Готуючись до подорожі в столицю Німеччини, я, насамперед, сподівався, нарешті, відчути на собі відому німецьку точність і виняткову педантичність. Тому перше, що довелося оцінити, ще задовго до того, як за вікнами автомобіля з’явилися пейзажі околиць столиці, – це автодороги. Сьогодні, через деякий час після повернення додому, проїжджаючи по якій-небудь новенькій автостраді в Україні, мені іноді доводиться чути хвалебні відгуки водіїв про нібито ідеальне дорожнє полотно під колесами. І от тут саме і згадуєш, що все пізнається в порівнянні. Складно уявити собі гладкішу і рівнішу поверхню, аніж дороги в Німеччині. Переборюючи десятки кілометрів передмістями столиці, мені не раз спадало на думку порівняння з полірованим письмовим столом, по якому дитина легко катає іграшкову машинку. Що і казати: їзда такими дорогами – це одне задоволення. Тож мої перші сподівання обмануті не були.
А от, нарешті, за вікнами з’явилися околиці Берліна. З цікавістю вдивляючись у вечірні сутінки, що пролітали за вікном, берлінських вулиць і провулків, я мимоволі відчув у загальній картині якісь до болю знайомі риси. Про те, що ми в’їхали до Одеси з боку селища Котовського, пожартував один з членів нашої групи. Йому вдалося одразу схопити разючу схожість околиць двох міст, розташованих за тисячі кілометрів одне від другого.
Обабіч головного проспекту розташувалися дев’яти-, дванадцяти– і шістнадцятиповерхівки, точно як у більшості українських міст. Так само алеями розсаджені дерева, зібрані подекуди в невеличкі сквери. Перші поверхи будинків часто зайняті продуктовими і господарськими крамницями. Напевно, якби німецькому кінорежисерові для зйомок фільму знадобилися декорації сучасних російських або українських міст, йому без труднощів вдалося б знайти їх на околицях самого Берліна.
Хід моїх думок про архітектурні особливості цього міста перервав різкий голос водія нашого таксі, котрий незвичною поки що, різкою на слух, німецькою промовив кілька коротких фраз. Єдина людина в нашій групі, що володіє цією мовою, повідомила, що машина щойно перетнула символічну лінію, що розділяє Берлін на Східну і Західну частини. Інакше кажучи, не знижуючи швидкості, таксі пронесло нас через те місце, де з 1961-го по 1989 рік стояв кордон між НДР і ФРН.
Знайома ще за шкільними підручниками історія про блискавичне спорудження найпохмурішого в історії символу «холодної» війни, спливла перед очима в нових барвах. Адже восьмиметрова стіна проходила точно по тому місцю, де сьогодні щомиті проїжджають десятки машин. Тоді, у 61-му, колючий дріт перегородив 193 вулиці, 8 трамвайних колій і 4 лінії метро. У наближених до кордону кварталах з німецькою педантичністю були заварені водопровідні і газові труби, перерізані електричні і телефонні дроти, закладені цеглою каналізаційні тунелі. Лінія розподілу пролягла через площі, мости, бульвари, цвинтарі, пустирі, ставки і парки. Рано-вранці берлінці дізналися, що відтепер живуть у двох різних містах...
Після відкриття кордонів між Західним і Східним Берліном стіну в буквальному значенні почали розбирати по шматках. Її уламки стали улюбленими сувенірами для туристів. А деякі особливі любителі сучасної історії вивозили навіть цілі блоки. Сьогодні ділянки стіни, що залишилися, є улюбленим місцем паломництва гостей міста. Бетонні блоки, що розділяли донедавна дві держави, вважаються історичними пам’ятками і перебувають під охороною держави.
Протягом напівгодини наша машина кілька разів перетинала яскраво жовту лінію, що позначає місце колишнього кордону.
Якщо спробувати вивчити дуже популярні туристські проспекти, то вони, всі як один, рекомендують гостям німецької столиці насамперед відвідати Бранденбурзькі ворота і будинок Рейхстагу. Обидві ці фундаментальні споруди є головними символами не лише самого Берліна, але і всієї Німеччини. Чи слід дивуватися, що на переважній більшості сувенірних магнітиків, брелоків, кухлів, футболок і навіть сумок красуються зображення саме цих будинків.
Бранденбурзькі ворота – це тріумфальна арка, розташована на найвідомішій вулиці міста Унтер-ден-Лінден, що була закладена в XVII ст. Висота Бранденбурзьких воріт 26 м, довжина – 65,5 м. Коли нацисти прийшли до влади, вони використали ворота як символ своєї влади. Однак, напевно, за іронією долі, по завершенні війни у 1945 році, ворота були єдиною спорудою, що вивищувалися серед руїн Паризької площі. У Залі Мовчання, побудованій в одному із приміщень для вартової служби в північній частині воріт, відвідувачі дотепер збираються, щоб згадати і поміркувати про минуле Німеччини.
Подорожуючи столицею, просто неможливо випустити з уваги будинок німецького парламенту – Рейхстаг. Будівництво цієї величезної споруди йшло протягом десяти років з 1884-го по 1894 рік і обійшлося на ті часи в 30 млн золотих марок.
У травні 1945 року Рейхстаг, з піднятим над ним червоним прапором, уявлявся символом перемоги над фашизмом. Такий же зміст мали численні написи, зроблені радянськими солдатами на стінах напівзруйнованого будинку. Більша частина цих реліквій була знищена під час першої реставрації, але архітектор Фостер, витримавши палку суперечку із владою, зберіг деякі з них. Автографи радянських солдатів продовжують існувати не під музейним склом, а, як піввіку тому, під відкритим небом, хоча для більшого збереження їх покрили шаром захисного лаку.
40-метровий скляний купол з’явився на будинку у 1999 році як символ відкритості роботи німецької влади. Конструкція зі скла і сталевих опор важить 1200 тонн і оснащена оглядовим майданчиком, що, розташовуючись на висоті 40 метрів, дозволяє спостерігати не лише кругову панораму Берліна, але і те, що відбувається в залі засідань.
Рейхстаг зачиняється о 10 вечора, однак кілька годин, проведені в його стінах, пролетіли зовсім непомітно. У сяйві вогнів підсвічення цей символ Німеччини сьогодні нічим не нагадує ту сторінку своєї історії, коли Адольф Гітлер промовляв перед десятками тисяч німців, стоячи на цих самих східцях.
Одна ніч у Берліні
Людину, яка вперше відвідала Європу, напевно здивує, що з настанням темряви життя величезних міст буквально завмирає. Тут не прийнято прогулюватися при світлі зірок і вуличних ліхтарів. Тож незалежно від дня тижня після десятої вечора на вулицях можна зустріти більше туристів, ніж корінних жителів міст. Берлін є чи не єдиним винятком із цього правила. Нічне життя тут вирує. Однак надають йому жвавості переважно іноземці. Задивишся на сербів, які захоплено танцюють під звуки «своєї» музики, і раптом, зненацька, натикаєшся на італійця, який крутиться вовчком посеред вулиці. Ні, він не божевільний. Просто вирішив розвеселити свою супутницю. Щось дуже голосно обговорюють турки, розважаються під музику українці. Таке змішування мов, стилів, ритмів, зазвичай, характерне для багатьох європейських столиць. Але в Берліні воно здається більш органічним, ніж будь-де в Європі.
P.S.Глибокої ночі, уже в Берлінському міжнародному аеропорту, я прикинув, що не спав майже 22 години. День і ніч у столиці Німеччини пролетіли як одна мить.
