Планові намітки щодо наповнюваності бюджету за перший квартал поточного року у Татарбунарському районі перекрито на 14 відсотків. Порівняно з минулим роком цей показник вдалося збільшити переважно за рахунок переоцінки вартості землі. У грошовому вираженні зростання складатиме близько 2 мільйонів гривень. А тому найважливіші програми, що стосуються соціально-економічного розвитку району, виконуватимуться у повному обсязі. Йдеться про підтримку головної бюджетонаповнюючої галузі – АПК (рослинництва і тваринництва), а також надання допомоги дітям-сиротам, інвалідам, багатодітним родинам, ветеранам війни і праці, колишнім воїнам-афганцям, чорнобильцям.
Проте, чи всі складові наповнюваності районного бюджету задіяні сповна? Це питання ставлю голові Татарбунарської райдержадміністрації Олександру Мусіхіну.
– Якщо конкретно, то, наприклад, є певна недоїмка з фізичних осіб, тобто людей, у яких є присадибні ділянки, гаражі. І тут треба елементарно подвірно обходити їх, культурно, тактовно нагадуючи, що ви, шановні, трішки зволікаєте зі сплатою відповідних податків, – говорить голова райдержадміністрації. – Так, це важкувато, адже тільки, скажімо, у Татарбунарській міськраді 13 штатних працівників на 11 тисяч населення, а в сільських радах їх, самі розумієте і знаєте: один-два – і все. Це при тому, що у нас є такі великі населені пункти, як Дмитрівка, Дивізія, Тузли, Приморське, Лиман, Жовтий Яр, Нерушай. Повторюся, важко, але не нездійсненно, враховуючи сьогоднішній складний у фінансово-економічному плані час.
– А щодо земельного податку?
– Тут питань немає. Іноді, щоправда, виникають локальні, скажімо так, проблеми з орендною платою за землю. Але вони швидко розв’язуються і, практично, не впливають на наповнюваність бюджету. Тут ми підключаємо керівників фермерських господарств, адже вони щодня спілкуються з людьми, які у них трудяться. Щодо прибуткового податку, то тут постійно задіюємо прокуратуру, інспекцію із земельних питань, пенсійний фонд, інші, так чи інакше причетні до даного питання, підрозділи. Адже, ніде правди діти, є господарники, які ховаються від сплати прибуткового податку. Але це ж сільський район: шила у мішку не сховаєш. Рано чи пізно стає відомо, що земля у такого господаря є, вона обробляється, з неї він одержує прибуток, а отже – будь ласка, сплати належне.
– Олександре Миколайовичу, у районі є майже півсотні кілометрів золотих пляжів на Чорноморському узбережжі...
– Дуже істотний момент, де не всі резерви вичерпано. Правда, заради справедливості, слід відзначити, що керівники і власники десятків баз, будинків відпочинку, кемпінгів, розташованих у зонах Лебедівки, Расєйки та Катранки, справно сплачують Богові Боже, як кажуть. Але приїздять до них на відпочинок люди, здебільшого, на власному автотранспорті. І на них поширюється курортний збір, до речі, як на теперішній час – символічний: гривня 70 копійок. А помножте ці невеликі гроші щонайменше на 100 тисяч відпочиваючих за сезон, виходить пристойна сума, що буде зовсім не зайвою у районному бюджеті.
– Є ще ринковий збір.
– Його ми одержуємо десь за 200 тисяч гривень. Але теж окремі підприємці не особливо прагнуть платити. Прилаштувався десь на лавочці, на розсувному лоточку, який привіз із собою, тихесенько, швидко розпродав – і все. Я розумію, скажімо, бабуся старенька торгує петрушкою чи іншою зеленню. Вона-то і виходить на базар раз-другий. Ринковий збір складає три гривні з квадратного метра. Вона ці гроші саме і заробляє за кілька годин свого стояння. На хліб. Що з неї ще там брати? Але ж є підприємці, які щоденно (протягом певного часу) приїздять на власному автомобілі, та ще і з причіпчиком, і торгують продукцією або прямо з цього самого причіпчика, або з багажника. То ж не ховайтеся вже, оплатіть цей ринковий збір і торгуйте собі на здоров'я. Тобто, у збирача, по-перше, підхід повинен бути диференційованим, а по-друге, йому необхідно контингент знати в обличчя. До речі, торік подібних випадків було чимало. Зараз ми цей процес упорядкували.
У багатьох селах функціонують так звані несанкціоновані або тимчасові базари і базарчики. Хоча немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Люди у певний час, у певні дні приїздять, приходять у певне місце і продають. Торгуйте, ласкаво просимо!
Але узаконьте все це! Дивишся – і сільські громади зможуть поповнювати свої бюджети. От цією роботою зараз і займаємося. Плануємо відкрити другий ринок – промтоварний – у Татарбунарах. Він буде розташований на виїзді з міста на Ізмаїл. Так, відповідно до генерального плану, здійснено землевідведення, проектується дорога. Всім цим займаються конкретні люди. Тобто, намагаємося не сидіти склавши руки.
Нещодавно, наприклад, запросили на розмову керівників п'яти великих сільгосппідприємств, які недоплатили до пенсійного фонду. Спокійно поговорили, у всьому розібралися. У районі чимало – 12 тисяч пенсіонерів. Тому платити необхідно. Іншого виходу немає. Ніхто з господарств цю заборгованість не спише. А накопичувати її, щоб висіла Дамокловим мечем, теж не з руки. Подіяло. Керівники скрупульозно прорахували все зі своїми бухгалтерами, економістами і почали погашати недоплати, що утворилися.
– Олександре Миколайовичу пам'ятаю свого часу у Татарбунарах були досить великі підприємства: будівельно-монтажне управління № 18, пересувна механізована колона № 4 тресту "Дунайводбуд", державний маслозавод, райсільгосптехніка, інші.
– На жаль, всі вони почили у Бозі. А от земельні ділянки, на яких базувалися (між іншим, кожна по 3 – 5 гектарів), адміністративні та інші споруди залишилися. Зараз упорядковуємо ці питання, щоб також одержувати гроші до районного та міського бюджетів. Є питання щодо Сасика (це 22 тисячі гектарів), Нерушайському, Баштанівському і Кагачському водосховищ. Адже там працюють рибальські кооперативи, гідротехніки та меліоратори, 100-метрова охоронна зона навколо них. Все це підлягає певним видам оплат. На берегах цих водойм з'явилися пристойні будиночки, що займають якусь площу, причали, плавзасоби. Багато хто у цих кооперативах тримає водоплавну домашню птицю. Все це треба приводити у відповідність з фінансовим і податковим законодавством. Інакше звідки платити бюджетникам: учителям, медикам, іншим категоріям. Адже із семи мільйонів гривень дохідної частини райбюджету мільйон іде на утримання структур місцевого самоврядування. Словом, жити треба по кишені, пам'ятаючи, що вона не бездонна.
