Нелегко після штурвалу взяти в руки косу

Уявіть ситуацію: жила-була людина, працювала в Одесі, одержувала непогану зарплатню – тисяч шість гривень на місяць. Про кризу не думала, доки не гримнув грім звільнення. Опинившись за воротами, скорочена людина приїхала до рідного району і, звернувшись до відповідної служби, знайшла нову роботу. Це не матеріал для рекламного плаката, а реальний випадок із практики Березівського районного центру зайнятості. А от селяни із Михайло-Олександрівки, які втратили роботу після розвалу сільгосппідприємства «Дружба», раді й громадським роботам. Тут не до тисяч гривень, не до жиру.

Разом із директором Березівського районного центру зайнятості Іриною Соловйовою їдемо до села. Під'їжджаємо до групи жінок, які енергійно косять траву уздовж траси. Ірину Олександрівну – фахівця із сімнадцятирічним стажем – тут знають добре: коли над "Дружбою" нависли хмари, вона приїхала на підприємство і докладно розповіла, як працює служба зайнятості.

І усі нинішні косарі стали на облік як безробітні, відвідали спеціальні семінари. Тепер з бур'янами на узбіччі шосе разом із односільчанами бореться доярка з майже двадцятирічним стажем Любов Попадюк. Два роки як втратила роботу на хлібопекарні мати трьох дітей Маргарита Остапчук. До нас підходить і Володимир Івченко, екс-комбайнер ТОВ "Дружба".

– Зізнаюся, нелегко було після штурвалу взяти в руки косу. Морально, а не фізично. А що робити? Спасибі й за цю роботу. Мій старший син працює в місті, мені ж не за віком метатися туди-сюди. Молодь наша, звичайно, втікає. Або до Березівки, або, що трапляється частіше, до Одеси.

Ранками безробітним видають коси, рукавиці, відра та інший інвентар, оголошують наряд. Про те, як громадські роботи виконані цього року, мені розповіла секретар Михайло-Олександрівської сільради Любов Панасенко. Михайло-олександрівці упорядкували кладовища та пам'ятник загиблим воїнам. Потім працювали на сміттєзвалищі, білили дерева, косили траву вздовж доріг. У Веселинівці, що також входить до компетенції сільради, безробітні відремонтували ФАП.

Хочу звернутися до тих панів, які, одержуючи сотні доларів у конвертах, вважають усіх учасників громадських робіт дармоїдами та алкоголіками. Ці роботи, що охопили майже усі сільські ради Березівського району, грають дуже важливу соціальну роль. По-перше, колишні доярки та механізатори, працюючи по вісім годин на день, відпрацьовують свої гроші. Звичайно, це мінімальна зарплата – 625 гривень на місяць. По-друге, селяни відчувають свою необхідність для суспільства, тому що трудяться на благо рідних громад. Перед Днем Перемоги усі безробітні району взяли участь в акції, метою якої було упорядкування пам'ятників воїнам-визволителям.

Старші читачі пам'ятають репортажі про те, як науково-технічний прогрес позбавляє людей роботи у капіталістичних країнах. Дожили до цього й ми: на полях працює потужна імпортна техніка, і один комбайнер замінює трьох. Не потрібні тепер і люди для просапування – аграрії застосовують гербіциди.

Криза сприяла зростанню безробіття: у першому кварталі поточного року в центрі зайнятості було зареєстровано понад 1300 громадян, що перевищує аналогічні показники 2008 р. Прибули жителі району, які втратили роботу в Одесі, Іллічівську та Южному. Здебільшого – будівельники та працівники торгівлі. Невеселу історію мені розповіла колишня продавець Ольга, рік тому переїхавши з сім’єю із обласного центра до Раухівки:

– У мене дитина – інвалід. Зізнаюся, в Одесі не один рік працювала без трудової... Зараз чоловік вийшов на пенсію, грошей не вистачає. Скільки коштують ліки, знаєте, так? Мої знайомі з Раухівки через службу зайнятості знаходять роботу. І я на це сподіваюся.

З початку року центр зайнятості працевлаштував понад триста громадян. Вони поповнили лави працівників агрофірми імені Посмітного, ПП "Чеське", інших сільгосппідприємств. Прийняв "нових старих" працівників Березівський молочний завод.

Це підприємство сильніше від інших відчуло удар фінансової кризи. Ірина Олександрівна особливо відзначила, що директор попередив працівників заводу про майбутні труднощі. Сорок одна людина із шістдесяти стали на облік як безробітні. Завдяки політиці керівництва молокозаводу, що тісно співпрацює із центром зайнятості, майже усі вони проходили громадські роботи на рідному підприємстві. Таким чином, були збережені робочі місця. Зараз заводчани зняті з обліку і працюють на попередніх посадах.

Ірина Соловйова разом з головою райдержадміністрації Петром Ковальчуком об'їздила усі сільські ради. На зустрічах із членами територіальних громад йшлося про таку важливу та складну справу, як створення сількомунгоспів. Найдалі у цій справі просунулися мешканці села Розквіт.

Районний центр зайнятості і сам дав роботу майже сотні громадян. Але йдеться не про роздуті штати: у Березівці йде активне спорудження нового будинку ЦЗ, на будівництві якого трудяться жителі різних районів області. Велику допомогу у вирішенні організаційних питань Ірині Соловйовій надає керівництво райдержадміністрації та районної ради.

Прощаючись зі мною, Ірина Олександрівна зауважила:

– Якби вдалося відродити тваринницький комплекс, ми б одержали сотні нових робочих місць. Особливо для жінок, які тепер, як бачите, змушені косити траву на узбіччях. Доярки, телятниці, свинарки – молодь вже сприймає ці слова майже як екзотику.

Що ж, їдемо в гості до тваринників. Про це читайте в одному із наступних номерів.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті