Серед безлічі святкових заходів, присвячених Дню Перемоги, була й серія концертів народного артиста України Миколи Свидюка, який виступав на Одещині разом з житомирською групою «Древляни». Концерти відбувалися під патронатом голови обласної ради Миколи Скорика.
Цього року артисти відвідали Ізмаїльський, Болградський, Татарбунарський, Білгород-Дністровський та Іванівський райони. Насичений графік: шість виступів за три дні, сотні кілометрів шляху і скрізь – теплий прийом глядачів. Завершальним у цій естафеті став концерт у Будинку культури села Червонознам'янки (Іванівський район).
При формуванні гастрольного графіка враховувалися не тільки побажання-запрошення, але й необхідність виступити в інших населених пунктах (не тих, що торік). А також – можливість «вписатися» у святкові заходи, уже організовані на місцях. У тій же Червонознам'янці, наприклад, вранці 9 травня відбувся урочистий мітинг, вдень розігрувався футбольний матч, а увечері цікаві глядачі зібралися біля БК, адже Микола Свидюк виступав на цій сцені вперше.
– Виступати перед ветеранами, це дуже відповідально для мене, як артиста, – ділиться Микола Свидюк. – Коли бачу людей з орденами на грудях – просто подих перехоплює ...
– Але ж Ваші шанувальники – не лише люди літнього віку? Тут і діти-школярі вже бігали, просили автографи...
– Так, вражень вистачає. Ми вже третій день у дорозі, і – повірте – жоден концерт не схожий на другий. Кожен – особливий ...
До святкової програми входили пісні воєнних років, а також естрадні «хіти» вісімдесятих. Але, наприклад, в Ізмаїлі, половина концерту виявилася справжньою імпровізацією. Ветерани просили виконати улюблені пісні, і артисти миттю відгукувалися – налаштовували інструменти і одразу виконували прохання глядачів. А в Затоці Білгород-Дністровського району артистам принесли стільки бузку, що ті вже стали побоюватися – як би не обірвали всі квіти в селищі...
– Дуже приємно, що такі концерти під патронатом Миколи Леонідовича Скорика стали традицією, – говорить Тетяна Горинова, помічник голови обласної ради. – Таке свято потрібне і нашим ветеранам, і молодому поколінню. Коли бачиш сяючі очі глядачів, то розумієш, що заради цього варто старатися. Ця частка романтизму і артистизму – те, що необхідно в нашому житті, незважаючи на всі труднощі.
Звичайно, районним і сільським клубам не змагатися з великими сценами. Десь темнувато, десь стіни не блищать ремонтом. Але хіба від цього місцевим жителям менше потрібні зустрічі з мистецтвом? Школярі – (наша молодь, якій ми так часто дорікаємо в неуважності до старшого покоління!) просто заслухувалися «воєнними» піснями: «День Победы», «Темная ночь», «Где же вы теперь, друзья-однополчане» ... А коли зазвучала пісня «Синий платочек» – прямо в залі для глядачів немов ожила ілюстрація до пісні – пара, яка вальсує, синій шарф, що пурхає... Невловима атмосфера свята, пронесеного через десятиліття...
