Минулодвамісяціпісляоб’єднаноїпрофспілковоїконференціїуВАТ«УкраїнськеДунайськепароплавство» ірядузаходівзагальноміськогозначеннящодопідтримкивимогморяків, якізабилитривогуузв’язкуізситуацією, щопогіршуєтьсяупароплавстві, передумовамийогопереходувприватніруки. Пристрастіпотрохувляглися, цьомусприяютьрегулярнопроваджуваніостаннімчасомзустрічіадміністраціїпароплавстваізпрофспілковимактивом. Щоправда, важко говорити, що в самому УДП, судячи з наявної інформації, становище змінилося на краще, хоча для цього докладаються чималі зусилля. Як не крути, а і нинішнє керівництво усе частіше стверджує те ж саме, що і попередники: без конкретної підтримки держави підприємство вивести зі становища, що склалося, дуже важко. Про це – у тому чи іншому аспекті – йшлося на черговій зустрічі адміністрації ВАТ «УДП» із профспілковим активом плавскладу і берегових підрозділів.
У квітні почалася пасажирська навігація. Теплоходи «Волга», «Дніпро», «Молдавія» і «Україна» приступили до роботи. Однак проблем пароплавства це не розв’язує. Як і раніше, вкрай недостатня вантажна база. Як повідомив начальник служби експлуатації річкового флоту Володимир Осадчий, робиться все можливе, щоб вишукати будь-який вантаж, у будь-якій кількості і за будь-якими прийнятними ставками. Пропозиції надходять, однак не всі вони можуть бути прийняті. УДП, на відміну від приватних підприємств, обмежене у своїх діях і не може працювати за тарифами, які нижчі собівартості перевезень.
Як відмічалося на зустрічі, позначається ймовірність того, що в другій половині червня почнеться відвантаження залізорудної сировини в австрійському напрямі, а до осені пожвавляться всі вантажоперевезення, хоча і не в бажаному обсязі. Але до осені треба прожити ще не один місяць.
Залишається критичним стан морського флоту. На лініях перебувають сім суден, але їхня робота збиткова. За прогнозом на 2009 рік збитки морського флоту складуть близько 25 млн грн, фактично ж ця цифра може бути значно більшою.
На зустрічі відзначався як позитивний момент, що адміністрації пароплавства вдається, хоч і із дво-тримісячною затримкою, гасити заборгованість по зарплаті. Однак чимало паперів, як і раніше, «застрягають» у Міністерстві транспорту і зв’язку. Зокрема щодо подальшого повернення суми податку на додану вартість, що дозволило б розрахуватися із працівниками за лютий і частково за березень.
Та ж картина з реалізацією застарілого флоту.
Як сказав віце-президент – начальник фінансово-економічного управління Анатолій Попов, лютневу зарплату постараються виплатити до кінця травня. Сьогодні єдина можливість часткового розв’язання проблем пароплавства – зовнішня поворотна фінансова допомога в рамках галузі за рахунок рентабельних підприємств, таких, як, наприклад, Одеський, Ізмаїльський морські торговельні порти. За інформацією, що прозвучала на зустрічі, дане питання зараз проробляється.
На підприємстві зберігається режим найсуворішої економії і скорочення витрат. З 1 травня всі працівники пароплавства переведені на скорочений робочий тиждень. Вживаються інші заходи. У цих умовах пріоритетною є лише видаткова частина, пов’язана із забезпеченням руху флоту, як перспектива на майбутнє.
Але, повторимося, держава зовсім не хоче бачити проблем підприємства і займатися ними, на чому також акцентувалася увага під час зустрічі із профспілками. Це при тому, що, будучи унікальною судноплавною компанією, маючи статус національного перевізника № 1, УДП всі роки свого існування, а це вже 65 років надійно забезпечувало потреби України та інших країн у перевезенні різних вантажів річковими і морськими суднами в порти Дунаю, Чорного, Азовського і Середземного морів.
Відсутність чіткої державної політики в збереженні і розвитку морських і річкових перевезень, нездатність високих посадових осіб у владних коридорах запропонувати і реалізувати збалансовану концепцію розвитку вітчизняного морського і річкового флоту призвели до того, що вже найближчим часом Україна може бути усунута на дунайському транспортному вузлі як суб’єкт внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності. УДП – один з її останніх плацдармів. Тож що ще повинно статися, які докази наводити, щоб державні структури, нарешті, звернули увагу на пароплавство і не дали Придунав’ю перетворитися в депресивний регіон? Саме так сьогодні ставлять питання профспілки – а іншого їм і не залишається...
