У вересні 2008 року ренійська та ізмаїльська преса розповіла про факти злочинної безгосподарності з боку Ренійського міськвиконкому та комунального підприємства «Водоканал». Зокрема, йшлося про те, що міський голова Євген Маципудра розпорядився передати на баланс «Водоканалу» старі водогінні мережі довжиною 8,8 км, прокладені між насосними станціями першого і другого підйому у 1973-1976 роках. Чиновники мерії вирішили, що водопровід вже не придатний до експлуатації, тому адміністрація комунального підприємства, скориставшись послугами приватної фірми, організувала «розкопки» труб, а потім продала їх цій же фірмі як металобрухт, причому за сміховинною ціною – усього за 30 тисяч гривень. Як установили депутати міськради, угоду було укладено із грубим порушенням правових процедур, у результаті чого місцевий бюджет недорахувався значних коштів.
Коментуючи ситуацію, директор «Водоканалу» Сергій Донєв у відповідь на докори депутатів сказав, що за минулі роки цей трубопровід неодноразово викопували вроздріб (хто викопував? коли? скільки? – А.П.).
– Коли нам його передали, ми сподівалися (?! – А.П.) знайти три кілометри труби, а знайшли лише один кілометр – близько 60 тонн металобрухту, – зізнався С. Донєв. – Решту викопали до нас. Множимо 60 тонн на 500 гривень за тонну й одержуємо 30 тисяч гривень. Це і є гроші, отримані підприємством. І не вірте тим, хто базікає, начебто ми могли одержати сотні тисяч.
Ми справді не повірили. Ми перевірили. Більше того, зібрали цілий пакет документів з даного питання. І були вражені...
...І труби вільно переміщуються у просторі
Якщо вже ми згадали про документи, то будемо гранично точними і навіть доскіпливими. Для початку відновимо хронологію подій. Вищезгадані водогінні мережі були визнані безгоспними і передані на баланс «Водоканалу» розпорядженням Є. Маципудри від 16 квітня 2008 р. № 71/ГИК-2008. Це розпорядження було затверджено рішенням виконкому Ренійської міськради від 23 квітня 2008 р. № 137. Спочатку у травні, а потім у липні труби повиймали із землі, після чого, як вже було сказано, їх продали як металобрухт.
Однак депутати міськради звернулися із цього приводу до правоохоронних органів. І не дарма: 25 листопада 2008 р. прокуратура Ренійського району спрямувала до мерії два протести – один на розпорядження міського голови, другий – на рішення виконкому. Прокуратура відзначила, що ці нормативні акти суперечать законодавству в частині дотримання процедури прийняття на облік безгоспного майна. Якщо коротко, то, відповідно до Цивільного кодексу, таке майно береться на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість, і, до того ж після заяви органу місцевого самоврядування та відповідного оголошення в пресі. І лише через рік, та ще за рішенням суду, це майно може бути передане у комунальну власність територіальної громади. Однак міськвиконком повністю проігнорував встановлену законом процедуру. Відповідно, мерія не мала ніякого права передавати «Водоканалу» старий трубопровід і санкціонувати його продаж.
Виконком відреагував блискавично – буквально наступного дня, 26 листопада, він двома рішеннями №№ 367 та 380 відхилив протести прокурора. При цьому чиновники мерії висловили воістину вбивчий аргумент. Цитую: «Водогінні мережі, що були у вжитку, не є нерухомим майном – вони вільно переміщуються у просторі». Геніально! Ну, зрозуміло, якщо викопати із землі те, що тобі не належить, воно одразу ж набуває властивості переміщуватися у просторі! Наприклад, в бік покупця... Якщо дотримуватися цієї логіки, то можна витягти на світ Божий навіть магістральний газопровід. Або визнати будинок рухомим майном на тій підставі, що він був зруйнований і рознесений вроздріб ураганом! До речі, добра ідея для страхових компаній.
Але повернемося до суті питання. Прокуратура, звичайно, не погодилися із «позицією» виконкому і подала до Ренійського районного суду адміністративний позов із вимогою визнати незаконним розпорядження міського голови про передачу старого водопроводу на баланс «Водоканалу». Однак на сьогоднішній день про перспективи цього позову можна лише гадати – справа застрягла десь у «надрах» м
