Завтра – день конституції України

Дорогі співвітчизники!

Вітаю вас із великим святом – Днем Конституції.

Якщо хочемо жити гідним життям, мусимо усвідомити: Конституція – не сухий юридичний кодекс, яким опікуються правники та політики. Конституція – це особиста справа й інтерес кожного громадянина. Це спільний скарб і спільна відповідальність усього Українського народу.

Сьогодні всім зрозуміло: щоб навести лад у державі, убезпечитися від спроб узурпації влади, нам слід удосконалити Основний Закон України.

31 березня цього року я вніс на розгляд Верховної Ради проект оновленої Конституції. Головна його суть – у зміцненні прямих механізмів гарантування прав і свобод людини і громадянина, гарантуванні незалежного й ефективного суду, максимальному розширенні повноважень місцевого самоврядування. Його суть – у чіткому розподілі повноважень і балансі відповідальності в усьому владному механізмі, як у центрі, так і на місцях.

Я пропоную Конституцію свобод і порядку, національного духу, єдності й соборності. Я пропоную Конституцію, яка відкриває Україні шлях до Європейського Союзу.

Закликаю все суспільство до участі в публічному обговоренні проекту Основного Закону. Маємо зробити його не «під когось», а для нас самих, для нинішнього і прийдешніх поколінь українців.

Переконаний, що свою думку стосовно Конституції Український народ повинен сказати ще до наступних виборів.

Конституція – це ми. Я хочу, щоб ми були вільними і вільною та вічною була наша держава.

Президент України

В. ЮЩЕНКО

Дорогі співвітчизники!

Вітаю вас із Днем Конституції України!

Святкування Дня Конституції – це гарний привід відчути зв’язок зі славним минулим нашої країни, її кращими надбаннями політико-правової і філософської думки. Це також і можливість осягнути наші здобутки у царині розбудови незалежної демократичної держави.

Основний Закон, прийнятий у 1996 році, став правовою гарантією незалежності України, закріпленням вибору українського народу жити в суверенній, демократичній, соціальній і правовій державі. Вперше за історію незалежності людина, її свободи, природні права, честь і гідність визнані найвищою цінністю. Конституцією були визначені механізми організації державної влади, що мають їх гарантувати. Всі ми маємо цінувати і оберігати ці здобутки.

Бажаю миру, щастя і процвітання вам і вашим родинам!

Міністр юстиції

М. ОНІЩУК

Шановніспівгромадяни!

Сьогодні ми відзначаємо День Конституції України. 28 червня 1996 року народні депутати зуміли досягнути компромісу та ухвалити першу редакцію Основного Закону незалежної України, який міжнародні експерти вважають гідним зразком конституційного законодавства європейського рівня.

Цього року Україна святкує День Конституції у складні дня неї часи. Усе активніше точаться розмови про зміну Основного Закону. Конституційна реформа почала використовуватись політиками як зброя у політичній боротьбі. Вони прагнули переписати Основний Закон держави заради власних інтересів. І нині зарано святкувати перемогу над ними. Впевнений, лише наші спільні зусилля допоможуть зберегти Конституцію від зазіхань. Конституція – це документ нації, а не політиків.

Ініційований мною всеукраїнський референдум щодо захисту Конституції та конституційної стабільності дозволить повернути громадянам України реальне народовладдя.

Я переконаний, що Конституція працюватиме в інтересах кожного українця, дозволить побудувати демократичну правову державу. Сьогодні усім нам треба навчитися поважати та виконувати чинну Конституцію!

Нехай нині і в усі часи утвердження і дотримання Конституції буде серцем демократії в нашій державі!

Народний депутат України

А. ЯЦЕНЮК

Жити за Основним Законом

28 червня ми відзначаємо національне свято – День Конституції України.

Наш народ цілком справедливо може пишатися тим, що джерела українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще у період Київської Русі на вічі складалися договори між князем і народом, князем та його дружиною, які відображені у різних редакціях "Руської правди". Особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні зіграла Конституція гетьмана Пилипа Орлика, яка стала у Європі першим подібним документом. Нарешті, з прийняттям Конституції 1996 року Україна де-юре відбулася як суверенна, демократична, правова держава, визнана світовою співдружністю.

Проте, у 2004 році політична еліта України допустила дуже грубу помилку: конституційний процес почав використовуватися як інструмент і зброя у політичній боротьбі проти своїх опонентів. Тоді одне політичне рішення, ухвалене Верховним Судом України врозріз з Основним Законом держави, стало своєрідною "точкою неповернення", після якої пішли всі наші сьогоднішні біди, породжені цілковитою неповагою до Закону і невиконанням норм чинної Конституції. 5 років тому політреформа змінила конституційний лад держави і привела до влади нову політичну команду. В ім'я перемоги на президентських виборах-2004 ця команда організувала "помаранчеву" революцію і без вагань принесла у жертву власних амбіцій дуже важливі державні інститути – Центральну виборчу комісію, Верховний Суд, Генеральну прокуратуру. Повністю була дезорганізована система судової влади. Парадокс, але люди, які називають себе демократами, стали на шлях свідомого зневажання закону – вони просто переступили його і пішли далі. Як кажуть, "там, де правила гри не дозволяють виграти, англійські джентльмени змінюють правила". Такий політичний і правовий нігілізм став непоправним ударом по демократичному устрою нашої держави. Саме з цього часу і розпочалася глобальна внутрішньодержавна політична криза. Тоді я говорив про це, попереджав, що якщо закони держави можуть бути порушені під приводом "загального блага і порятунку" – отже, у цій державі немає Конституції! Але ніхто до мене не прислухався.

За п'ять років переділу влади і беззаконня криза політична переросла ще і в економічну. І тільки тепер ми забили тривогу. Тільки тепер зрозуміли, що в процесі запеклих політичних протистоянь під час президентських перегонів 2004 року зміни до Конституції вийшли неякісними і суперечливими. В результаті ми одержали розбалансовану владу, де немає чітких механізмів противаг і стримування. Як наслідок, останні кілька років ми спостерігаємо юридичну війну між Секретаріатом Президента та урядом: трофей – повноваження того чи іншого інституту влади. І ми бачимо, як швидко посадові повноваження розділили людей із, здавалося б, навіки єдиної "помаранчевої" команди.

Хочу підкреслити: експерти Венеціанської комісії ("Європейська комісія за демократію через право", дорадчий орган Ради Європи) ще у 2005 році застерігали нас і вказували на небезпечні підводні рифи української політреформи, зокрема у питаннях формування коаліції депутатських фракцій, повноважень Президента України і Кабінету Міністрів. Висновок Комісії від 13 червня 2005 року говорить про високу імовірність "політичних конфліктів і підрив зміцнення верховенства права в країні". Тоді ми не прислухалися до цих зауважень, і лише час показав, як вони були праві.

Виходячи з вищесказаного висновок перший: Україні дуже потрібна дієздатна Конституція – неможливо дати серйозний імпульс розвитку країни, зберігаючи недосконалість і суперечності, закладені у чинному тексті Основного Закону. Сьогодні обговорення цього питання викликає шалені суперечки серед політичних лідерів країни. І це не дивно – через півроку нові президентські вибори.

Але потрібно пам'ятати: Конституція демократичної держави – це живий організм, який існує для того, щоб ґарантувати своїм громадянам найголовніше – демократичні права і свободи. Тому Основний Закон не може і не повинен ухвалюватися поспішно в атмосфері ненависті і політичної ворожнечі або, інакше кажучи, "під вибори" і "під певного політика". Гіркий досвід вітчизняної конституційної реформи свідчить: політична правосвідомість українського політикуму перебуває поки що, на превеликий жаль, на тому рівні, що й напередодні виборів політсили розглядають процес внесення змін до Конституції винятково як спосіб зміцнити і розширити свої повноваження.

Висновок другий: ніхто не може заборонити ні Президентові, ні Прем'єр-міністрові, ні Верховній Раді сформулювати своє бачення Конституції держави. Проте, Конституція повинна писатися не чиновниками Секретаріату Президента і Секретаріату Кабміну, а високопрофесійними фахівцями у сфері конституційного права. Лише в такому разі процес внесення змін до Конституції матиме системний і комплексний характер щодо інститутів державної влади. І тільки такі зміни до Конституції сприятимуть конструктивному діалогу між політиками різних таборів та ефективному процесу ухвалення політичних рішень. Політичним кулуарним домовленостям тут не місце.

Висновок третій: 12 червня цього року Венеціанська комісія дала свої рекомендації щодо проекту Конституції, поданого Президентом В. Ющенком. Експерти Комісії висловили думку, що пропоноване проектом Конституції збереження напівпрезидентської системи правління може зберегти потенційний конфлікт між Президентом і Прем'єр-міністром, досить критичну оцінку одержала ідея створення двопалатного парламенту. Очевидно, щоб уникнути багатьох політичних помилок і прорахунків, влада України обов'язково повинна дослухатися до таких зауважень дорадчого органу Ради Європи.

Висновок четвертий і найголовніший: за останні роки ми стали країною, у якій панує колективна безвідповідальність, а вибори ніколи не закінчуються. Виборчі кампанії чергуються то з м'ясними, то з бензиновими кризами. Президент разом з БЮТом запустили цей механізм, і він остаточно розхитав державу.

Найбільше зло, що породило всі ці негативні явища – це системне порушення Основного Закону найвищими посадовими особами держави. Конституція держави може бути недосконала, але це не означає, що її можна не виконувати! Якщо український політикум не усвідомлює цього, наша держава навіть після внесення змін до Конституції буде приречена на нові кризові явища. Сьогодні, як ніколи, ми повинні зосередитися на тому, щоб навчитися жити за чинною Конституцією.

Любі друзі! Прийміть найщиріші і найтепліші вітання з нагоди національного свята – Дня Конституції України. Дай Боже, щоб уже у найближчому майбутньому конституційний процес, який відбувається сьогодні, зробив Україну де-факто правовою і демократичною державою. Щоб у нашій країні кожен громадянин жив у достатку і злагоді, не боявся за майбутнє своїх дітей і онуків.

Бажаю доброго здоров'я, щастя і добробуту вам і вашим родинам! Успіхів у роботі і навчанні, удачі в усіх ваших добрих починаннях!

Зі святом!

З повагою,

голова Комітету Верховної Ради України

з питань правосуддя, президент Одеської

національної юридичної академії

Сергій КІВАЛОВ

Непростий шлях до громадянського суспільства

ЗовсімнедавноуКиєві, упарламентськомувидавництві, вийшлаусвіткнижканашогоземляказаслуженогоюристаУкраїни, президентаФондусоціальноїдопомогиіменідоктораФ.П.ГаазаОлександраМучника"Філософіягідності, свободиіправлюдини". Спочатку вона замислювалася як невелика вступна стаття до книжки другої коментаря до Конституції України (перша побачила світ у 2000 році). Проте перетворилася у вагоме дослідження проблеми становлення громадянського суспільства. Пропонуємо увазі читачів витяги з нової книжки.

З розділу 5.3. "Конституційні права і обов'язки"

Стаття 3 Конституції України проголосила, що права і свободи людини та їхні ґарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Свого часу Наполеон – завойовник і володар багатьох країн і народів – писав: "У Європі більше немає і мови про права людини, а коли так, то людям тільки і залишається, що вбивати один одного, як скажених собак".

Глибокий знавець не тільки таємниць війни, але і миру, цей видатний державний діяч безпомилково висловив саму суть концепції конституційних прав людини: вони – природна реакція людей на небезпеку взаємного винищування.

Права людини – це єдиний інструмент, за допомогою якого може бути стриножена інстинктивна ворожість індивідів один до одного, можуть бути збережені окремі етноси, корінні народи, нації та й вся людська цивілізація в цілому. Основна функція конституційних прав полягає у згладжуванні, примиренні, узгодженні спірних один одному інтересів громадян однієї країни. Будучи найефективнішим засобом захисту людської гідності і свободи, вони повинні постійно перебувати в епіцентрі політики будь-якої партії влади, для якої національні інтереси і національна безпека є не порожнім звуком, а реальним змістом і сенсом її діяльності.

Вже сам факт закріплення інституту основних прав людини в Основному Законі України є передумовою того, що історичні долі міжнародного співтовариства і нашої держави, якщо ще не духовно і морально, то вже юридично точно переплелися у єдиний законодавчий простір.

Життєздатність інституту прав людини у кожній окремо взятій країні забезпечується неухильним дотриманням цілком певних загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, серед яких панівну висоту посідає принцип верховенства Права. Таким чином, можна стверджувати, що той розділ Конституції, який присвячений правам людини, – це своєрідне правове перехрестя, на якому зійшлися міжнародне співтовариство і народ України у пошуку подальшого спільного шляху в історії людства.

Проте лише формальне відображення цих прав в Основному Законі країни – далеко не достатня умова для захисту гідності людини, етносу, нації. Перетворенню конституційних прав з декларативних положень у реальну дійсність повинні супроводжувати якісь особливі передумови, які перебувають далеко за межами конституційних текстів. Залежно від суті останніх конституційні права або реально існують і надійно забезпечують захист індивіда, або демонструють свою абсолютну нежиттєздатність. Таке безсилля, параліч, анемія інституту конституційних прав людини одержала у теорії права найменування фіктивності відповідних норм конституційного права. У юридичній літературі такий стан прав людини пояснюється пануванням так званого механізму нейтралізації (блокування) прав людини. Гадаю, однак, що це досить спрощене, схематичне і схоластичне тлумачення проблеми.

У країнах західної цивілізації права людини – далеко не абстрактні конструкції, які мирно перебувають на сторінках конституцій, білів і хартій, проголошених заради улещування слабких світу цього, а непримиренна сила, яка проявляє свою шалену активність саме у протистоянні з насильством і безчинством з боку сильних світу цього.

Конституційні права у цьому випадку постають перед нами не як застигла статика формулювань Основного Закону, а як неспокійна динаміка щоденної, щогодинної, щохвилинної боротьби за них у політичних, економічних соціальних і культурних відносинах за допомогою судів, засобів масової інформації, міжнародних інститутів, різного роду акцій вуличного протесту і будь-яких інших засобів, що не суперечать постулатам Права.

Цивілізовані народи світу вже давно винесли головний урок історії: без боротьби немає конституційних прав. Тільки завдяки мужнім вчинкам ці права можуть стати частиною волелюбного характеру, а потім знайти своє втілення у долях людей вже як повноцінних громадян правової держави. Громадяни не повинні дозволяти державі відкидати себе на узбіччя життя, перетворювати себе у безсловесне джерело оподаткування. Як закликав у своєму вченні Кант, "не допускайте, щоб ваше право безкарно зневажалося іншими".

Розрив між проголошеними принципами правової держави і реальним стереотипом поведінки народу, збереженого ним, як зауважив Бжезинський, протягом останніх 400 років у незмінному вигляді і досі становить основну суперечність розбудови держави в Україні. Ось чому запозичені з правової скарбниці людства абстрактні категорії "гідність", "свобода" і "права", по суті, піддаються штучній пересадці, вживленню у зовсім чужорідне для них ментальне поле колишніх підданих тоталітарної імперії. Але чи виживуть ці "екзотичні рослини" на нашому ґрунті, цілком залежить від доброї волі кожного з нас, від індивідуальних зусиль і непохитного бажання зрозуміти їх зміст, а також від готовності і мужності обстоювати їх як особистісні цінності. Тому ідеологія політичної боротьби за конституційні права людини і громадянина є єдиним цивілізованим інструментом подолання фатальної для нашої Батьківщини традиції невігластва.

Наш кор.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті