Завтра – день конституції України

Чи порушуються ваші конституційні права? Якщо порушуються, то в чому?

В'ячеславРабота, підприємець, м. Ізмаїл:

– На жаль, мої і не лише мої права, наскільки я спостерігаю, порушуються постійно. Я служив в Афганістані на початку вісімдесятих. Тоді ж був поранений, залишився на все життя інвалідом. І дуже добре пам'ятаю, як і мені, і таким, як я, відповідали чиновники, до яких звертався по допомогу: "Ми вас в Афганістан не посилали". Так, звичайно, з того часу змінилося багато. Але скільки ж і сьогодні зусиль доводиться витрачати на те, щоб домогтися часом елементарного – достатньої соціальної захищеності, можливості підлікуватися в реабілітаційних центрах. Я ніколи не здавався, організував свою справу. У мене родина, діти. Але я знаю і тих, хто зламався завчасно. Підкреслюю – на місцевому рівні наша влада робить усе можливе, щоб вирішити питання. Але вище, до Києва, краще не звертатися...

Ярослав Пуганов, студент Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв:

– Скажіть, хіба нормально, що в сьогоднішній Україні правом на освіту володіють лише ті, у кого більше грошей? Так, слава Богу, мої батьки спроможні забезпечувати мене матеріально. Та і сам я не сиджу склавши руки, намагаюся підробляти. Але я знаю багатьох талановитих хлопців у нашому місті, яким насамперед не вистачає коштів на навчання. А вони дуже хотіли б навчатися. Я тут не буду озвучувати тих цифр, які сьогодні доводиться платити, скажу лише, що протягом останнього року ці суми значно зросли. Так, кажуть у такому випадку: вступайте "на бюджет". Але таких місць завжди мізерна кількість, і вже повірте, потрапити "на бюджет" хлопцям з околиць країни дуже нелегко...

Наталя Кирієнко, директор Ізмаїльського Будинку культури ім. Т.Г. Шевченка:

– Ми сьогодні багато говоримо про необхідність національної ідеї, про стрижень, що поєднував би всі національності нашої країни, всі регіони України. Великі можливості в цьому є у працівників культури. Але, не будемо приховувати, як і за старих часів, так і сьогодні, культура живе за залишковим принципом, багато в чому тримається на ентузіазмі творчих людей. Я тут би сказала про право на розвиток обдарованих дітей, плекання наших талантів. Так, на місцевому рівні робиться чимало, щоб нам допомогти, нас підтримати. Але нинішні можливості місцевого бюджету, на жаль, обмежені. І там, де закінчуються гроші, закінчуються, отже, і усі наші права...

Любов Стойкова, директор ТОВ «Злагода», с. Кислиця, Ізмаїльський район:

– Подивіться, як нелегко сьогодні живеться сільській глибинці. Скільки б селянин не працював, однаково найчастіше залишається у програші, без будь-якого захисту від різних перекупників. Торік ми зібрали небувалий врожай, а нас почали змушувати продавати його за мізерною ціною. У нинішньому справи гірші, але як і раніше орієнтовних цін на зерно немає, як не відчувається і державної підтримки. Це означає, що і підривається наше право на працю: скільки б і як би не працювали, однаково залишаємося ні із чим!

Валентина Ларкова, директор музею імені Степана Олійника, с. Левадівка, Миколаївський район:

– Прийняття Конституції України – подія великої державно-політичної ваги. Нею закріплено єдине громадянство України, статус української мови. Основний документ став об’єднавчою силою для згуртування суспільства: “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури...”

Це підтверджується на прикладі нашого сільського музею славнозвісного українського сатирика Степана Олійника, діяльність якого підтримується на державному рівні. Та хоча статті Конституції є законодавчими нормами для всіх, вони не виконуються або виконуються не повною мірою, і не всі статті діють у реальному житті. На папері все гарно написано, а в житті бачимо несправедливість та порушення.

ВасильБаранов, пенсіонер, с. Вознесенка, Арцизький район:

– Та в усьому порушуються. Наприклад, моїм дітям, онукам, по суті не дають навчатися їхньою рідною мовою. І тепер подивіться, яка панує неграмотність! Для нашої родини – це ціла трагедія. Адже наше село Вознесенка – споконвіку російське, населення його винятково російськомовне. Арцизький район – з числа багатонаціональних. Але спілкуються люди переважно російською мовою. Добре, Віктор Балога покинув верхи. Може, не збудеться його страшна обіцянка, що незабаром в Україні не почуєш російського слова. Це ж найвищої міри цинізм – відверте зневажання прав національних меншин.

Конституція, нібито, гарантує безкоштовне медичне обслуговування. Та облиште! При моїй пенсії у 800 гривень мені, гіпертоніку з величезним стажем, були призначені препарати на 230 гривень. Але це – лише на 10 днів. І де тепер шукати гроші на подальше лікування – турбота лише моя, хворого. А у мене, між іншим, двоє дорослих онуків. У старшої цього року – випускний. Але живуть вони з мамою у нас, батьків. Аліменти батько не платить. І ще запитання: де взяти кошти на подальше навчання? При тому, що бюджетну основу підрубали, що називається, під корінь, а діти, які не мають матеріальної підтримки, мріють про вищу освіту. Та коли ж таке було, щоб турботу про дітей, онуків повністю держава зіпхнула на нещасних пенсіонерів.

ТетянаСвідерська,м. Арциз:

Право на працю? Звучить, як глузування. Я вже не кажу про себе – скорочену. Але у двох доньок та сама проблема – безробітні. Старша, щоправда, в Одесі живе, де могла б одержати роботу, але влаштувати в дитсадок сина не може: прописки немає. Хоча б тимчасової. А дівчинка моя з вищою освітою. Розумниця.

Молодша донька в нашому ж місті живе – в Арцизі. Тут найгучніше місце – ринок. Робота знайдеться. Тільки дивлячись до якого господаря потрапиш. Донька пропрацювала було, в одного реалізатором – на вітрі та морозі. Купу болячок нажила. Пішла до другого. Цей хитрим виявився. Настав час розраховуватися – то він понавидумував претензій і роботу за два місяці не оплатив. Потім їй сказали, що він так з усіма чинить.

Ніколи не думала, що життя таке настане. Адже з роботою раніше жодних проблем не було. Навпаки – одні запрошення. До нас, у радгосп, приїжджали звідусіль. Для них будували переселенські будинки. Зарплата була пристойною. У кожного були заощадження. Купівлі робили солідні...

Усе залишилося в тому житті. Сьогодні я живу у вічній тривозі за своїх дітей. І все сподіваюся, що фортуна їм таки усміхнеться.

ОльгаГейсман, бібліотекар Савранської ЦБМ:

– В Конституції України все дуже гарно написано. Шкода тільки, що не все робиться по – писаному. Взяти хоча б медицину. Це та галузь, з якою доводиться стикатись всім. Якщо ми розгорнемо Конституцію, то в статті 49 можна прочитати ось таке: «У державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно». А насправді навіть самі медики кажуть, що безплатно лікуватись, – отже, лікуватися дарма. Тобто безрезультатно. Та й будь-які медичні послуги коштують грошей. Починаючи з того, що потрібно заплатити за медичну картку, за рентген, за проходження медогляду, тощо. А за серйозне лікування, чи операцію вже й говорити не випадає.

Роман КАРАЙВАН, старший сержант міліції, м. Одеса:

– Ми працюємо за статутом, і для нас на першому місці наш обов'язок захищати соціальні права, ґарантовані громадянам. У цьому розумінні часто виникають ситуації, які вимагають понаднормової роботи. Так, ненормований за тривалістю робочий день нерідко викликаний службовою необхідністю. Але у зв'язку із цим години, коли доводиться додатково затримуватися на службі, не оплачуються. Буває, що внутрішньовідомчі інструкції локального значення не стикуються із загальними положеннями.

Таке навантаження багато в чому визначено тим, що від громадян надходить багато заяв. Відповідно до Закону України "Про звертання громадян", ми не можемо жодне з них залишити без уваги. Наполягати на одкровенні з боку жителів міста ми не можемо. Але конфлікти набагато швидше розв’язувалися б, якби люди більше йшли на контакт із міліцією і співпраця із населенням проходила на рівні більшої довірчості. На жаль, часто багато хто займає позицію "наша хата з краю", а потім самі ж страждають через те, що справа рухається не так швидко, як їм хотілося б. Ми стараємося, але ж працівники міліції – не залізні.

ЛарисаФранчук, завуч з виховної роботи, м. Одеса:

– Хочеться, щоб у держави змінилося ставлення до нас, простих людей. Наприклад, відпустку доводиться розпочинати з обходу підприємств, які забезпечують комунальні послуги. Вони часто надсилають помилкові рахунки, але чомусь завжди помилка стається на їхню користь. От ми і повинні ходити до них і звіряти правильність виконаних розрахунків. Держава не контролює процес нарахування комунальних проплат. ЖКСи не турбуються про те, щоб сповіщати людей, хоча могли б вивішувати біля парадних інформаційні бюлетені про суми заборгованості або повернень. Щоб довідатися про ці дані, доводиться вистоювати годинами біля дверей цих підприємств, або займати чергу з 5 ранку. Самі розрахункові відділи розкидані по всьому місту, і в один день встигнути у два місця практично неможливо. Та й умови у приймальних жахливі: тіснота, немає лав, юрби незадоволених роздратованих людей, на гроші яких, між іншим, ці організації існують. Це явно ненормальне соціальне явище. Потрібно, навпаки, створити умови, щоб люди могли вчасно здійснювати платежі.

Комунальне підприємство

Гуртки працюють, будинок ремонтується

Одесити напевно пам'ятають, які пристрасті спалахнули в минулому році після того, як Палац студентів був переданий на баланс Одеської обласної ради. У місті миттєво виникли чутки про перехід його в приватні руки і, відповідно, вигнання звідти гуртків, секцій, клубів. Однак звинувачувати городян у таких панічних настроях не можна – на жаль, сумних прикладів подібної долі установ культури вистачає...

Минуло понад рік. Історичний будинок колишнього Селянського банку на Маразліївській, 34-а, хоча й втратив статус Палацу студентів, проте, залишився у володінні любителів прекрасного. Там працюють близько двадцяти дорослих і дитячих колективів різних напрямів. Сьогодні у самому будинку, що є пам'яткою історії й культури місцевого значення, провадяться ремонтні роботи. Що зроблено, що належить зробити – про це розповідає Федір Степанович Дювенжи, керівник комунального підприємства «Облтрансбуд» Одеської обласної ради, на балансі якого й перебуває колишній Палац студентів.

– Зараз стан будинку можна охарактеризувати як задовільний, тоді як рік тому, за результатами проведеної експертизи, його було визнано аварійним. Фахівці академії будівництва і архітектури, які провадили експертизу, видали нам рекомендації, що потрібно зробити насамперед. Ремонтні роботи почали із заміни санвузлів, тому що через протікання каналізаційних вод під фундамент, будинок дуже осідав. Сьогодні у нас нова система водопостачання і каналізації, обладнані санвузли на всіх поверхах. Тепер ніхто не дорікне і у недотриманні правил пожежної безпеки – у будинку є новий пожежний водопровід, він обладнаний системами пожежогасіння. У минулому році ми також відремонтували частину приміщень, бойлерну, замінили стояки, радіатори. Із приміщення в цокольному поверсі площею понад 100 квадратних метрів, що було завалено сміттям, стіни покриті цвіллю, зробили гарну залу для занять танцями. Тепер це одне з найзатребуваніших наших приміщень. Основна ж зала – театральна – перебувала у жахливому стані. У 2008 році ми почали його капітальний ремонт, сподіваюся, цього року закінчимо. Користуючись нагодою, хочу висловити вдячність керівництву Одеської обласної ради, яке надає нам всебічну підтримку у відродженні будинку. Незважаючи на важку економічну ситуацію, з обласного бюджету виділені кошти на проведення необхідних ремонтних робіт. Адже ми повинні створити по-справжньому комфортні умови для людей, насамперед, для молоді, які присвячують своє дозвілля творчості.

Частину приміщень у колишньому Палаці студентів, що має поки що невиразну назву «адмінбудинок», після закінчення ремонтних робіт буде надано у користування Одеському обласному центру української культури. Це рішення ухвалено спільно головою обласної ради М.Л. Скориком і головою облдержадміністрації М.Д. Сердюком з метою розвитку української культури в Одесі. Питанню розміщення Центру української культури керівництво області приділяє особливу увагу. Для створення умов комфортного перебування Центру з обласного бюджету виділено 840 тисяч гривень, які будуть витрачені на ремонт приміщень, заміну електропроводки.

У подальших планах – відновлення фасаду будинку з метою збереження його історичного вигляду і архітектурної привабливості, роботи щодо зміцнення несучих конструкцій, ремонт коридорів. Можливо, доведеться переходити на автономне опалення. Для відремонтованої театральної зали знадобляться нові крісла, сучасна звукова і світлова апаратура. Тобто, плани великі, головне, щоб були кошти на їхню реалізацію.

«Візитна картка».Федір Степанович Дювенжи народився в Молдові, вищу освіту здобув у Одеському інституті народного господарства, який закінчив з відмінністю. У його послужному списку – робота на промислових підприємствах Одеси, у банку, бізнес-структурах. Комунальне підприємство «Облтрансбуд» Федір Степанович очолив у серпні 2007 року, безпосередньо перед цим він працював на посаді генерального директора одного з промислових підприємств Одеси.

Ірина ГОЛЯЄВА,«Одеські вісті»

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті