Покликання
Кажуть, що розквіт країни можливий лише тоді, коли серед керманичів буде хоч половина представниць прекрасної статі. І, можливо, розквіт таки настане, бо сьогодні жінки посідають різні керівні посади, і від цього справа лише виграє. Яскраві приклади: жінка-сільський голова, жінка-суддя, жінка-пожежник, жінка-лікар, жінка-директор... І свою значимість прекрасне жіноцтво підтверджує переконливими справами.
Валентина Степанівна Островська – директор Красноокнянського навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназія», який 28 років поспіль (стільки часу минуло після його відкриття) є флагманом освітянської флотилії району. Тут 58 досвідчених педагогів навчають і виховують близько семисот школярів, впроваджують новітні інноваційні технології в навчально-виховний процес, діляться з колегами набутим досвідом.
В.С. Островська, перебуваючи на відповідальній посаді, своєю наполегливою працею стерла нав’язливий стереотип – жіноча і нежіноча професія. Її директорство випало на нелегкі часи, але керівник разом з своїм колективом справилася і справляється з усіма труднощами. Підтверджують це зроблений у школі прекрасний ремонт, нові меблі у класах, згідно з нинішніми вимогами облаштовані внутрішні гігієнічні кімнати.
Частину вікон замінено на пластикові. Пишається школа своїми випускниками, різнобічно талановитими дітьми, а також досягненнями вихованців секції греко-римської боротьби та інших спортивних команд. Додам, що стадіон зі штучним покриттям під відкритим небом не має аналогів у північних районах області.
Звичайно, без проблем життя не буває, і Валентина Степанівна, завершивши запланований етап робіт, складає плани й надалі.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Красноокнянський район
До високого мистецтва
Антоніна Воробйова, випускниця НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназії» з Любашівки, вісімнадцять років тому переступила поріг рідної школи уже як вчителя музики та співів. З того часу жодне шкільне свято не відбувається без виконання нею задушевних акордів на різних музичних інструментах та виступів її вихованців. Антоніна Всеволодівна створила два дитячих вокально-хорових колективи – «Мрія» (9-й клас) і «Мелодія» (6-й клас), а сама виступає у складі районного народного хору «Веселка».
Удома педагог перетворюється на турботливу матусю і займається вихованням своїх племінників – дев’ятирічної Віолети та чотирнадцятирічного В’ячеслава.
Виховуючи у дітей любов до музики та пісні, розвиває їхні творчі здібності. Антоніна Всеволодівна Воробйова кожен свій урок перетворює на справжнє музичне дійство, на завершений художній твір, де кожна дитина для неї – індивідуальність. Свій високий професіоналізм педагог також використовує у гуртковій роботі з дітьми. І як результат – її вихованці стають переможцями та лауреатами районних, обласних оглядів-конкурсів, Всеукраїнського фестивалю «Таланти твої, Україно!». Так, вокально-хоровий ансамбль «Мелодія», створений у 2007 році, торік отримав диплом першого ступеня.
Співпрацює вчитель музики і співів зі своїми колегами, а особливо з вчителями української мови і літератури, які протягом навчального року провадять різноманітні виховні заходи. І завдячуючи Антоніні В’ячеславівні, яка відповідає за музичне оформлення, мовні свята, бібліографічні уроки, зустрічі з поетами та Шевченківські дні проходять на найвищому професійному рівні.
Виховуючи своїх учнів на кращих національних традиціях, А.В. Воробйова прочиняє їм двері до високого мистецтва.
Наш кор.,Любашівський район
Жінкам погони до лиця
... Військову службу традиційно називають чоловічою справою. Але життя, його нинішні обставини беруть своє. За визнанням представників Ізмаїльського прикордонного загону, тільки за останні кілька років у ньому прекрасна половина людства справді стала чи не половиною особового складу загону.
То що ж змушує жінок надягати форму і погони? Як і чому вони приходять в армію? Що означає для них військова служба? Давайте у них і запитаємо.
Людмила Герич, старший прапорщик Ізмаїльського прикордонного загону:
– Моя доля схожа на долі багатьох дівчат, які пов’язали життя з військовою службою. Я родом із Закарпаття. Був у тих місцях гарнізон. От і сталося, як у всіх. Обравши спочатку цілком мирну професію зоотехніка-птахівника, у підсумку, одружившись з військовиком, і сама потім наділа погони – після того, як разом з чоловіком поїхала в одну з військових частин Туркменії. А що залишалося робити у далекому гарнізоні, розташованому у глухоман
