До проблем всесвітньовідомого Дунайського біосферного заповідника Академії наук України наша газета зверталася вже не раз. Досить згадати хоча б статті спецкора Богдана Сушинського «Дунайський заповідник чого: природи чи бюрократії?» (від 31 січня 2009 р.); «Дунайський заповідник: конфлікт триває» (14 лютого 2009 р.); «Дунайський заповідник: є певні зрушення» (19 березня 2009 р.). Й ось сьогодні ми знову змушені звертатися до цієї теми. І спонукав до цього лист дирекції заповідника на ім’я міністра охорони навколишнього природного середовища України Георгія Філіпчука. До речі, звертання це так і називається – «Щодо блокування діяльності Дунайського біосферного заповідника».
Як свідчить назва останньої з опублікованих у нас статтей, завдяки наполегливості дирекції заповідника та рішучої підтримки газети певні зрушення все ж таки відбулися, зокрема підприємцям-природокористувачам тимчасово дозволили займатися певними видами діяльності на території заповідника. Дирекція також має рішення суду, яким призупинено рішення Держекоінспекції України про заборону на території заповідника будь-якої діяльності природокористувачів. Проте ці заходи не можуть вирішити питання діяльності 23 організацій, які віддавна діють на території заповідника і завдяки яким жителі Вилкового та навколишніх сіл мають до двох тисяч робочих місць.
Щоб зрозуміти, в якій ситуації перебуває зараз Дунайський біосферний заповідник, найкраще подати текст самого, зауважу, вже далеко не першого, звертання дирекції до міністра охорони навколишнього природного середовища. Зазначивши при цьому, що всі попередні звертання завершувалися формальними відписками міністерських чиновників. Але про це краще дізнатися з самого звертання. Ось його текст:
«Шановний Георгію Георгійовичу!
Адміністрація Дунайського біосферного заповідника (далі – ДБЗ), листом від 15 січня 2009 року, та керівники 23 організацій-природокористувачів, листом від 13 січня поточного року, звернулись до Вас, а також до Президента і Прем’єр-міністра України з приводу заборони Рішенням Держекоінспекції України використання природних ресурсів на території заповідника. Цим Рішенням на площі понад 50 тисяч гектарів заборонені зимова заготівля очерету, рибальство, туризм, випас худоби, експлуатація піщаних кар’єрів, ведення лісового господарства і т.п. Виконання рішення було тимчасово призупинене ухвалою Кілійського районного суду від 9 січня 2009 року.
В наших попередніх листах зазначалося, що це Рішення залишає без роботи близько 2 тисяч місцевих жителів, і це в умовах нинішньої економічної кризи! До того ж для прийняття такого масштабного рішення немає ні юридичних, ні логічних, ні моральних підстав. Якщо справді кілька будиночків на рибальських станах було зведено без відповідних дозвільних документів, то для цього досить вжити заходів адміністративного впливу на порушників. Адже не зрозуміло, яке відношення до цього будівництва має майбутній туристичний сезон чи та ж заготівля очерету, на якій працює до тисячі жителів.
Така позиція заповідника і природокористувачів повністю підтримана на спеціальній нараді з цього приводу, яку було проведено 20 лютого поточного року в Держслужбі заповідної справи, а її протокол було затверджено 26 лютого заступником міністра М. Мовчаном. У пункті 4 цього протоколу чітко записано: «Звернутися до міністра охорони навколишнього природного середовища Г. Філіпчука щодо погодження відкликання Рішення від 22 грудня 2008 року (№ 80) заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища В. Черевка».
На наші звертання були дані дві короткі відписки, підготовлені в Держекоінспекції саме тими працівниками, на яких ми… скаржимось! Ще один лист Держекоінспекції керівникам підприємств копіює доповідну записку начальника Держекоінспекції Кострова М.М. на Вашу адресу від 2 лютого 2009 року, з приводу якої вже прийнято рішення на вищезазначеній нараді. Зараз до заповідника знову звертаються обурені керівники організацій-природокористувачів та стурбовані представники органів місцевої влади з питаннями: «Що ж тепер робити? Як бути далі?!».
Ми вважаємо за необхідне ще раз підкреслити, що для прийняття зазначеного вище Рішення у Держекоінспекції немає жодних природоохоронних підстав, і воно дискредитує саму ідею заповідності, адже за межами заповідника люди спокійно працюють. Як після цього переконувати місцеві органи влади та природокористувачів щодо необхідності розширення заповідника відповідно до Закону України «Про екомережу»? Як створювати нові заповідні об’єкти? Що відповісти людям в цій ситуації? Невже доведення цієї справи до повноцінного судового процесу між адміністрацією заповідника та природокористувачами з одного боку і Держекоінспекцією – з другого додасть авторитету всім природоохоронним структурам? А зважмо, що ця безпрецедентна ситуація і так уже жваво коментується на сторінках обласних і центральних газет та по телебаченню?
За цих умов ще раз переконливо прошу Вас, шановний Георгію Георгійовичу, скасувати вищезазначене рішення Держекоінспекції та вжити заходів до відповідних посадових осіб щодо недопущення подібної ситуацїї в майбутньому.
З повагою, директор Дунайського біосферного заповідника О.М. Волошкевич».
Як бачимо, дирекція заповідника не заперечує: певні порушення з боку природокористувачів справді були виявлені, і винні мають бути адміністративно покарані. До речі, самі винуватці, наскільки мені відомо, до цього готові. Але заповідник не може і не має права відгородитися від буття місцевого населення якоюсь огорожею та колючим дротом. П’ятдесят тисяч гектарів заповідника – це величезна територія, завдяки якій тисячі місцевих жителів займаються рибальством, випасом худоби, городиною; та на якій, як бачимо, діє аж 23 підприємства. Причому за кожним із тих двох тисяч робочих місць, які вони дають, стоїть родина місцевих жителів. Хтось може зауважити, що, мовляв, ота заборона на діяльність природокористувачів судовим рішенням тимчасово призупинена. Так, призупинена, але це не вихід. По-перше, люди хочуть бути впевненими в завтрашньому дні, а по-друге, підприємці не вкладатимуть кошти у справу, на яку накладено високу заборону.
І має рацію дирекція заповідника: таке ставлення київських чиновників до діяльності заповідних установ підриває довіру до самої заповідної справи. Як це відбувається, я вже продемонстрував на прикладі конфлікту, що виник навколо створення в гирлі Дністра Нижньодністровського національного природного парку («Національний парк: погляд із села», від 26 березня 2009 р. та інші публікації). Причому нагадаю: конфлікт цей виник тому, що дві сільради – Надлиманська та Миколаївська – Овідіопольського району своїми рішеннями відмовилися надавати дозвіл на залучення частини територій своїх сільрад до природного парку. А мотивують вони саме тим, що завтра знайдуться чиновники, які заборонять їм випасати на цих придністровських «паркових» землях худобу, рибалити, поливати свою городину, та й просто відпочивати на березі лиману. І скільки б творці заповідного природного парку не переконували жителів двох сільрад, що цього не станеться, перед очима у них завжди залишатиметься приклад чиновницького свавілля щодо Дунайського біосферного заповідника.
Мені відомо, що статті, які стосуються заповідника, вже направлено до Міністерства, і будемо сподіватися, що вони теж певним чином вплинуть на рішення міністерських чиновників. Проте дивує ставлення до цього конфлікту місцевих органів. На мій погляд, і Кілійській райраді та райдержадміністрації, й Одеській облраді та облдержадміністрації час уже втрутитись у конфлікт, який розгорається навколо заповідника; висловити Міністерству охорони навколишнього природного середовища, особисто міністрові Г. Філіпчуку, своє ставлення до згубної чиновницької каруселі, що розкручується навколо заповідника Академії наук України, який давно набув міжнародного та світового значення.
Чи, може, місцева влада чекає, коли науковці, підприємці і тисячі місцевих жителів теж почнуть вдаватися до перекриття поближніх доріг та інших, на жаль, модних тепер акцій, аби в черговий раз привернути увагу урядовців і до своїх проблем?
