Читачі, які цікавляться проблемами екології, напевне, звернули увагу на публікацію в нашій газеті статті спецкора Богдана Сушинського «Дунайський заповідник чого: природи чи бюрократії?» («ОВ» від 31 січня 2009), в якому йшлося про конфлікт, що виник між адміністрацією і природокористувачами Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України – з одного боку і Державною інспекцією України з охорони навколишнього природного середовища (Держекоінспекцією) та Міністерством охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) – з другого. Ця публікація викликала жвавий інтерес у читачів. Й ось нещодавно редакція отримала листа від директора цього заповідника кандидата біологічних наук Олександра Миколайовича Волошкевича. Подаємо його з коментарями нашого спеціального кореспондента.
Так, справді, заборонивши на території заповідника усі види діяльності природокористувачів, чиновники з Мінприроди поставили під загрозу безробіття велику артіль рибалок (понад 600 осіб), колектив працівників туристичного бізнесу (понад 300 осіб), а також позбавляли засобів до існування усіх тих, хто артільно займається заготівлею очерету, випасає худобу, обробляє тут свої городні ділянки тощо – всього близько двох тисяч осіб. І це – в часи економічної скрути і натиску безробіття!
Природно, що дирекція всіх двадцяти трьох підприємств, які мають там свої бізнесові інтереси, разом із дирекцією заповідника, почали звертатися зі скаргами до Президента і Прем’єр-Міністра України, до міністра Мінприроди Георгія Філіпчука, до Генпрокуратури та в судові інстанції. А ще вони звернулися з листом до редакції нашої газети, внаслідок чого й з’явилася уже названа стаття. Й ось реакція на неї дирекції заповідника, що знайшла своє вираження у листі на ім’я головного редактора газети:
«Шановний Іване Георгійовичу! Керівники десятків підприємств нашого району та колектив Дунайського біосферного заповідника з глибокою вдячністю сприйняли принципову статтю в «Одеських вістях» від 31.01.2009 р. «Дунайський заповідник чого: природи чи бюрократії?» з підтримкою нашоїспільноїпозиції.
Наслідки з’явилися досить швидко. Вже 2 лютого 2009 року організації, якізаготовляють очерет, отримали в Державному управлінніохорони навколишнього природного середовища в Одеській областінеобхіднідозволи інарештістали до роботи. Тільки в цій сферіпрацюєблизько тисячімісцевих жителів, ідля дев’ятитисячного містечка Вилкове зараз це основне заняття. Для заповідника це теж надзвичайно важливо, бо зимова заготівля очерету єдуже важливим природоохоронним заходом, який поліпшуєстан плавнів, а зменшення безробіття призводить ідо зменшення природоохоронних порушень, зокрема браконьєрства.
Ця стаття для нас ще й тому особливо важлива, що «Одеськівісті» вперше твердо підтримали наш єдиний в областізаповідник. Автор статтіБогдан Сушинський зміг не тільки передати всю гостроту цього конфлікту, але й дуже переконливо показав, що він, цей конфлікт, виходить далеко за відомчімежі. В багатьох із нас справдіскладається враження, що певнічиновники, не задумуючись над наслідками своїх дій, просто виштовхують людей на вулицю, породжують соціальну напругу.
На жаль, цей конфлікт ще не завершився, бо Мінприроди не відмінило своєрішення, а суд його лише призупинив. У цей скрутний для всіх нас час ми прохаємо вас, шановний Іване Георгійовичу, продовжити відслідковувати цю непросту ситуацію ідопомогти нам колективно захистити нашу природу та людей.
З повагою,
директор Дунайського біосферного заповідника О.М. Волошкевич».
Що ж, це добре, що тепер нам відома офіційна реакція дирекції заповідника Національної академії наук на публікацію в газеті. Зі свого боку, можу сказати, що маю намір і далі вести цю важливу для всього Придунайського краю еколого-соціальну тему. Причому хотілося б, щоб дирекція заповідника та дирекції малих підприємств, які є законними природокористувачами в дельті Дунаю, не лише домагалися відновлення своїх юридичних прав, але й виправили всі ті недоліки в оформленні документації та в налагодженні економічної діяльності, які в них все ще досі існували. Адже це піде на користь нашій загальній справі.
Нагадаю, що Дунайський біосферний заповідник НАН давно набув міжнародного, всесвітнього значення; недарма ж рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» його включено до біосферного румуно-українського резервату «Дельта Дунаю», про що свідчить міжнародний сертифікат, а також до світової мережі біосферних заповідників. Отож і ставлення до нього усіх нас, причетних до охорони природи, має бути відповідним.
