Якпригадуютьнашічитачі, 23 травнянасторінках«ОВ» булоопублікованостаттюнашогоспеціальногокореспондентаБогданаСушинського«Ізакожнимзвертанням– доля», вякійпроаналізованоконкретністьідієвістьрішень, ухваленихОдеськимміськимголовоюЕдуардомГурвіцемзазвертаннямиодеситів. Унійнаводилосячималоприкладіввчасноїісуттєвоїдопомоги, наданоїзадорученнямміськогоголовиінвалідам, ветеранамвійниіпраці, тяжкохворимодеситам, багатодітнимродинамтощо. Й ось до редакції надійшов лист нашої читачки Галини Григорівни Бурделі, за яким стоїть доля ще однієї сім’ї одеситів.
«Родинаунастака: – пишеавторкацьоголиста, – самая– колишнямедичнасестра, аниніпенсіонеркаідужехворію; мійчоловіктежпенсіонерітежхворіє, мати(нинівжепомерла) – булафронтовичкоюіпройшлавсювійну. Крім того, з нами проживають двоє внуків – дівчинка і хлопчик, яких ми виховуємо, тому що вони залишилися круглими сиротами. Живемо ми у великій скруті, не маючи ні від кого ніякої підтримки, та найстрашніше було те, що ми ще й усі, хворі і сироти, могли опинитися на вулиці.
Починаючи з 2001 року, ми зверталися в різні інстанції, щоб нам допомогли узаконити, тобто юридично зареєструвати, наше дуже скромне приватне житло (це в Київському районі Одеси), яке було давно збудоване, але не мало належного юридичного оформлення. Куди б ми не зверталися, скрізь ставилися до наших проблем формально, упродовж багатьох років тривала бюрократична тяганина, під час якої жоден чиновник пальцем не ворухнув, аби нам якось допомогти чи хоча б підказати. І тільки після мого звертання особисто до Одеського міського голови Едуарда Йосиповича Гурвіца, якому вся наша родина дуже вдячна, проблему нарешті було розв’язано. Тепер усі ми маємо над головою цілком «законний» дах, хоча ще недавно справді перебували під загрозою виселення.
Водночас хочемо висловити вдячність службовцеві Михайлу Кучуку, який, за дорученням міського голови, особисто розбирався у цій проблемі, а також депутату облради Антону Кіссе та їх помічникам і секретарям, тобто всім тим людям, які, виявивши таку чудову рису людську як чуйність, допомогли нам пройти через , здавалося б, нездоланні юридичні та чиновницькі перепони. Побільше б серед наших службовців та депутатів таких людей, тоді всім нам, хто потребує допомоги і підтримки, жилося б значно легше. З повагою і вдячністю,
я, Галина Бурделя, і вся моя родина».
Отримавши цього листа, я мав кілька розмов з Галиною Григорівною, і переконався, що за його зворушливими рядками справді проглядаються тривоги і радість простої родини, яка давно і безнадійно перебуває за межею бідності. І це щастя її, а зрештою, і всіх нас, усього нашого суспільства, що в даному випадку, (хоча б у даному, конкретному!) межа бідності та соціальної незахищеності не стала тією межею, яка б остаточно відокремила родину Бурделів від тих чиновників та депутатів, від яких залежала її доля.
Надалі газета має намір якомога частіше звертатися до подібних листів, до доль окремих людей і цілих родин, від людяного ставлення до яких залежить рівень людяності і соціальної захищеності всього нашого суспільства.
