У стародавньому західноукраїнському місті Львові є Холм Слави – меморіальне кладовище, де спочиває прах радянських воїнів, які загинули у боях із німецько-фашистськими загарбниками. Беззмінними вартовими стоять уздовж огорожі та біля могил вічнозелені туї, строгі ялини, печальні горобини. А до самих надгробків схиляються плакучі верби...
Фронтові обставини найчастіше не дозволяли віддавати урочисті військові почесті загиблим в боях. Їх ховали там, де фатальна куля або осколок снаряда обривали життя, – на пагорку, біля чиєїсь хати, на узбіччі дороги. Дерев'яними обелісками із червоними бляшаними зірочками було позначено вкрай важкий, смертельно небезпечний, але переможний шлях радянських воїнів на захід, до довгоочікуваної Перемоги.
Батьківщина-мати не забувала про своїх дітей, які загинули у боях за її честь та свободу. Ще не відгриміли останні залпи Великої Вітчизняної, а за рішенням влади останки багатьох воїнів переносилися із тимчасових поховань на спеціально створені кладовища. Таким місцем у Львові було обрано Холм Слави. Його центр спроектовано у вигляді кола, розділеного Алеєю Героїв. А ліворуч та праворуч від центрального входу – ряди могил із іменами загиблих. Представників різних національностей, військових звань, армійських спеціальностей поєднувало одне – любов до Вітчизни. Із цим почуттям вони билися із ворогами до останньої краплі крові.
Здавалося, ніхто й ніколи не насмілиться споганити могили фронтовиків. Однак на початку 90-х років минулого сторіччя, коли у західному регіоні республіки почали верховодити представники націоналістичних сил, Холм Слави перетворився в арену гострого політичного та суспільного протиборства. Радикально налаштовані "патріоти" оголосили героїв, чий прах спочиває на кладовищі, "окупантами, які прийшли зі сходу".
З того часу одурманені від неуцтва та безпам'ятства виродки спотворюють унікальні скульптурні статуї, розколюють плити, збивають написи та п'ятикутні зірки. З якоюсь маніакальною жорстокістю вони рубають навіть молоді деревця, що стоять вартовими біля могил.
Це варварство не може не хвилювати родичів та земляків полеглих фронтовиків. Усе частіше робляться спроби перевезти їхні останки на батьківщину.
Саме так зуміли вчинити жителі Вологди із прахом двічі Героя Радянського Союзу льотчика-винищувача капітана Олександра Клубова, який збив за часів війни понад 50 гітлерівських літаків і загинув 1 листопада 1944 року. Він був близьким другом Олександра Покришкіна і здійснив більшість своїх подвигів у небі над Україною. За висновками фахівців, Клубов був неперевершеним асом у повітряних боях. Його тактичні прийоми і зараз вивчають в авіаційних військових академіях різних країн.
Його надмогильну плиту було розбито й понищено. Тому делегація Вологодської області на чолі із заступником губернатора Олександром Штурмановим доставила прах славетного земляка до рідного міста, де його і перепоховано із усіма військовими почестями.
Уже давно вирішується й подальша доля останків легендарного розвідника Героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова. Пам'ятник йому, що прикрашав один зі скверів Львова, було знесено з постаменту понад 15 років тому. Земляки із районного центра Талиця Свердловської області відвезли його за тисячі кілометрів на Урал і встановили на найвиднішому місці. Однак над могилою Кузнєцова на Холмі Слави часто глумляться. То ж усе йде до того, що останки розвідника теж вивезуть зі Львова.
До чого ж ми дожили, якщо прах славетних предків розподіляємо зараз за "національними квартирами"!
І ось ще одна вкрай тривожна новина. Сесія Львівської облради звернулася до Верховної Ради України із пропозицією ухвалити постанову про "демонтаж символів тоталітарного режиму". Йдеться про усі військові меморіальні комплекси, братські поховання, скульптурні зображення, пам'ятні знаки, що увічнили подвиги радянських бійців та командирів у Великій Вітчизняній війні. Треба ж додуматися зробити такий заклик напередодні 65-й річниці визволення України від фашистських загарбників!
У зв'язку із цим рішенням голова Львівської обласної організації ветеранів України Герой Соціалістичної Праці Тимофій Махоньок виступив у засобах масової інформації від імені усіх однодумців із суворим осудом депутатського послання. Він підкреслив, що місцеві націоналістичні сили хочуть поширити блюзнірські діяння на усю територію республіки.
– Адже у своєму регіоні, – говорить він, – перелицювальники історії вже давно знищили пам'ятник членам підпільної організації "Народна гвардія імені Івана Франка", могилу визволителя Дрогобича Героя Радянського Союзу генерал-майора Івана Васильєва, меморіал воїнів-визволителів у райцентрі Комарно, пам'ятники в багатьох населених пунктах на честь десятків тисяч безневинних жертв, які загинули від рук бандерівців. Цей скорботний список величезний і поповнюється щодня.
Прості люди здебільшого не схвалюють профашистських дій націоналістів. Голова Львівської міської організації ветеранів України генерал-майор у відставці Олександр Грубий, висловлюючи їхню думку, гнівно осудив тих, хто знищує та споганює пам'ятники і могили радянських воїнів, позицію, яку займає місцева влада. Герой Радянського Союзу Іван Каліберда, перший секретар Стрийського міськкому КПУ Олександр Сидоренко, представники різних політичних та громадських рухів виступають проти такого вандалізму і провадять акції протесту, незважаючи на погрози.
Тим часом у Львові повним ходом йде облаштування помпезного комплексу на честь "героїв" Організації українських націоналістів, насамперед – вояків дивізії СС "Галичина" та Української повстанської армії. На території музею-заповідника "Личаківський цвинтар" зводиться із мармуру та граніту довга стіна чотириметрової висоти, на якій будуть викарбувані імена "полеглих на полях боїв". До речі, дорогий мармур завозиться з Італії, на що із міського бюджету щедро виділяються чималі суми.
Посередині цього комплексу нещодавно урочисто перепоховано останки одного із фашистських поплічників, знайдені в селі Містковичі Самбірського району. У церемонії взяли участь не лише так звані ветерани національно-визвольної боротьби, але й керівники місцевих органів влади. Промовці змагалися один з одним у красномовстві, звеличуючи "подвиги" духовних побратимів. Напис на центральній плиті, безумовно, є вершиною цинізму: "Тут спочиває невідомий воїн дивізії "Галичина", який під Бродами у липні 1944 року віддав своє життя за волю українського народу". Ще б пак, адже він боровся із "радянськими окупантами"! Таке нинішнє трактування історії у західному регіоні республіки.
