Чи можливо таке? Та ще в наш час...
Упевнена, що більшість читачів скажуть, що усе це – зі сфери фантастики, і що купити квартиру за такою сміховинною ціною, звичайно ж, неможливо. Що ж, історія Ірини Мельникової справді нагадує казку про Попелюшку, з тією лише різницею, що замість феї-чарівниці тут діють абсолютно реальні люди, але теж здатні творити дива.
Одні, тому що надзвичайно добрі. Другі, тому що надзвичайно справедливі. Але, об'єднавши зусилля, вони зробили казку реальністю, і кругла сирота, випускниця одеського інтернату № 4 Ірина Мельникова одержує нову квартиру за суто символічною ціною – одну гривню. Таке рішення ухвалили депутати Одеської міськради. Можна сказати, нарешті, фортуна посміхнулася їй... Але краще сказати по-іншому – в Одесі, як ні у жодному місті України, по-справжньому заклопотані долями дітей-сиріт і роблять усе можливе, а часом і неможливе, щоб створити для них гідні умови. Хоча зручних відмовок у сьогоднішньої влади скільки завгодно – одна криза чого варта! Але місто твердо стоїть на своєму, – справедливість повинна перемогти, сироти повинні мати дах над головою.
Тим більше, що багатьох з них, свого часу, шляхом шахрайства та обману, позбавили законних прав на житло. Історія Ірини Мельникової – саме тому підтвердження. Свого часу вона жила з батьками в окремій квартирі по вулиці Баранова і, як кажуть, горя не знала. Лихо наскочило, коли Ірочці виповнилося шість років. Зненацька протягом одного тижня вмирають батько й мати. Підозріло, чи не так? Не випадково сьогодні з'явилося припущення, що їм... допомогли померти.
А потім іде з життя і її старша сестра. Іра залишається круглою сиротою і потрапляє спочатку до притулку, потім до дитбудинку, і, нарешті, до 4-го інтернату. Дивно повелися тодішні органи опіки, ніхто не забив тривогу, коли квартиру було продано, а потім ще кілька разів перепродано. А як же Іра та її житлові, майнові права?
На жаль, знайти винних вже не можна, зате, як ми вже переконалися, можна відновити справедливість. Але це можливо лише за однієї умови: якщо за справу візьмуться шляхетні та гуманні люди. Ірині Мельниковій у цьому плані пощастило. Кілька років тому у літньому оздоровчому таборі вона познайомилася із Яніною Антонівною, теж, до речі, Мельниковою. Можливо, дався взнаки цей щасливий збіг – одне прізвище! А, можливо, просто добра, ласкава куховарка прикипіла до дівчинки душею – вже надто старанною, послужливою виявилася юна помічниця на кухні...
Сьогодні багато хто говорить, що таким людям як сім’я Мельникових, потрібно пам'ятник ще за життя поставити. Хто ще здатний на такий подвиг – оточити сироту турботою і увагою. Хіба не до цього нас закликають численні рекламні білборди із соціальною тематикою. Але відгукуються далеко не усі, можна сказати, одиниці... Другі соромливо відвертаються – не наша, мовляв, справа... А чия? І хто допоможе цим дітям після закінчення інтернату, коли їм треба вирішувати питання із житлом, професією, роботою?
Яніна Антонівна передбачала це, і доля Іри не давала їй спокою. Вона часто відвідувала її в інтернаті, запрошувала додому. Заздалегідь обрали й майбутню спеціальність, і технікум для навчання. Усе йшло своєю чергою і за планом, якби знову не втрутився його величність випадок, але підступний. У випускному класі Іра починає зустрічатися із юнаком, який також раптово зник з її життя, як і з'явився. І вже проходячи медкомісію при вступі до технікуму, довідалася, що вагітна. Ця новина приголомшила усіх, але відступати було нікуди. І усі клопоти, пов'язані із народженням дитини, облаштованістю маляти, знову ж таки добровільно взяла на себе сім’я Мельникових. Усе було зроблено по-людськи – і візочок купили, і одяг. А ось де жити молодій мамі – це проблема! На жаль, квартира в Мельникових невеличка – дві кімнати, та й то прохідні у хрущовці-п'ятиповерхівці.
Потрібно домагатися – вирішили на сімейній нараді. Але хто буде оббивати пороги, ходити, вимагати, доводити? Буває, що просту довідку одержати неможливо, а тут квартирне питання! До справи втрутилася рідна донька Яніни Антонівни – Рита, енергійна, бойова жінка. Перший же візит до міської служби у справах дітей окрилив її. Замість черствих бездушних чиновників її зустріли уважні, чуйні люди. І колишній керівник служби Т.В. Бурик та М.В. Сєбова, яка сьогодні очолює її, поставилися до цієї історії дуже серйозно. Начебто вирішували питання для своїх рідних дітей! Буквально через тиждень організували зустріч із заступником міського голови. Михайло Ілліч Кучук теж перейнявся долею круглої сироти, а тепер ще й самотньої матері. Хоча й підкреслив, що відновити втрачені права вже неможливо, а отже, вихід один – надати нове житло. І одразу почав телефонувати, з'ясовувати, радитися. Чим скінчилося, ми вже знаємо – через певний час Ірі надали однокімнатну квартиру у новому десятиповерховому будинку по вулиці Сахарова. Проект дуже вдалий – велика кухня, просторий коридор, комірчина, лоджія. І що цікаво – одразу будівельники тут зробили ремонт, поклеїли шпалери, поклали лінолеум, встановили сантехніку. Поступово квартира обживається, наповнюється меблями. Рита показує мені нову пральну машину, це в порту, де вона працює, вирішили зробити Ірі подарунок на новосілля. А іграшок скільки – вони чекають на маленьку Лізоньку! На жаль, поки що будинок ще не підключений до комунікацій, але це вже не лякає новоселів, які одержали головне – довгоочікувану квартиру!
Як бачимо, не відписалися, не відмахнулися, не відмовили... Приміряли чужу долю на себе, усвідомили, як жити самотньому, беззахисному, слабкому... Дивовижна здатність, така необхідна для будь-якої влади, а тим більше, у наш суворий час.
– Одеса – єдине місто, в Україні, де так цілеспрямовано, справедливо розв’язуються житлові проблеми сиріт, – говорить Л.А. Швирьова, начальник служби у справах дітей облдержадміністрації.
Адже випадок з Іриною Мельниковою це – не виняток з правил. Та й число сиріт у нас, на жаль, не зменшується. Проте, місто, а точніше сам міський голова Едуард Гурвіц, видає розпорядження – щороку 1350 квадратних метрів (!) віддавати колишнім вихованцям інтернатів. Напевно, таке рішення міської влади далося нелегко, особливо із урахуванням нинішніх цін на житло. І, напевно, у цієї програми є чимало супротивників. Але вона працює: так, починаючи з 2006 року вже виділено 54 квартири (!) Додамо до цього квадратні метри, які виділяються дитячим будинкам сімейного типу. Лише цього року з цією метою виділено вже дві дворівневі квартири, одна з яких площею понад двісті (!) квадратних метрів. І це при тому, що в місті вже функціонує шість таких будинків. Регулярно на апаратних нарадах дуже суворо запитують, як розв’язуються ці питання. Можна, звичайно, прикрасити місто рекламними щитами "Чужих дітей не буває". Мовляв, пам'ятаємо, дорогі дітки, знаємо. Одеська міська влада пішла далі, виявивши справжню гуманність і людинолюбство.
Створено банк даних, який дозволяє порівнювати потреби й можливості.
– На сьогоднішній день у нас перебуває на обліку 643 дітей, яким потрібне житло, – розповідає М.В. Сєбова, начальник міської служби у справах дітей. – Маля, можливо, перебуває ще у пологовому будинку, а його дані вже внесено до банку даних. За 1262 дітьми житло збережено.
І тут багато чого залежить від органів опіки та піклування, чиї функції виконують райадміністрації. Адже скільки прикладів, коли нечесні мешканці не проти нажитися на чужому нещасті, вкрасти сирітське житло. І тоді службі доводиться вести довгі судові позови, щоб захисти законні права дитини. Валентина Іванівна Золотарьова, начальник відділу, наводить один з таких прикладів. Мати не зареєструвала народженого сина за місцем помешкання, а квартиру приватизувавши, подарувала своєму співмешканцеві. Довелося домагатися скасування договорів про приватизацію, дарування... Процес цей тривалий, заморочливий, але гра, як кажуть, варта свічок... Та й за тим житлом, яке вважається закріпленим, потрібно пильнувати. По-перше, необхідно утримувати його в порядку, щоб квартири були придатними для житла. По-друге, іноді їх здають в оренду, а отже, плата за неї повинна надходити на спеціальний рахунок дитини.
До того ж, бувають непередбачувані ситуації. У цьому я переконалася, побувавши в Одеському інтернаті № 4, де живе чимало сиріт. За словами директорки Ганни Олександрівни Трифан, місто справді повернулося лицем до таких дітей, забезпечуючи їх квартирами. Лише минулого року в одному будинку одразу одержали житло п'ять випускників інтернату. Такого ніколи не було! Але от у самій постановці на квартирний облік, в оформленні документів чимало тяганини й плутанини. Звичайно, кожен такий претендент – додаткове навантаження для району, і тому часто виникає питання, де він повинен стояти на черзі – за місцем реєстрації чи за місцем останнього перебування... Житловий кодекс України трактує одне, закон (від 13.01.2005 р.) друге. У наявності невідповідність законодавчих актів, плоди якого пожинає інтернат. Хоча, у принципі, на думку Г.О. Трифан, постановкою на квартирний облік повинні займатися служби у справах дітей, але поки що це роблять навчальні заклади, що віднімає у педагогів чимало сил та часу.
Адже проблеми бувають найнесподіваніші. Наприклад, за Оленою К. за документами закріплене житло, але, буваючи за зазначеною адресою, вихователі переконалися, що воно абсолютно не придатне для проживання. Звичайний сарай-прибудова, без будь-яких зручностей... Яким чином його закріпили за вихованкою інтернату, з'ясувати складно. Сьогодні потрібно поставити Олену на квартирний облік, адже цього року вона завершує навчання. Але зробити це не так просто – потрібна спеціальна експертиза, що сарай непридатний для житла. Хто буде її замовляти, оплачувати? Ще один приклад, коли будинок демонтований, і потрібно тепер доводити, коли, з якої причини втрачено права випускниці на житло.
Як бачимо, чимало підводних каменів і у цьому процесі, тим більше, що він не відрегульований на законодавчому рівні. Можливо, тому міська влада ухвалює ще одне безпрецедентне рішення – відтепер в Одесі дітей-сиріт ставлять на квартирний облік у п'ятнадцять років, а не у вісімнадцять, як було раніше. Коментар може бути лише один: раніше став на чергу, раніше одержав житло. Тим самим виключається, ситуація, коли через тривале навчання, наприклад у вузі, сирота може втратити своє право на пільги... Це розпорядження міський голова підписав у серпні минулого року, але вже сьогодні багато дітей поставлено на квартирний облік. Я зустрічалася і розмовляла із деякими з них. І, чесно кажучи, мене приємно здивував їхній бадьорий вигляд, впевнений, оптимістичний настрій. Вони вірять – місто їх скривдити не дасть.
