Понад 30 малят перебувають у комунальному навчальному закладі – дитячому будинку «Жемчужинка», що в пров. Маячному, 3. Це діти особливі. Сироти, із соціально неблагополучних сімей, які мають певний негативний досвід спілкування у сім’ї і з дорослими людьми. Багато з них страждають на соматичні захворювання, перенесені у ранньому дитинстві, затримки психомовного розвитку, порушення поведінки та емоційні розлади. У своїх сім’ях, а часом і поза ними, дітям було непросто. Але їхні серця й душі відтанули, коли відчули велику любов, яка оточує їх у цьому дитячому будинку. А вихователі та викладачі роблять усе можливе, щоб у майбутнє доросле життя ці діти увійшли толерантними та морально готовими до проблем.
Повсякденне життя дітей продумане до дрібниць. За благословенням митрополита Агафангела служби в обладнаній тут капличці та бесіди з дітьми провадять протоієрей Андрій (Ніколаіді), проректор Одеської духовної семінарії та інші священнослужителі.
До дитячого будинку залучені серйозні педагогічні сили країни: вчені Академії педагогічних наук України, професори та викладачі Південноукраїнського педагогічного університету, кращі одеські педагоги. Методичну допомогу вихователям, їхнє спілкування із освітніми структурами міста організувала начальник міського управління освіти Н.В. Савельєва.
Педколектив дитячого будинку працює над головною проблемою – адаптації та соціалізації дітей у рамках дослідницько-експериментальної програми Академії педагогічних наук України "Організаційно-педагогічні умови розвитку інноваційного закладу освіти – дитячого будинку "Жемчужинка". Крім того, робота йде і в рамках програми соціального партнерства для дітей-сиріт, розробленої разом із обласним інститутом удосконалення вчителів. Педагоги та вихователі дитячого будинку працюють також і за авторськими методиками. До слова, колектив працівників, на думку Оксани Степанівни Дроган, директора благодійного фонду "К" підібрано чудовий: розумні, чуйні люди віддають дітям всю душу. Це директор дитбудинку Світлана Петрова, старший вихователь Валентина Руснак, музичний працівник Віра Матросова, вихователі Ольга Свищ та Юрій Колісниченко та інші. Гуртки з шахів веде міжнародний майстер Юрій Садовой, дитячі вистави ставить режисер Надія Рибакова, танцювальну студію організував директор хореографічної школи Анатолій Литвиненко, музичні заняття ведуть викладачі музичної школи № 6.
Результат організованої роботи з дітьми такий, що педколектив дитячого будинку вже відзначений нагородами. Але творчий педагогічний пошук триває. Зокрема, тут почали використовувати методику Марії Монтессори, суть якої полягає у тому, що дитині надається свобода – можливість самій обрати шлях розвитку. Одна зі складової комплексного розвитку дітей – естетичне виховання. Діти беруть участь у художніх конкурсах в Одесі та Києві, влаштовують вернісажі, виставки малюнків і власних виробів з бісеру та інших матеріалів. Вони займаються у комп'ютерному класі за сучасними програмами. Тут працює і своя астрономічна обсерваторія. У дитячому будинку зібрано велику відеотеку дитячих художніх, науково-пізнавальних та мультиплікаційних фільмів.
У підсумку, ми спілкуємося не просто з дітьми, а з особистостями, у яких виробляється позитивне ставлення до життя, впевненість у собі та самоповага. Вони демонструють високий рівень культури і освіти. Штрих: для багатьох 5-6-річок улюблене заняття – гра в шахи. А за обіднім столом 3-4-річні малята вже користуються... ножем та виделкою.
Лікар-педіатр Любов Єлисеєва доповнює: медична профілактика провадиться на такому рівні, що діти тут не хворіють на грип. Сучасною апаратурою обладнаний медичний блок: фізіотерапевтичний та масажний кабінети, маніпуляційна, кабінет психотерапії водою – гідромасаж, аромо- та хромотерапія. Рівень гемоглобіну в крові дітей досягає 125 – 130 одиниць, а це показник якості та калорійності харчування, підкреслює лікар. За якістю страв спостерігає дієтсестра Лариса Негара.
Проте, і дітей з цього дитячого будинку, як і, власне, з будь-якого іншого, всиновлюють. Але вихователі схильні до того, щоб їхні малята йшли до українських сімей: – Бог визначив їхнє народження на нашій українській землі, і тут вони повинні жити. Але є ще одна причина, з якої за кожну дитину, яку хочуть всиновити іноземні громадяни, триває боротьба. Переді мною – доповідь України Комітету ООН з прав дитини щодо виконання Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини... А ще – відповіді на додаткові запитання до нього, підготовлені членами Комітету ООН. Матеріал досить цікавий. Лише кілька цитат звідти:
«…Из-за некой правовой коллизии нет возможности защитить права ребенка, находящегося за рубежом, в случае возникновения ситуации злоупотребления или пренебрежения усыновителями своих обязанностей в отношении содержания, воспитания и развития ребенка…
…несовершенной является система контроля при выезде усыновленных детей и пересечении ими границы…
…уже сегодня все услуги вне границ государственных учреждений для усыновителей-иностранцев являются платными, следовательно, коммерческими, и такими, на какие государственные органы не имеют влияния. Именно поэтому Украину обвиняют в непрозрачной системе усыновления и коррупционных действиях в сфере усыновления…
…в Украине создана неконтролируемая государственными органами система работы частных лиц с целью получения сверхвысоких гонораров, не легализуемых теневых структур, фактически ставших профессиональными командами. Опасность этого состоит еще и в том, что они втягивают в незаконную деятельность коллективы учреждений, в которых находятся дети. К сожалению, негативный образ Украины как государства, в котором имеют место теневые сделки с усыновлением, становится устоявшимся…»
І ще один нюанс. Київські засоби масової інформації вже повідомили, що діяльністю департаменту щодо всиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту України цікавиться Генеральна прокуратура України... Отже, у нашій країні працює стаття 169 Кримінального кодексу України. Частина І статті встановлює відповідальність за незаконну посередницьку діяльність або інші незаконні дії стосовно всиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку або на виховання в сім’ю громадян. Частина ІІ цієї статті передбачає відповідальність за ті ж дії, зроблені стосовно декількох дітей, повторно, за попередньою змовою групи осіб, із використанням службового становища...
– На жаль, – підкреслює О.С. Дроган, – деякі одеські журналісти, не вивчивши глибоко тему, і, можливо, з подачі певних осіб, звинувачують педколектив "Жемчужинки" у небажанні віддавати дітей за кордон. Вони не спромоглися у той же час уточнити, що у відповідності із положенням (цитата з тієї ж доповіді) «усыновление ребенка, являющегося гражданином Украины, иностранными гражданами осуществляется при условии, если были исчерпаны все возможности относительно передачи под опеку, попечительство, на усыновление или воспитание в семьи граждан Украины».
– Є ще один важливий аспект – це контакт між усиновителями та дітьми, – з болем продовжує Оксана Степанівна. – Повірте, не така вже це й формальність: єдність душ та поглядів. У таких випадках не виправданий метод "стерпиться – злюбиться". Якщо не знайшли спільної мови усиновитель і дитина, чи слід збільшувати горе та біль наших дітей?!
Поки ж що мають місце такі приклади. За українським законом, братів і сестер необхідно віддавати лише в одну сім’ю. Але один хлопчик та чотири дівчинки з однієї сім’ї наші органи опіки(!) "розподілили" так: одну дитини віддали до сім’ї в Балту, двох направили до дитячого будинку "Жемчужинка" і ще двох – до Будинку дитини № 3. Саме в останньому їх почали оформляти на всиновлення, "забуваючи" про те, що ще є троє дітей. Рішення щодо всиновлення цих двох дітей та розлучення сім’ї ухвалено Суворовським судом.
– І як потім дітям пояснити, де їхні молодші сестри? – говорить Оксана Дроган. – Тому керівництво "Жемчужинки" подало позов до апеляційного суду.
А ще одній іспанській сім’ї, а, головне, згаданому департаменту Міністерства, зрештою, довели, що на дитину (заради якої іспанців направили до Одеси для всиновлення), відновили свої права кровні батьки, і тепер вона буде жити у своїй рідній сім’ї.
Подібних прикладів чимало. Однак педколектив "Жемчужинки" сьогодні все ж таки сподівається, що відповідними органами будуть ухвалюватися об'єктивні – насамперед заради дітей – рішення. А прагнення України до Євросоюзу буде визначатися не кількістю українських малят, всиновлених іноземцями, а виконанням законів цивілізованої країни щодо захисту прав своїх громадян і, насамперед, дітей.
