У грудні минулого року Президент України підписав Указ «Про відзначення 65-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років». Одним із основних завдань всебічної підготовки до цієї знаменної дати визначено вшановування ветеранів, збереження пам'яті про захисників Вітчизни, виховання в молоді шанобливого ставлення до ветеранів війни, людей старшого покоління. Передбачено забезпечувати систематичне і широке висвітлення подвигів фронтовиків, трудівників тилу, заходів, проведених під час підготовки до святкування 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
У жовтні виповнюється 65-та річниця визволення України від фашистських загарбників. «Одеські вісті» розпочинають публікувати матеріали про деякі воєнні операції та бої, що зіграли вирішальну роль у розгромі гітлерівських військ на багатостраждальній українській землі і наближенні Великої Перемоги.
У середині лютого 1944 року 2-й Український фронт, його очолював генерал армії І.С. Конєв, у взаємодії із фронтом генерала армії М.Ф. Ватутіна влаштував супротивнику «малий Сталінград» під Корсунем-Шевченківським. Ця наступальна операція, що тривала з 24 січня по 17 лютого 1944 р., як відзначав у своїх мемуарах генерал армії Штеменко, була підготовлена в короткий термін і проведена у здавалося б незручний зимовий час. Німецько-фашистські генерал-шаблоністи її не очікували і зазнали жорстокої поразки.
До початку Корсунь-Шевченківської операції в Канівському виступі оборонялося сильне німецько-фашистське угруповання з дев'яти піхотних, однієї танкової дивізії і моторизованої бригади із численними засобами посилення зі складу 1-ї танкової і 8-ї армій. Радянське командування залучило до участі в операції п'ять загальновійськових армій (27 стрілецьких дивізій), дві танкові армії (чотири танкові і один механізований корпуси), один кавалерійський корпус. Була досягнута перевага над супротивником, що готувався до запеклої оборони, перевага щодо піхоти у 1,7 раза, щодо гармат і мінометів у 2,4, танків і САУ у 2,6 раза. А у авіації деяка перевага була на боці гітлерівців. Наша 2-га і 5-та повітряні армії мали 768 бойових літаків, а ворог – близько тисячі.
Коли наші війська перейшли в наступ, німецьке командування групи армій «Південь» почало люто контратакувати їхні фланги. Однак оперативними маневрами сил і засобів вони були відбиті, і ударні угруповання 1-го і 2-го Українських фронтів 28 січня з'єдналися в районі Звенигородки, відрізавши шляхи до відходу супротивнику, що оборонявся усередині Канівського виступу. До 3-го лютого радянські війська створили суцільний зовнішній фронт оточення ворожого угруповання і прийняли на себе основний тягар відбиття контрударів танкових дивізій, їх фашисти перекинули з інших напрямків. Одночасно загальновійськові армії утворили суцільний внутрішній фронт оточення за підтримки авіації, яка лише з 29 січня по 3 лютого зробила 2800 бойових вильотів – удвічі більше супротивника. У 120 повітряних боях було знищено 130 ворожих літаків.
Так утворився Корсунь-Шевченківський «котел», згодом названий «Канни на Дніпрі».
Обставини складалися так, що розмах і напруження бойовиська на зовнішньому фронті оточення безупинно посилювалися, бо фашисти постійно нарощували сили для прориву кільця. 8 лютого радянське командування пред'явило оточеним військам ультиматум про капітуляцію, гарантуючи всім офіцерам і солдатам, які припинять опір, життя і безпеку, повернення після закінчення війни до Німеччини або до будь-якої іншої країни.
Фашистське командування відхилило ультиматум і почало вирішальний наступ на зовнішньому фронті оточення. Назустріч силам прориву, що складалися з восьми танкових дивізій, з боями рушили ті, що обороняються. До 12 лютого відстань між угрупованнями, що рвалися назустріч один одному, скоротилося до 10-12 км. І на цей час до місця прориву були перегруповані головні сили 2-ї та 5-ї гвардійських танкових армій, кілька стрілецьких дивізій і протитанкова артилерія. Завдавалися удари з повітря. Фашисти, особливо танкової армії генерала Хубе, зазнали величезних втрат, і вже вдень 12 лютого всі їхні спроби з'єднатися з оточеними військами припинилися.
Командування оточеного угруповання генерала Штемермана, розуміючи свою приреченість, віддало наказ вночі на 17 лютого, при заметілі, що розгулялася, йти на прорив. Фашисти, залишивши автотранспорт, важке озброєння, всю бойову техніку, крім танків, як смертники, трьома колонами, без пострілів, рушили на Лисянку. Їх зустрів там вогонь терміново стягнутих у цей район танків і артилерії. А з повітря завдавала ударів 312-та нічна бомбардувальна дивізія. Від раптовості, під ураганним вогнем ворожі колони розсипалися, а на світанку піхота і кіннота завершили розгром ворожого угруповання. Фашисти залишили в Корсунь-Шевченківському котлі 55 тисяч чоловік убитими, а 18 тисяч були взяті в полон.
Як відзначається в «Истории Великой Отечественной войны: «Советское командование выиграло состязание с командованием врага в искусстве маневра войсками, что в конечном счете и определило исход Корсунь-Шевченковской операции». І пояснення поразки в цих боях Манштейном і іншими гітлерівськими генералами тим, що їхні танки не могли пройти через непролазну грязюку, виглядає наївним. Адже контрманевр радянськими військами провадився в тих же умовах. І наші танки, трактори переборювали ту ж грязюку, за тієї ж погоди. Фашисти не могли навіть і уявити собі, що радянські льотчики зможуть піднятися в небо, коли лютує заметіль, і завдадуть ударів по цілях.
Радянські воїни виявляли масовий героїзм. Наприклад, у бою за село Стеблів, що недалеко від Корсуня, група бійців на чолі з Вахтангом Чіковані вдерлася у ворожі окопи і у рукопашній сутичці знищила десятки гітлерівців, цим і забезпечила можливість переправи через річку Рось. Вахтангу, як і десяткам інших воїнів, які особливо відзначилися, було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Тисячі солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями. За вміле керівництво військами генералу армії І.С. Конєву було присвоєне найвище військове звання Маршала Радянського Союзу, маршалу авіації А.А. Новикову – головного маршала авіації, а генерал-полковнику П.А. Ротмістрові – маршала бронетанкових військ.
На відзначення перемог 1-го і 2-го Українського фронтів 18 лютого 1944 р. Москва салютувала 20-ма залпами з 224 гармат, віддаючи данину мужності живим і полеглим у боях за свободу Батьківщини.
