Олег, викладач вузу, м. Одеса:
– Зроблю вибір на користь парламентської республіки. Ми йдемо до Європи, але ж у багатьох державах Євросоюзу саме законодавчі органи формують виконавчу вертикаль влади. Так вчинили, наприклад, у Німеччині і Італії. Зараз лунають вигуки про необхідність введення сильної руки. А я вважаю, що тверде президентське правління призведе до небезпечних перекосів. Тобто, буде гірше, ніж зараз.
Варвара Львівна, бібліотекарка, м. Одеса:
– Судячи з того, що відбувається в Україні, потрібно передати більше повноважень парламенту. У нашій країні немає сильного і загальновизнаного лідера, як у Росії. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко не користувалися підтримкою стійкої більшості громадян. Тому із двох бід вибираю найменшу. Можливо, Верховна Рада, наділена відповідними повноваженнями, витягне нас із ями.
Володимир, пенсіонер, м. Одеса:
– Світова історія знає чимало прикладів, коли сильний глава держави фактично рятував свою країну. Однак це допомагає лише на час, після чого настає диктатура і криза. На мій погляд, колективний розум, з його внутрішньою системою стримувань і противаг, буде діяти ефективніше президента, наділеного сильною владою.
Ігор Грамма, вчитель, смт Любашівка:
– Віддаю перевагу принципам Парламентської республіки. Україні сьогодні, як ніколи, потрібен двопалатний парламент з представництвом інтересів регіонів. Вибори повинні проводитися за відкритими списками, щоб ми знали, хто представляє наші інтереси, і могли впливати на рішення Парламенту через свого представника. Повинні бути чітко врегульовані і законодавчо підкріплені механізми відклику депутата, якщо він не виконав свою передвиборну програму, не звітує перед своїми виборцями і не захищає їхні права та свободи.
Евеліна, домогосподарка, м. Одеса:
– Взагалі ж я політикою не цікавлюся. Людина сама повинна уміти влаштовуватися в житті, і Конституція тут не помічник. І мені однаково, якою буде форма правління, аби тільки держава піклувалася про незахищені верстви населення – про пенсіонерів, сиріт і самотніх матерів.
Тетяна, юрист, м. Одеса:
– Останні зміни, внесені до Конституції, істотно урізали повноваження президента. Та і авторитет Глави держави дуже підупав. Гадаю, що парламент постарається підсилити свою владу на шкоду, зрозуміло, президентської. Не знаю, чи піде це на користь країні, але впевнена: Верховна Рада не віддасть Гарантові ласий шматок владного пирога.
Микола Заботкін, смт Любашівка:
– У нинішній перехідний період потрібна Президентська республіка. Нам вкрай потрібен сильний всенародно обраний президент, який формуватиме уряд і відповідатиме за його діяльність. Таким чином буде створено сильну президентську вертикаль, яка забезпечить стабільність і розвиток нашій багатостраждальній державі. Також необхідно кардинально посилити органи місцевого самоврядування. Місцева влада повинна взяти на себе всі функції і відповідати за діяльність територіальної громади.
Віталій БАРАНОВ, історик, депутат Ренійської райради:
– У мене твердої точки зору з цього питання поки ще немає. Якщо поміркувати, я схиляюся до думки, що все ж таки президент повинен бути. Потрібна міцна рука. Так, багато залежить від особистості президента, чи зуміє він координувати роботу й спрямовувати дії своєї команди. Що стосується парламентської республіки, ми це ще не проходили. Якби в нас був такий досвід, ми могли б порівнювати й визначатися.
Вікторія Квасюк, смт Саврань:
– Як на мою думку, краще, щоб була президентська. Від того, що в парламенті сидить багато депутатів, користі не більше. Раніше один Брежнєв справлявся з цілим Союзом, а тепер сотні парламентаріїв не можуть дати раду одній Україні. Я вважаю, що влада має бути в одних руках, бо виходить, як в тій сім’ї, де дві господині, а хата не метена. Взагалі з цим двовладдям ми дожились до того, що українці навіть думати бояться, бо будь-яка діяльність обкладається податками.
Валерій Бєкін, с. Осички, Савранський район, начальник варти Савранського ППЧ-27:
– Я за парламентську республіку, бо одна людина керувати країною не повинна. Депутати все ж таки обранці народу і мають представляти наші інтереси.
Дмитро Петрович Проданов.32 роки керував Главанським автопідприємством. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Дружби народів». Зараз на пенсії. Активно бере участь у громадському житті села Главани та району. Цікавиться історією, політикою.
– Скажу відразу: я – за парламентську республіку. Не може одна людина – хай вона навіть наймудріша – принципово вирішувати справи у масштабі країни. Це швидше до снаги 450 народним депутатам, яких ми обрали. На мій погляд, наш Президент немало дров наламав. То ж цю ситуацію треба виправляти. І дострокові вибори президента та парламенту свою позитивну роль у цьому б зіграли. В кожному разі я – за це. Не лише після внесення до Конституції України відповідних змін. Категорично не приймаю вибори до парламенту за списками. Я повинен знати, за кого голосую, що це за людина, його чесноти. Щоб було потім з кого спитати. Вже дуже явні у списках ознаки споріднення, кумівства, вигідного знайомства. Тому виборці повинні висувати кандидата, якому цілком довіряють. Тоді й лад буде, і відповідальність за депутатські обов’язки підвищиться.
Звичайно, дострокові вибори в умовах фінансової кризи, розвалу економіки країни – ще один ризик. Хоча наші правителі запевняють, що усе на контролі, і жахливого нічого немає. Але ми ж то знаємо, що Україна на межі економічного та політичного дефолту. То ж навіщо невпинно потрясати перед народом немислимими проектами? Сьогодні тільки й розмов у селах щодо укрупнення сільрад. Очікується, що, скажімо, Прямобалківська, Главанська та Задунаївська сільські ради зіллються в одну. Але цей тернистий шлях ми вже проходили. Тоді, при ліквідації району, наші села відійшли декільком районам. То був тяжкий період, що затягся на багато років. Доки розумні, впливові люди не домоглися у Верховній Раді СРСР відновлення у колишній іпостасі Арцизького району. Але скільки за цей час було втрат!
Зараз, у період кризи, дна якої, як відзначив на зустрічі із активістами району депутат облради, заступник голови обласної ради Георгій Арабаджи, «ми ще не досягли», братися за чергове укрупнення сільрад буде помилкою. Адже така широка реформа буде вимагати величезних грошей. А вони зараз, як ніколи, потрібні країні для порятунку її економіки, її майбутнього.
Тетяна Миколаївна Гонтарєва, депутат Білгород-Дністровської райради:
– Вважаю, що для України, із урахуванням її національних традицій, найбільше підходить така форма державного устрою, як парламентсько-президентська республіка. Споконвіку на наших землях усі питання вирішувалися на Вічі, коли для ухвалення рішення вислуховувалася думка більшості. Саме більшість, яка вбирає й відображує багато інтересів, поглядів, думок може в підсумку виробити спільну позицію.
На превеликий жаль, сьогодні цього поки що не спостерігається. Але якщо Україна хоче бути сильною державою й рухатися у напрямі консолідації політичних сил у перехідному етапі розвитку держави, вона повинна піти шляхом парламентсько-президентського правління.
Таке мудре рішення, ухвалене п’ять років тому переважною більшістю народних депутатів Верховної Ради, підтвердило, що Україна справді єдина й соборна держава, яка рухається до єдиної спільної мети примирення та злагоди усіх українців.
Артем і Денис, м. Білгород-Дністровський:
– Нам виповнилося по 23 роки. Останнім часом молодь нашого віку серйозно хвилюють політичні події, які відбуваються в державі. Ми активно працювали в передвиборному штабі однієї із політичних партій на минулих президентських виборах. Вже тоді пройшли своєрідний політичний лікнеп, зробивши свої власні висновки. Парламентсько-президентська республіка – крок у демократію, у майбутнє, в Європу. Однак для цього потрібна, як на Заході, наявність громадянського суспільства.
Безумовно, найправильнішим для України є парламентсько-президентський державний устрій. Тим більше, що нинішній 4% рейтинг обраного Президента України досить красномовно свідчить про можливі серйозні помилки у виборі особистості для управління цілою країною. Парламентсько-президентська форма правління поєднує у собі і сильну президентську владу. Тому у разі обрання харизматичного лідера на майбутніх виборах, новий президент зможе ефективно контролювати роботу уряду та накладати вето на ухвалені парламентом закони. У цілому, і парламент, і президент у різних пропорціях поділяють міру відповідальності та контролю стосовно роботи уряду. Головне, на наш погляд, не ефективність тієї або іншої форми державного правління, а обрання на відповідальні пости грамотних, ділових та совісних людей, які з усією відповідальністю піклувалися б про країну та її народ.
МиколаМаджаров,депутатІзмаїльськоїрайонноїрадивідфракціїПартіїрегіонів:
– Моя відповідь однозначна – Україні потрібна парламентсько-президентська республіка, потрібно згори донизу завершити адміністративну реформу, яка була розпочата кілька років тому. Що це дасть? На рівні району – перевагу одержить районна рада, під керівництвом якої працюватиме виконавча влада. Це дозволить не лише скоротити апарат, але і уникати дублювання певних функцій, дасть можливість ефективніше працювати депутатському корпусу і ефективніше вимагати від виконавчої влади розв’язання тих завдань, які виробляються у сесійній залі і на засіданнях наших постійних комісій. Так, ми сьогодні виграємо завдяки злагоді та взаємодії райради і райдержадміністрації. Але це у нашому районі. А що робиться в інших – на жаль, чули про це не менше...
На рівні країни – теж з’явиться більша ясність ролі і місця кожного керівника. Відмова від президентської вертикалі дасть можливість краще пильнувати інтереси регіонів.
Ігор Андріанов, депутат Ізмаїльської міської ради, голова депутатської групи «Русь»:
– Я – за парламентсько-президентську модель державного устрою. Нехай президент залишається – як символ єдності держави, справжній, а не показний, як у нас, гарант Конституції. Нехай залишаться у нього певні розпорядницькі функції і права, наприклад, – про призначення виборів депутатів усіх рівнів тощо. Я не кажу про англійську модель, де всім правлять прем’єр-міністр і парламент. Україні, на мій погляд, більше підійде німецька або італійська модель. У Німеччині, наприклад, депутати бундестагу і представники земель (по-нашому областей) обирають президента, і жодних суперечностей між гілками влади не відбувається. Можна розцінити це і так – обидві ці країни пройшли шлях тоталітаризму, коли при владі були чи то дуче, чи то фюрер, і не хочуть повернення до ситуації, за якої країну, вибачте, буквально «ковбасити» починає лише тому, що так захотіла перша особа. Згадаймо, як наш Президент розпускав Державтоінспекцію, як він досі за допомогою своєї вертикалі далі нав’язує рішення про геноцид українців росіянами, який нібито мав місце, про звеличення колишніх зрадників і фашистів. Чого варта, наприклад, команда, спущена згори про установлення білбордів, які прославляють Мазепу. Такий білборд, наскільки я знаю, за розпорядженням райдержадміністрації, установили і при в’їзді до Ізмаїла. І тепер водії жартують – мовляв, незабаром Ізмаїл переіменують у Мазепівку. Чи слід говорити про щось далі?
Віктор Коноваленко, інспектор служби кадрів ВАТ «УДП»:
– На мій погляд, найбільш демократична парламентська форма правління. Поясніть, навіщо нам Президент, якщо є Верховна Рада, якій повинен підпорядковуватися Кабмін і спільно виробляти найраціональніші рішення? Так, часто у полеміці чуєш – та нехай президент залишиться – у ролі, так би мовити, «англійської королеви». А для чого? З нашим-то менталітетом знову розпочнеться перетягування повноважень, квотне роздавання посад, що тільки ускладнить становище у країні, оскільки в такій ситуації знову і знову високі посади посідатимуть не професіонали, а «квотники». До чого це призводить як у країні, так і у нашому пароплавстві, всі, сподіваюся, знають...
