ОХОРОНЦЯМ ПРАВОПОРЯДКУ і САМИМ ПОТРІБНА ДОПОМОГА
Кілька років тому часопис «Слово» повідомив про дивний випадок за участю начальника управління МВС в одному з обласних центрів півдня України. Поважний полковник міліції, стоячи біля фірмового швидкого київського експреса, раптом вихопив табельну зброю і здійснив декілька пострілів... в напрямку щойно заасфальтованого перону. Інцидент «зам’яли». Два роки по тому автор зустрівся із тим знервованим полковником на якомусь корпоративному застіллі. З’ясувалося, що досвідченому міліціянтові, з огляду на його попередні заслуги, «мірою покарання» визначили керування регіональним підрозділом фізкультурно-спортивного товариства «Динамо».
Трохи пізніше в неприємну історію потрапив мій тодішній підлеглий по муніципальній газеті "Одесский вестникъ". Дмитро (ім’я змінене з етичних міркувань – авт.), який спеціалізувався на "екстремальній журналістиці", домовився зі знайомими операми з управління по боротьбі із організованою злочинністю про неформальну бесіду щодо кількох останніх гучних затримань "злодіїв у законі". Коли інтерв’ю вже добігало кінця, двом сп’янілим міліціянтам здалося, ніби Дмитро намагається "витягти" з них подробиці, що становлять службову таємницю...
Той матеріал, здається, на сторінки газети так і не потрапив. Інтерв’юер, навпаки, потрапив... на місяць до травматологічного відділення 11-ї клінічної лікарні на Слобідці. Скаржитися на УБОЗівців Дмитро побоявся.
Моєму підлеглому ще пощастило!
Бо іншого колегу, який брав інтерв’ю у відомого завдяки знешкодженню кількох небезпечних злочинців офіцера УБОЗу (не з Одеського регіону), від великих неприємностей вберегла лише блискуча реакція. Обидва під час розмови вживали горілку. Підполковник, схоже, трохи перебрав. Тож дістав табельний пістолет ПМ і зробив з нього понад п’ять пострілів у бік журналіста. Той, на щастя, встиг впасти під стіл. Коли на "характерний фон" збіглися міліціянти із сусідніх кабінетів, підполковник тільки й зміг промовити: стріляв на влучення зовсім не у представника ЗМІ, а в якусь тінь, що раптово з’явилася за його спиною у вікні. Інцидент зам’яли.
З-поміж вітчизняних охоронців правопорядку гуляють чимало схожих історій. У Кіровограді після першого туру президентських виборів 2004 року, коли одна група зацікавлених осіб намагалася винести з засідання виборчкому купу бюлетенів, а друга група цьому перешкоджала, міліціянт, якого уповноважили охороняти дільницю, вийняв табельну зброю і попередив, що стрілятиме у кожного, хто спробує "завадити народному волевиявленню". Після першого пострілу члени виборчої комісії із спостерігачами відступили; міліціонера, який ще встиг щось погрозливе сказати на адресу двох курсантів-міліціонерів (ті, на свою біду, спробували запобігти правопорушенню...), швиденько вивезли подалі нападники на дільницю. Бо був явно нетверезий. Дірку у стелі від того "влучного" пострілу не заштукатурили навіть до третього туру; але навіть у Києві з цього приводу стверджували, буцімто ніякої стрілянини на дільниці не було.
Інший співробітник міліції у регіоні, дещо віддаленому від Центру України, після оголошення результатів третього туру з п’яних радощів влаштував салют з табельної зброї, – у самісінькому центрі міста!
Міліцейський слідчий, якого перед цим "пропісочили" за тяганину із узгодженням деяких рішень з прокурорськими, склав на підлозі кабінету томи всіх справ (понад 30), що перебували у провадженні, підпалив їх і взявся виконувати навколо вогнища "дикі танці" у стилі Руслани.
Психологи Центру практичної психології Харківського університету внутрішніх справ називають такі випадки "професійною деформацією". Коли автор або хтось із колег ставить конкретне запитання щодо якоїсь схожої історії посадовцеві МВС під час брифінгу, у відповідь чуємо: так, ексцеси в нашій службі трапляються, ми про них знаємо, умови проходження служби важкі, надто нині, під час фінансово-економічної кризи; проте більшість наших співробітників – цілком адекватні люди.
Коли переповідаєш оті "офіційні відповіді" пересічним співробітникам міліції, – ті
