичайного росіянізму.
Кличний відмінок для по батькові чоловічого роду має закінчення -у, для жіночого – -о: Андрію Васильовичу, Станіславе Ігоровичу, Надіє Романівно, Ніно Олексіївно.
Невеличка репліка. Може, воно для поліцейської держави важливо знати не лише імена та прізвища своїх громадян, а й те, як звалися (чи звуться) їхні предки. Україні ж, на наш погляд, краще було б повернутися до давнього народного звичаю і виявляти пошану до людей не згадуванням імен їхніх батьків, що характерно для народів Азії, а з допомогою народних формул гречності – пані пані. В офіційних звертаннях, як робить уся Європа, приєднувати ці слова до прізвищ, у менш офіційних – до імен.
Звертання безособові
Однією з таких безособових формул чемності в Росії є «будьте любезны». Українські відповідники: будьте ласкаві; зробіть ласку; вчинить мені ласку; прошу вас; коли ваша ласка; якщо вам не важко.
Колись в ужитку добре вихованих людей були й звертання типу ваша валебність(до церковного ієрарха), ваша достойність, ваше добродійство, ваша милість, ваша гідність, а до судді – ваша честь. Сьогодні часи таких звертань, мабуть, уже минули. (Хоч буквально цими днями з вуст відомої радіожурналістки Еми Бабчук пролунало: Її достойність заслужена вчителька…Це було, щоправда, не звертання, а все ж потішило душу). Зате паніпані, добродіюідобродійко, особливо на письмі та з додаванням шановний, шановна, вельмишановнийівельмишановнаповертаються. І це дуже зручно, якщо той, хто пише, не знає прізвища або імені того, до кого пише.
Більшовики свого часу запровадили загальне звертання товарищ. На противагу йому (бо ж таки не хотілося людям до всіх незнайомих клеїти таке щире слово!) виникли звертання стихійні. До молодої особи жіночої статі – «девушка», до старшої «женщина», до геть старої – «бабушка» (відповідно: «молодой человек», «мужчина», «дедушка»). Оскільки така статева і вікова градація у звертаннях нікому не може бути приємною, перекладу їх українською мовою не пропонуємо – хай і далі звертаються один до одного так ті, кого це влаштовує, та ті, хто такі звертання вигадав. А всім іншим, гадаємо, приємно буде почути, коли незнайомі звернуться до них зі словами (давніми, народними, традиційними, штучно і силоміць з ужитку виведеними) пане, пані, прошу пана, прошу пані. Непогано звучить і «мадам» чи його дещо простакувата модифікація «дамочка», що якимось дивом по сьогодні збереглись на одеських базарах. В усякому разі, це набагато приємніше, аніж вульгарне нагадування в живі очі: «бабушка» чи зневажливе «бабуля».
(Далі буде)
