В Україні не вщухає обговорення підсумків газової «війни» з Росією. Більшість вітчизняних та закордонних експертів сходиться на думці, що в цьому конфлікті так чи інакше програли усі, однак повну капітуляцію підписала саме Україна. Їй зарахували поразку не лише тому, що вона була змушена погодитися із ціновою політикою «Газпрому» і не змогла домогтися підвищення ставки за транзит російського газу. Цей скандал (як і будь-який інший) виконав свою найважливішу функцію – усе таємне стало явним. І тут з'ясувалося, що Україна – енергетичний банкрут.
Командувати«нарадою» буду я!
23 січня Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко провела чергову "нараду", присвячену проблемам ТЕК. Глава Кабміну порушила питання вкрай жорстко: будь-якими шляхами скорочувати споживання природного газу та переходити на альтернативні джерела енергії. Але як? Якби на нараді були присутні гумористи, вони відповіли б коротко: "Яком догори". І були б дуже близькі до істини, оскільки за офіційними формулюваннями з вуст "прем’єрки" криється нова широкомасштабна профанація. Замість продуманого і компетентного державного рішення країна одержала яскравий зразок чиновницької сваволі з ознаками адміністративно-командного підходу в його найгіршому виконанні.
Результатом енергетичної "наради" стала урядова "вказівка", яку розіслали усім територіальним підрозділам центральних відомств, регіональним та місцевим органам влади (насамперед ініціатива Тимошенко стосується підприємств та бюджетних організацій). "Найвище веління" Кабміну говорить: вишукати будь-які можливості для зменшення газової залежності, для застосування енергозберігаючих технологій та альтернативних видів палива. До таких зараховано, зокрема, вугілля і мазут. Дрова, солома та інші паливні матеріали прямим текстом не згадуються, але маються на увазі. Більше того, "прем’єрка" вимагає переводити газові котельні на тверде та рідке паливо. Але ж ці котельні для того й створювалися, щоб відмовитися від дорогих та екологічно шкідливих енергоносіїв, якими є вугілля і мазут!
Усе буде «на мазі»?
– Не розумію, з яких це пір вугілля стало альтернативним джерелом енергії, – обурюється керівний працівник Ренійської санепідстанції, який показав мені директиву Кабміну, але не побажав себе називати (на СЕС "повісили" екологічний контроль за дотриманням вимог уряду). – Можливо, в деяких галузях виробництва і є сенс "перемикатися" на вугілля та мазут, виправдано це й для негазифікованих регіонів країни. Але там, де газ давно є основним енергоносієм, повернення до твердого палива або нафтопродуктів – вчорашній день. Навіть незважаючи на те, що часи дешевого газу закінчилися. Мене вражає непоінформованість уряду в таких питаннях. Вони там, у Києві, взагалі уявляють собі, що означає переходити на вугілля та мазут у районах, які газифіковані на 80 – 90 відсотків?! Що ж виходить: спочатку місцева влада виділяла зі своїх злиденних бюджетів мільйони гривень на газифікацію, домоглися у підсумку істотної економії тих же бюджетних коштів при витратах на опалення шкіл, лікарень та дитячих садків, а тепер потрібно починати усе спочатку? Переобладнувати котельні, купувати дорожче та шкідливіше паливо? Абсурд! Особливий цинізм полягає у тому, що Кабмін не збирається фінансувати власні енергетичні прожекти – витрати знову лягають на місцеві бюджети. Але звідки вони візьмуть кошти, якщо сьогодні, в умовах кризи, грошей ледве вистачає на зарплату вчителям та лікарям? Нам говорять: згодом газ стане ще дорожчим. Але хіба вугілля або мазут подешевшають? Звичайно, ні! Ну, а вимога шукати альтернативні джерела енергії взагалі звучить як знущання. У Європі, наприклад, серед таких джерел – біогаз, сонячна енергія, енергія вітру тощо. Плюс передові технології їхнього освоєння. Скажіть, будь ласка, хто й коли в нашій країні серйозно, по-державному займався цими проблемами? Ніхто й ніколи! А тепер раптом спохопилися...
– Курс на так зване енергозбереження Кабінет Міністрів спробував закріпити юридично, – продовжує тему чиновник Ренійської райдержадміністрації (знову ж таки, одержавши гарантію нерозголошення його посади і прізвища). – Мало хто знає, що в Державному бюджеті України на 2009 рік передбачено скорочення споживання енергоносіїв на 20 відсотків! Відповідно, це обмеження фігурує і в місцевих бюджетах. Щоправда, Ренійська райрада затвердила обсяг економії у 10 відсотків – більше не виходить. Так, тепла зима дозволяє нам використовувати газове опалення в менш інтенсивному режимі, але у періоди похолодання доводиться палити інтенсивніше. В остаточному підсумку, ні про яку значну економію енергоносіїв не може і йтися. Район передбачив на енергозбереження 50 тисяч гривень, але навіть цю скромну суму доведеться витратити на оплату "звичайного" палива. Ось тобі й "пошук альтернативних джерел енергії".
Спустимося на грішну землю
Якщо спуститися з урядових висот на грішну землю, то легко довести, що "стратегія" правлячого кабінету – утопія. При детальнішому підході до проблеми ці докази набувають абсолютно конкретного і відчутного характеру.
Реальну картину дуже добре видно на прикладі Ренійського району, де протягом всього останнього часу активно й планомірно провадилася газифікація. У підсумку майже 100% шкіл, лікарень, дитячих садків та інших важливих об'єктів вдалося перевести на газове опалення, що дозволило домогтися значної економії бюджетних коштів при фінансуванні енергоносіїв.
Із семи сіл району без газу залишається лише Лиманське, тому місцева школа – новий добротний будинок, як і раніше, опалюється мазутом. Давайте порівняємо витрати на теплопостачання цієї школи із аналогічними витратами газифікованих закладів освіти.
– На сьогоднішній день Лиманська школа протягом опалювального сезону "з'їдає" 6 тонн мазуту на місяць, – говорить головний бухгалтер Ренійського райвідділу освіти Віра Челак. – Придбання однієї тонни цього палива разом із його доставляння обходиться нам у 5 тисяч 350 гривень за сформованими зараз цінами. Таким чином, щомісячні витрати на опалення школи становлять близько 33 тис. гривень на місяць. У той же час найбільший освітній заклад нашого району – гімназія споживає газ на 19 тис. гривень. І це після підвищення ціни для підприємств та бюджетних організацій. Якщо ж взяти середньостатистичні показники, то можна стверджувати: одна Лиманська школа потребує стільки ж грошей на опалювальні витрати, скільки дві звичайні сільські школи, переведені на газ.
Подивимося щодо вугілля. Школа в селі Нагірному була останньою з числа газифікованих у районі. До того вона обігрівалася вугіллям, і за опалювальний сезон споживала 17 тонн на місяць. Сьогодні ми купуємо тверде паливо лише для деяких приміщень ЗОШ № 5 та НВК, і остання закупівля вугілля разом із доставлянням обійшлася у 1050 гривень за тонну. Отже, із урахуванням дров (а на кожну тонну вугілля потребувало для розпалювання близько 100 кг дров) вугільне теплопостачання Нагірненської школи за нинішніми цінами зажадало б понад 19 тис. гривень. Це приблизно стільки ж, скільки при газовому опаленні. Але не слід забувати, що вугілля теж дорожчає. До того ж його треба купити, привезти, розвантажити, зберігати... З газом усе набагато простіше.
І останнє. Ті методи енергозбереження, які пропонує уряд, попросту нереальні. Я вам скажу, що ми пробували заощаджувати газ – на ніч відключали в школах опалення. І що? До ранку приміщення настільки остигали, що для поновлення колишнього температурного режиму треба було спалювати навіть більше газу, ніж до того.
А платити ж нічим…
Якщо подивитися на проблему "післявоєнного газового влаштування" ширше, то усе стає "ясніше нікуди". Сьогодні зовсім очевидно, що Україні нічим платити за газ: ні в першому кварталі, коли він найдорожчий, ні в четвертому, коли він значно подешевшає. До того ж із "Газпромом" треба розраховуватися у валюті (а її курс нині ой як "кусається"), тоді як внутрішні споживачі платять у гривнях. Різницю покривати теж нічим.
З другого боку, ухвалювати рішення щодо стрімкого підвищення цін на газ для вітчизняних споживачів Главі уряду також не хочеться: напередодні президентських виборів він не може дозволити собі заплямувати власний імідж настільки непопулярними заходами. Тим більше, що вартість блакитного палива в нашій країні вже виросла в середньому на 40%. Постановою НКРЕ, з 1 грудня минулого року тариф для населення затверджено у розмірі 46,36 коп. за один кубометр газу за наявності лічильників, і 53,16 коп. без приладів обліку (обидві цифри стосуються тих, хто спалює не більше 2,5 тис. кубометрів газу на рік). Для підприємств і бюджетних організацій ціна на газ піднялася 29 січня, і становить зараз 2570 гривень за тисячу кубометрів. Знижку було зроблено лише для гірничо-металургійної та хімічної промисловості.
Тим часом гарячкове лавірування Тимошенко між економікою та політикою дуже дорого обходиться країні. Згідно із прогнозом Секретаріату Президента, у нинішньому році дефіцит бюджету НАК "Нафтогаз України" може перевищити 40 млрд гривень! Таким чином, найбільшу національну енергокомпанію очікує повна фінансова неспроможність. У відповідь Юлія Володимирівна заявила, що бюджет НАК буде бездефіцитним (ми вже звикли до того, що Прем'єр і Глава держави звинувачують один одного у неправді, але іноді завдяки цьому протистоянню прослизають зернинки правди; їх треба лише вирахувати). На запитання преси про те, яким чином Кабмін планує рятувати "Нафтогаз" від розорення, Тимошенко відповіла: "Будемо скорочувати витрати".
Пізно пити боржомі
Але, можливо, ми марно накинулися на "єдиного мужчину в українській політиці"? Можливо, справді настав час зіскочити з "газової голки"? Іноземні експерти відзначають, що Україна залежить від російського газу на 75%, причому, ця залежність фактично подвоїлася із 2004 року. Сьогодні наша країна є найбільш енергомісткою в Європі: вона споживає удвічі більше газу на виробництво одиниці валового внутрішнього продукту, ніж Німеччина з її дуже потужною економікою! Хоча Німеччина залежить від російського газу лише на 35%.
То ж чи треба Україні думати про свою енергетичну безпеку? Треба. Але не думати, а діяти. І не сьогодні, а ще вчора, навіть позавчора. А зараз ми можемо лише переконатися у справедливості відомого виразу: "Пізно пити боржомі, коли нирки відвалилися". І проблема тут аж ніяк не в "підступництві" Росії з її "грабіжницькими" цінами на газ. Наше спільне лихо ми ретельно кували самі, протягом усього періоду незалежності.
У своїх міркуваннях працівник провінційної СЕС (див. вище за текстом) демонструє більше мудрості та адекватного розуміння реальності, ніж усі міністри разом взяті. І справді: з 1991 року і до сьогоднішнього дня Україна так і не спромоглася виробити національну енергетичну політику, не навчилася мистецтва стратегічного планування, не змогла передбачити виклики майбутнього і підготуватися до них. У країні, де політики та бізнесмени рік у рік зайняті рішенням миттєвих завдань та особистим збагаченням, просто нікому й ніколи займатися такою "дурницею", як розвитком альтернативної енергетики, розробкою вітчизняних родовищ вуглеводної сировини та модернізацією виробництва. Які там сонячні батареї та електричні вітряки, якщо українські олігархи буквально "засиділися" на газовій трубі, роблячи колосальні "бабки" практично на рівному місці, тобто на благодійних російських цінах? А тепер, коли північний сусід, нарешті, спробував зіпхнути цю паразитуючу братію з газопроводу, вона несамовито заволала: "Пробі! Незалежності позбавляють!"
