Скільки грошей щороку надходить в Україну від наших іноземних заробітчан? За даними Національного банку України, обсяг грошових переказів в Україну становив торік $2,9 млрд. Це навіть більше, ніж другий транш Міжнародного валютного фонду, який нам надали для підтримки економіки. Якщо ж додати до цієї цифри умовну суму неофіційно переданих у нашу країну грошей, то стає очевидним: заробітчани вкладають у вітчизняну економіку пристойні інвестиції.
Цієї весни декілька категорій нинішніх заробітчан, включаючи так званих моряків-підпрапорників, отримали чималий привід для тривоги. Проблема, що непокоїть співвітчизників, зветься урядовою Постановою № 236 від 5 березня поточного року "Про роз’яснення особливостей застосування окремих норм Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 для фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межами України, в умовах світової фінансово-економічної кризи". Яким чином статус "підприємця" може бути застосований до колишніх вчительок чи колгоспниць, які по кілька разів на дому миють хворого італійського пенсіонера після, вибачте, відправлення ним природних потреб, стільки ж разів перуть його одяг та постільну білизну, бігають до супермаркетів та базарчиків за продуктами, аби згодом приготувати різноманітні страви для членів його родини, сплять по кілька годин на добу, Постанова № 236 не уточнює. Очевидно, на думку її упорядників, визначальною є грошова сума, яку бідолашні українки щомісяця отримують за свій каторжний труд. Оті 700 – 800 євро, ймовірно, співставні із 7-8 тисячами гривень, що їх мав би отримувати щомісяця пересічний український підприємець. Для нього податок у розмірі 800 гривень, можливо, хоч і завеликий, але загалом прийнятний. Не видам державної таємниці, якщо зазначу: йдеться лише про "надводну частину айсберга", себто про "відкриту" частину доходів підприємця; решту ж грошей він свідомо ховає "у тінь", уникаючи в такий спосіб завеликого, на його думку, податку.
Та українки, які легально працюють на Апеннінах і так само легально перераховують до італійської державної скарбниці щонайменше 20 євро щомісяця, зовсім не повинні сплачувати $100 до іще однієї скарбниці, нехай навіть і української! Бо у цивілізованім світі таке зветься "подвійним оподаткуванням"; саме задля уникнення останнього й підписували владці Італії та України відомі всім офіційні документи-"гарантії".
– Торік Президент Віктор Ющенко, уважно вислухавши під час свого офіційного візиту до Італійської Республіки розповіді про наші поневіряння на чужині, пообіцяв впродовж 10 найближчих днів створити робочу групу високого рівня, аби високоповажні фахівці розробили в деталях пакет необхідних нашим заробітчанам законів та доповнень до вже існуючих. Іще раніше, відвідуючи українок в італійських містах під пильними об’єктивами телекамер, майбутня прем’єр Юлія Тимошенко обіцяла всім їм на Батьківщині гарантовану щомісячну зарплату у $500, аби тільки повернулися додому. Де та "робоча група" і де та зарплата у півтисячі?.. – запитує журналіста "ОВ" голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький.
Законодавча база стосовно даної категорії співгромадян у 2009 році у декількох принципових напрямах лишається незмінною ще ... з часів незабутнього Леоніда Ілліча Брежнєва! Ось лише один приклад з повсякденного життя-буття наших "італійців". Заробітчанин загубив десь свій закордонний паспорт. Як назло, трапилося це напередодні від’їзду на Батьківщину. Куди йому в такому разі звертатися? Правильно, до нашого консулату, – у Венеції чи Мілані, або до консульського відділу у Римі. Проте виготовити новий документ консул не може, доки не буде надано офіційне підтвердження італійської поліції. Якщо заробітчанин працевлаштований легально, він, звісно, змушений йти до карабінерів. Та якщо він нелегал, стражі правопорядку йому не те що не допоможуть написати заяву про втрату, – вони його миттєво заарештують! Після чого видворять з країни без жодних шансів повернутися знов впродовж п’яти або більше наступних років.
Асоціація "Україна в Європу", Українська громадська правозахисна організація громадян України в Італії, Асоціація "Надія", "Асоціація "Україна плюс", як і решта громадських організацій в Італії, що об’єднують наших заробітчан, мають тисячі аналогічних прикладів "нематеринського" ставлення України до своїх синів і дочок за її межами.
Зазвичай будь-яка цивілізована країна, аби захистити права власних громадян у конкретній країні, забезпечує функціонування в ній не лише власне амбасади, а й кількох консулатів. Україна ж, завдяки "старанням" декого з політиків, може найближчим часом "оптимізувати" кількість закордонних консульських установ, надто в країнах, з якими в неї не склався дуже великий товарообіг.
Прикро, але до таких країн цілком можуть причислити й Італію, – попри те, що в ній наразі живуть й працюють півмільйона наших громадян.
Штат наших консульських установ у Мілані, Венеції та Римі – по три співробітники. Саме таку мінімальну кількість державних службовців належить утримувати у пересічній українській сільраді. Та уявімо собі, що в містечку, розташованому за 15 км від Наполі, раптом захворів наш співгромадянин. Скеровуючи свого співробітника аби провідати хворого, консул мимоволі "оголює" ділянку його роботи. Тобто, вести прийом співгромадян виявиться нікому!
– Навантаження на наші консулати – величезне, – говорить голова комісії Української греко-католицької церкви у справах мігрантів Григорій Селещук, – щодень – не менше 200 відвідувачів.
Треба віддати належне нашим співробітникам: у найбільш напружені дні вони залишаються на роботі навіть у понадурочний час, – при тому, що офіційно консулат вважається зачиненим о 6-й вечора. Якщо ж скоротити їхню чисельність – хто провідуватиме вже згаданих хворих, ув’язнених-українців?..
– Щороку наші консулати виконують понад 20 тисяч консульських дій, – продовжує Олесь Городецький. – Неодноразово траплялося, що поїздку у межах відповідного консульського округу скасовували... через нестачу бензину для службової автівки.
– У ці дні по західноукраїнських селах їздять працівники місцевих відділень Пенсійного Фонду України, – розповідає заступник голови Української всесвітньої координаційної ради, екс-депутат парламенту Михайло Ратушний. – Вони заходять до хат місцевих жителів, відрекомендовуються і кажуть приблизно таке: "Нам стало відомо, що ви регулярно отримуєте з-за кордону незадекларовані гроші в іноземній валюті. Тож настав час відзвітувати...". Уявіть, як нервують оті старі люди, яким дорікають від імені Української держави за начебто "незаконні" їхні надходження. Здебільшого оті 700 – 800 євро, що їх отримують більш молоді й працездатні українці, не "складуються" по хатах. Їх одразу ж скеровують на лікування рідних та близьких, на плату за навчання у вузах, на погашення кредитів за квартири тощо. Я наразі не готовий доповісти, який зиск має наша країна від приватизації "Криворіжсталі". Та від українських "арбайтерів" в Італії Україна щорічно має від 5 млрд євро аж до 20 млрд. Фактично це – прямі інвестиції в нашу економіку.
Справді, нелогічно якось виходить: випрошуємо у Росії кредит у $5 млрд, у МВФ – $16, 5 млрд, а власним "інвесторам" створюємо додаткові перепони...
– Якщо влада України не відмовиться від ідеї обкладати співвітчизників в Італії надвисоким податком, вона цим змусить їх відмовитись від власної Батьківщини. І невідомо, за кого голосуватимуть в такому разі і внутрішні паспорти наших заробітчан (які зазвичай тримають у родинах західноукраїнців), і самі родичі "арбайтерів", – передбачає О. Городецький.
Можливо, до остаточної зміни громадянства на користь Італійської Республіки справа й не дійде. Але передавати зароблені гроші в Україну будуть іще "таємніше". Аби унеможливити їхнє оподаткування.
Як пояснили "ОВ" лідери українських громадських організацій в Італії, точну інформацію щодо суми ввезених звідти грошей мають, мабуть, лише українські митники. Бо, попри дозвіл не декларувати валюту, якщо її сума не перевищує в еквіваленті $10 тис., і водії бусів (через них передає заробіток чимало наших співвітчизників), і решта наших громадян прагнуть чесно окреслити суму своїх статків. Бо в разі виявлення незадекларованих євро митниця їх неодмінно конфіскує, а винні будуть суворо покарані.
Як правило, наші співвітчизники приїздять на Батьківщину раз на півроку; із собою кожен везе щонайменше 3-4 тисячі євро. В Італії, аби накопичити такі гроші, "арбайтери" економлять буквально на всьому...
Офіційний коментар
Олександра Кужель, глава Держкомпідпріємництва України:
– З-поміж низки не вельми гарних традицій, що притаманні нашим високопосадовцям, – систематичні відвідування країн, де тяжко працюють українські заробітчани, щирі обіцянки докорінно поліпшити їхнє становище... Та варто лишень тому керівникові зійти з трапу лайнера у Борисполі, як мовлене ним кілька годин до цього повністю забувається.
Керівник українського уряду, якій я нещодавно доповіла про ідею утворити офіційну Раду у справах трудових мігрантів, підтримала її на усі 100 відсотків. Цей орган має постійно тримати руку на пульсі наших з вами співгромадян, яких доля тимчасово закинула подалі від Вітчизни; а ще його повноважні представники у країнах тимчасового перебування роз’яснюватимуть чи не кожен з пунктів вітчизняного законодавства стосовно прав трудових мігрантів.
Із Олесем Городецьким я під час його перебування в Україні проговорила безупинно майже чотири години. Через деякий час розмова була продовжена вже в Італії, куди мене разом із кількома членами делегації скерувала особисто Юлія Володимирівна. Ми терпляче втовкмачували активістам громадських організацій українців в Італії переваги пропонованого їм порядку оподаткування. Більшість наших доводів люди сприйняли...
От порахуйте: кожному з них за нової системи доведеться витрачати 2400 гривень на рік, по 200 грн щомісяця. У перерахунку на найпопулярнішу нині валюту це – 200 євро. Але люди навзамін легалізують власноруч зароблені гроші! Звичайно, ми їх не примушуватимемо, кожен має право самостійно вирішити, чи укладати з державою окремий договір в статусі суб’єкта підприємницької діяльності.
З кожних 200 грн 43 відсотки підуть на так звані місцеві податки, тобто на благоустрій населених пунктів України, де зареєстровані як постійні мешканці наші заробітчани. 42 відсотки скеровуються до Пенсійного фонду України, 4 відсотки – до Фонду соціального страхування. "Приватні підприємці" після укладення договорів не повинні щомісяця готувати й передавати паперові звіти до Державної податкової адміністрації, як це ДПА вимагає від вітчизняних підприємців, котрі постійно працюють в Україні. А трудовий стаж їхній все одно зберігатиметься й зростатиме; будь-які суми грошей, що перевозитимуться/передаватимуться в Україну, будуть стовідсотково легалізовані.
Цю постанову Кабінету Міністрів України, сподіваюся, залюбки використовуватимуть й наші моряки, які внаслідок розвалу Чорноморського морського пароплавства та інших колись потужних компаній змушені заробляти на більш-менш гідне життя на кораблях інших держав. Вони теж по півроку сидять на березі в очікуванні виклику на рейс...
Згідно зі ст. 1.20.1 Закону України про оподаткування доходів фізичних осіб, резидентом, доходи якого підлягають оподаткуванню в Україні, вважається особа, яка перебуває в Україні не менше 183 днів протягом податкового року. Оскільки заробітчани отримують доходи поза межами України і у більшості своїй перебувають на Батьківщині менше, аніж 183 дні, запитується: з якого дива вони декларуватимуть тут свої доходи? Звісно, якщо тільки вони цілком серйозно не вважають, що саме зараз, коли світова економічна криза чорним крилом накрила Україну, своїми добровільними податками вони порятують державу, яка так і не спромоглася забезпечити їм умов, аби прогодувати сім’ї.
Грошові перекази, що надходять з різних країн світу від наших моряків-підпрапорників, це не лише пряма адресна допомога їхнім родичам і близьким. Ці гроші стимулюють зростання ВВП, розвиток підприємництва, пожвавлюють торгівлю, ринок нерухомості. Вони розширюють також і кредитування приватних підприємств, вдосконалюючи заразом усю фінансово-бюджетну систему держави. Тож "не відлякувати" ці суми через "добровільно примусове" оподаткування цієї категорії жителів нашої області мало б бути найпершим завданням всіх, хто причетний (або буде причетний) до розповсюдження на "підпрапорщиків" дії "Закону Кужель". Нагадаю: саме Олександрі Володимирівні й належить авторство цього законодавчого акту, затвердженого Верховною Радою ще у період її праці у найвищому законодавчому органі. Далеко не всі автори вітчизняних законів так ревно дбають про їхнє роз’яснення й поширення серед різних верств наших громадян...
