Четвер. На центральних вулицях Ширяєвого помітне пожвавлення. В селищі – базар. Тож з кожного села приїздять люди. Причому прилаштовуючись до того, що в базарні дні є автобусне сполучення з усіма населеними пунктами, люди намагаються вирішувати й інші питання. Неподалік від поліклініки стоять дві жіночки досить поважного віку. Одна, що нижча, шамкаючи беззубим ротом, каже:
– Піду я вже, напевне, й черга моя підійшла до лікаря. Хочу зуби вставити.
– А я ніяк не наважусь. Ще змолоду боюся цього кабінету. Та й грошей немає. Тепер все таке дороге, що нашої колгоспної пенсії ні на які зуби не вистачить
Уже відійшовши від співрозмовниці на кілька кроків, перша бабця крикнула:
– А навіщо ті зуби, коли ціни кусаються!
Почувши таке, мимоволі посміхнулась. І вирішила сама пересвідчитись, які ж ціни на Ширяївському ринку?
Базарна площа та й самі торгівельні лотки, намети, прилавки нічим особливим не відрізняються від інших райцентрівських ринків. Куди тому гоголівському до них братися. Тут впродовж всього року є свіжі овочі та фрукти. Щоправда ціни на них для більшості недоступні. Взяти хоча б огірки. Від шести і аж до 15 гривень за кілограм. І це ж не заморські банани чи ківі, а наші вітчизняні, навіть вже є багатенько й місцевих. Є чимало торгівельних точок, де продається одяг, взуття, різноманітний посуд, іграшки, побутова техніка, миючі засоби, пральні порошки, парфуми.
Біля одного з таких наметів жіночка середнього віку вигукнула:
– Що ж це таке – порошку в пачці вже не 450, а лише 400 грамів? А ціна ж та сама.
На що реалізатор трохи роздратовано кинула:
– Ми що, самі його розфасовуємо, що привозять на склади, те й беремо.
Щодо промислових товарів, це справді так. Тож підемо далі. Навіть не дивлячись на прилавки, відчуваю, що поруч продається риба. І вибір її досить обширний. Тут можна купити і «золоту», тобто копчену, хоча ціна її справді золота – 30 гривень за кілограм. Можна купити трохи дешевших оселедців. Чимало потенційних покупців поглядають на ці привабливі рибні прилавки, але більшість проходять мимо. Найчастіше зупиняються біля лоточків з тюлькою. Саме її купують ті, хто хоче рибки, а коштів на щось більше немає. Хоч і тут довелося почути таке:
– Дожились, ціна на тюльку стала такою, як ще кілька років тому була на копчену скумбрію.
За не менш пахучим прилавком стоїть Валентина Горох. Вона привабливими гірками виклала ковбаси: сирокопчені, варені, сосиски, сардельки. Стою кілька хвилин, спостерігаючи за продавцем. Жінка тільки припрошує до свого товару, а важити нікому. Валентина Павлівна все своє трудове життя віддала торгівлі. Тож вміє й товар викласти, й покупців проінформувати, та й говорити до людей не лінується. Але говори – не говори, якщо ціни високі, а грошей у людей немає, то й торгу не буде. Валентина Павлівна відверто каже, що з початку року стрімко впала купівельна спроможність жителів району.
– Тепер більшості не до ковбас. Хоча б на хліб вистачало, – додає вона.
Поблизу магазин хлібо-булочних виробів. Там справді йде жвавіша торгівля. Але ціни проти торішніх теж зросли, хоча і не набагато.
Поглядаю на ковбасні вироби і думаю, а можливо, люди стали менше їх купувати, тому що виготовляються вони з різноманітними добавками. Можливо, в м’ясному корпусі більше покупців? Прямуємо туди.
На прилавках достатньо нашого рідного українського сала, м’яса. Слава Богу, ще все натуральне, вирощене на наших бурячках, гарбузах, кукурудзі. Але жвавої торгівлі не відчувається й тут. За один кілограм сала просять від вісімнадцяти до двадцяти гривень, а якщо пощастить, то можна трохи тонше взяти й за 15. М’ясо, яке господині беруть на котлетки, 55 гривень за кілограм. А якщо вам захотілося вирізки, то потрібно викласти всі 60 гривень. Люди підходять, дивляться на м’ясце, сальце, та беруть не всі і не по багато. Так, шматочок порібринки на борщ.
– Щоб не забути смак, – сказала одна жінка, кладучи в кульок двоє реберець.
Поруч молочний ряд. Товару достатньо. Та воно й зрозуміло, адже для більшості сільчан молоко та молочні вироби – основне джерело доходів. Та схоже, що воно не дуже щедро перетікає до покупців. За прилавками одна біля одної стоять господині, а покупців щось не видно. Хоча ціни на молочні продукти навіть трохи знизилися. Тепер сир можна купити по 16 гривень за кілограм, а сметану від 18 до 15 гривень за літр, молоко – 10 гривень трилітрова банка, або 5 гривень пляшка – «півторачка».
Дивлячись на цих жіночок, співчуваю їм. Адже праця біля худоби дуже важка і причому безперервна, а от прибуток не стабільний. Ще й товар такий, що скоро псується. Не продав – сам з’їж, або викинеш.
Не легше виростити й м’ясце. До того ж у нинішньому році все дійшло до абсурду. Сьогодні, щоб купити двоє поросяток, треба викласти від тисячі до півтори тисячі гривень. Дорослі ж свині купують по 16 гривень за один кілограм живої ваги. Виходить, що свиня вагою в один центнер і пара поросят коштують однаково.
– Навіщо тоді їх вирощувати? Краще купити готове, – сказав один чоловік, коли співставив ціни.
Воно то так, та є одне «але». Якщо всі будуть так міркувати, то в кого тоді будемо купувати?
Є на Ширяївському ринку й своя родзинка. О цій порі тут усюди торгують розсадою. Якої тут лише нема! Перці, баклажани, помідори, капуста, квіти і навіть селеру та петрушку побачила, хоч до цього й не здогадувалась, що ці культури теж можна вирощувати з розсади. В цьому селищі вирощуванням розсади, напевне, не займаються тільки зовсім старі та немовлята. Овочівництво для ширяївців, так би мовити, районований вид діяльності і один із шляхів для подолання матеріальної скрути. Особливо активізувалась ця робота нинішнього року. Що не кажіть, а криза і тут зробила свій вплив.
Дивлячись на це розмаїття розсади, подумала, то, напевно, восени буде багато городини. Можливо, тоді ціни на помідори, капусту, перці та баклажани не будуть кусатися.
