Завтра – день конституції України

Шановні земляки!

Яскравою подією увійшло 28 червня 1996 року в новітню історію нашої держави як День Конституції.

Акт ухвалення Основного Закону став важливим кроком на шляху до демократії. Конституція України визнана однією з найбільш демократичних у світі. Її прийняття закріпило територіальну цілісність і недоторканність українських кордонів, відкрило можливість всім гілкам влади діяти відповідно до розподілених між ними повноважень. Із прийняттям Конституції в Україні було запроваджено європейський стандарт конституційних гарантій щодо прав і свобод людини. Україна розпочала рух до входження в європейський простір.

Звичайно, Основний Закон потребує вдосконалення, яке повинне вестися в інтересах всього суспільства, а не окремих політичних груп. І хоча допоки такі спроби не увінчалися успіхом, переконаний, що ми зуміємо це зробити разом, у взаємній довірі і повазі.

Завдяки Основному Закону ми вільні і рівні у своїх правах. Ніхто і ніколи не зможе скасувати наші конституційні свободи. Адже ми відповідальні перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями за державу, на сторожі якої стоїть Основний Закон.

Зі святом, дорогі одесити і всі жителі області! Мудрості вам і злагоди!

Голова Одеської обласної ради М. СКОРИК

Дорогі співвітчизники!

13 років тому була прийнята нова Конституція України, перша Конституція незалежної Української держави.

Витоки конституційності йдуть від видатних державотворців – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Павла Скоропадського.

Вшановуючи великих попередників, ми не можемо не загадати і наших сучасників – державних діячів та політиків, які багато зробили для прориву України в нову якість – від Декларації про державний суверенітет до Конституції незалежної України, прийняття якої 13 років тому стало могутнім акордом у самоствердженні України як держави-нації. У такий спосіб було одержано своєрідне свідоцтво, яке підтвердило кардинальні зрушення не лише в ментальності, а й у реальному житті українського народу.

Конституція 1996 року стала точкою відліку нової епохи в історії нашої держави. Ні в кого не викликає сумніву, що саме цей акт заклав підвалини майбутніх економічних, соціальних та духовних перетворень в суспільстві.

Реалії сьогодення довели, що з’ясування політичних відносин – безперспективна дорога в нікуди. Нинішня життєва реальність в іншому, і вона вимагає консолідації всіх здорових сил суспільства.

Впевнений, що Україна починається з кожного з нас. І нам до снаги збудувати суспільство, в якому будуть створені умови для всебічного розвитку людини.

Вітаючи жителів області з річницею від дня прийняття Конституції України, впевнений, що громадянська злагода – найважливіше досягнення нашого суспільства – стане запорукою позитивних змін у державі.

Миру, добробуту, злагоди вам і вашим родинам!

Голова Одеської обласної державної адміністрації М. СЕРДЮК

Із Днем Конституції України!

28 червня українці урочисто відзначають своє велике державне свято – День Конституції України. Нам потрібні такі дати – для єдності нації, для усвідомлення своєї української ідентичності, для примирення в суспільстві, для незворотності історичного факту: Україна – вільна незалежна держава. Саме із ухваленням Конституції Україна відбулася як суверенна, демократична, правова держава, визнана світовим співтовариством.

Сьогодні як ніколи Україна потребує об'єднавчої сили, що буде сприяти зміцненню миру та злагоди в суспільстві, єдності та згуртованості українського народу, його подальшому духовному розвитку, сили, що допоможе вийти із економічної кризи та забезпечить високий міжнародний авторитет України на світовій арені.

Висловлюю тверду впевненість у тому, що Конституція України буде працювати на зміцнення єдиного правового простору, вертикалі влади та посилення ролі держави у забезпеченні поступального руху країни шляхом соціального прогресу, економічного розвитку та духовного єднання України.

Від усього серця бажаю всім громадянам України доброго здоров'я, добробуту, злагоди та впевненості у майбутньому України.

З повагою,

народний депутат України, голова Одеської обласної партійної організації «Батьківщина»

О. РАДКОВСЬКИЙ

Федерація профспілок Одеської області щиро вітає жителів Одещини, усіх членів профспілок з річницею ухвалення Основного Закону.

Конституція України гарантує розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, прав та свобод людини і гідних умов її життя, чого, на жаль, ми ще не досягли. Але у нас є усі передумови здійснити усі положення, закладені до Основного Закону.

Життя за Конституцією – отже, послідовно втілювати її принципи, брати активну участь у розбудові держави, цілеспрямовано провадити структурну перебудову для забезпечення прав громадян.

Бажаємо вам, любі друзі, міцного здоров’я, щастя, добра та добробуту, миру та оптимізму, здійснення найсміливіших планів та успіхів на благо процвітання України.

Голова Федерації профспілок Одеської області

В. БУРАТИНСЬКИЙ

А що святкуємо?

Минулого року на це свято я відреагував у "ОВ" статтею "Свято зі сльозами на очах". Сьогодні, здається, вже необхідно плакати ридма. По-перше, невідомо, що святкувати сьогодні. Уже усі забули про Конституцію України 1996 року, а якщо й згадують, то лише у негативному ключі, як щось негідне. По-друге, за великою кількістю проектів нової Конституції ми, як завжди, попереду планети усієї. Їхньої кількості з надлишком вистачило б на солідний континент із чималим числом держав. Уявляється, що немає жодного більш-менш відомого політика або політичної сили, які б не пропонували свій проект (уже й кілька проектів) Основного Закону – Президент України, депутат парламенту А. Гриценко, Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко тощо. Усі вони, забуваючи про існування вже наявного та чинного Основного Закону України 1996 р., пропонують своє бачення конфігурації поділу владних повноважень, форми державного устрою, нові принципи виборчого права та видову характеристику виборчої системи, революційні підходи до формування кадрового потенціалу судової системи та принципів її діяльності. Більшість з них формують ці параметри під себе, маючи на увазі саме себе в різних провідних ролях на політичному Олімпі країни. Погодьтеся, що такий "карнавал" конституцій може спантеличити будь-якого законослухняного громадянина.

Тому, логічно виникає запитання: то ж що святкуємо, добродії хороші? Знову віртуальне свято у практично віртуальній країні, яка, на думку деяких її "друзів", не витримала іспит на свою державність, що "не відбулася"? Чи справляємо тризну по невтілених у повсякденну реальність ідеалах добра, справедливості, поваги до прав людини?

Гадаю, що ні. День Конституції України – це свято інтелектуальне, воно для душі та серця. Це день, у який треба думати багато й чесно. Думати про себе і про Україну в собі, про свою "малу" та "велику" Батьківщину, про близьких та друзів, про життя та мрії, про майбутнє для своїх дітей...

Справді, перебуваючи в полоні повсякденних буднів, начебто б і не згадуєш про Конституцію, про її значення для кожної людини та призначення для держави і суспільства. І лише у цей День починаєш міркувати про свої відносини з державою, про реальний, міфічний характер та ілюзорність наших прав і свобод, "розмитість" наших обов'язків... Зрештою, про наплювацьке ставлення нашої держави до своїх громадян, про засилля чиновників та всесвітньої корупції, що робить наших співвітчизників рабами системи, про заклинання наших політиків, які, як завжди, обіцяють корінні реформи на краще і, як завжди, не виконують своїх обіцянок під різними приводами.

Одночасно, підспудно, виникає запитання, що ж це за документ такий – Конституція, якщо політики та партії увесь час хочуть внести до неї зміни, а отже, мабуть, бояться її нормативних положень і наслідків їх порушення і тому намагаються встановити "нові правила" гри між громадянами та державою.

Слід пам'ятати, що Конституція виступає своєрідним договором між громадянами, суспільством та державою. З одного боку, громадяни і соціум зобов'язуються виконувати правові установлення держави. З другого, в Конституції України 1996 р. вперше прямо було закріплено обов'язки держави стосовно своїх громадян – ст. 3 Конституції України закріплює, що людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її ґарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Здавалося б, прості та ясні за змістом положення, встановлюють чіткі взаємини основних суб'єктів державно-правових відносин, визначають їхні взаємні права та обов'язки. Але справа у тому, що вони не можуть нормально "працювати" в нашій країні, де суб'єктивізм окремих політичних лідерів та політичних партій, які репрезентують інтереси усього лише 3-4% населення країни, перемагає не лише здоровий глузд та розуміння права, але й природне чуття самозбереження себе, свого народу та держави.

Чому так відбувається? Багато в чому ми винні самі. Зайняті боротьбою за щоденне виживання, вміло спроектованою та запропонованою нам політичною елітою, ми спокійно та безмовно віддаємо в їхні руки верховну владу, забуваючи про ст. 5 Конституції України, що лише народ є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні. Ми, в основному, байдуже ставимося до виборів Глави держави, депутатів парламенту та місцевих рад, а якщо й ходимо на них, то голосуємо по-старому, на основі особистих симпатій, без всебічного урахування політичних програм та позицій кандидатів та партій. А потім, відчувши на собі результати роботи наших обранців, не знаємо, кого звинувачувати у стані справ, що склався.

Ми не вимогливі до виконання обіцянок політиків, заздалегідь знаючи, що нас обдурять. Ми завжди готові вірити їхнім новим обіцянкам, відкидаючи свої сумніви і знову не піддаючи ці обіцянки чіткому аналізу або хоча б упередженому розгляду... Ось і дочекалися. Пропозиції, що вкидаються сьогодні в суспільство з боку політичних фаворитів про вибори Президента у парламенті, про підвищення вікового цензу для кандидатів на посаду Глави держави, зміну виду виборчої системи для парламенту, про продовження терміну діяльності парламенту та місцевих рад – з цього розряду. Під виглядом подолання кризи та довгоочікуваного "єднання" політичних супротивників заради порятунку країни у нас хочуть відняти та "приватизувати" цілу низку конституційних прав та свобод – на всенародне обрання Глави держави, на чітке уявлення про механізм здійснення державної влади, на регулярне оновлення політичної еліти тощо. Результат цього досить небезпечний – не лише фактичне становлення двопартійної системи, усупереч конституційно закріпленій багатопартійності, але й практично зміна конституційного ладу держави – наприклад, чого буде варте протистояння Глави держави, обраного у парламенті, із величезними повноваженнями, наприклад, головнокомандувача Збройних сил України та діючого Прем'єр-міністра тощо.

Який вихід? Здається, їх два. Перший – скасувати негативні "наробітки" Конституції України, внесені до неї у 2004 році та повернутися до "чистої" конституційної матерії 1996 року. Другий – якщо політики не досягнуть компромісу, а з усього видно, що це їм не вдасться внаслідок взаємної та тотальної недовіри, – здійснювати зміни до Основного Закону відповідно до механізму, прямо зазначеного у розділі XІІІ Конституції України 1996 року, що включає в себе механізми прямого народовладдя.

Виходячи із усього цього, нинішнє свято набуває особливого значення. Саме сьогодні необхідно думати про Конституцію, не лише як про Основний Закон, що ґарантує стабільність та незмінність цивільних прав та свобод, але й незмінність самого інституту народовладдя, що забезпечує та ґарантує існування демократичної правової державності, в умовах якої буде збережений і буде розвиватися у сучасній та майбутній історії людства український народ.

Михайло БАЙМУРАТОВ,

доктор юридичних наук, професор, депутат Одеської обласної ради

Освіта стає недоступною?

Деклароване у статті 53 Конституції України право на освіту сьогодні реалізувати складно. Зокрема, продовжити післядипломне навчання переважна більшість охочих може здійснити лише за наявності стабільної фінансової основи.

В умовах економічної кризи це, багато у чому, виявилося визначальним. І одержання другої або додаткової освіти для деяких стає недозволенною розкішшю. У кризовий період, коли багато працюючих студентів-заочників опинилися без можливості взяти кредит для оплати за навчання, питання набуває ще більш актуального звучання.

Альона Василівна Васильченко – головний фахівець оргвідділу Білгород-Дністровської районної ради, дану проблему розв’язала оригінальним способом. Після першопочаткового одержання бухгалтерської освіти своє подальше навчання щодо набуття спеціальності економіста вона, з метою економії коштів, продовжила не в Україні, а в Придністровській Молдавській Республіці.

– Заочно навчаюся в Тираспольській філії Київської академії управління персоналом, – розповідає вона. – У підсумку виходить дешевше щодо всього. Тішить, що їздити на сесії доводиться не до Києва, де проїзд, проживання та харчування будуть досить дорогі. Річна оплата за "закордонне" навчання дорівнює еквіваленту 450 доларів США. Щоправда, коли починала навчатися, курс долара дорівнював п'яти гривням, а зараз став набагато дорожчим. Тому навчання істотно подорожчало. Для мого професійного зростання продовження навчання є вкрай важливим. Безумовно, підвищувати свій освітній та інтелектуальний рівень хотілося б багатьом молодим людям, зокрема моїм знайомим та друзям. Однак це для деяких, на превеликий жаль, стає недоступним. Отже, у країні виявиться менше людей, які вдосконалять свій освітній рівень.

Тетяна ГУРІЧЕВА,

власкор «Одеських вістей»,

м. Білгород-Дністровський

Ганьба: на Болградському ринку болгарський перець з... Італії

У статті 43 Конституції України зафіксовано положення: кожен з нас має право на працю. Причому, «держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю...»

Це – одне з головних положень Основного Закону, оскільки саме праця дає людині можливість одержувати кошти для задоволення елементарних фізичних потреб, для того, щоб ростити і навчати дітей. Отже, розвиток вітчизняних підприємств, а разом з ними ринку праці – основне завдання державних діячів.

Що ж маємо на практиці? Будемо конкретними – наведемо кілька цифр, які характеризують стан справ у південних районах Одещини.

Місто Болград. 1991 рік. На заводі "Еталон" працювало 87 чоловік. На сьогоднішній день цього заводу немає. У цегельному цеху трудилося 75 чоловік. Цеху немає. 124 працівники виробляли госпвироби на фабриці "Фобос". Як ви вже здогадалися, цієї фабрики немає. Вісімнадцять років тому загалом на промислових підприємствах Болградського району працювало 1,7 тисячі чоловік, тобто майже 20% працездатного населення міста. На сьогоднішній день у Болграді практично всі промислові підприємства закриті.

Але Болградський район все-таки аграрний. На його території розташовано 19 сіл, переважно великих, густонаселених, у яких живе майже 75% населення. До проголошення незалежності України у Болградському районі у сільськогосподарському виробництві було задіяно близько 20 тисяч чоловік. На сьогоднішній день на полях району трудиться приблизно 3,5 тисячі чоловік. Але значну частину цих "щасливчиків" після закінчення сільгоспробіт відправляють на біржу праці.

Стабільні робочі місця може дати така галузь, як тваринництво. Але, на жаль. Якщо у "застійні" роки у колгоспах і радгоспах Болградського району налічувалося 15-18 тисяч корів, то на сьогоднішній день у сільгосппідприємствах району залишилося трохи більше 600 корів. За словами директора Болградського центру зайнятості Бориса Федоровича Кальчева, протягом 2008 року за сприянням у працевлаштуванні звернулося понад 5,2 тисячі чоловік.

І останній штрих до виробничого портрета району озвучено нещодавно на конференції представників малого і середнього бізнесу: останнім часом на Болградському ринку торгують болгарським перцем, який завозять з... Італії. Ото вже справді "ганьба"!

Рені. Місто-порт. Ще не дуже давно Ренійський морський торговельний порт за обсягом вантажообігу входив до шістки найбільших портів Радянського Союзу: колектив підприємства перевантажував до 10 млн тонн вантажів на рік. На цьому підприємстві і його структурних підрозділах працювало 3,6 тисячі чоловік. Тобто, кожен третій працездатний житель міста Рені.

За підсумками 2008 року, який за останній період став одним з найуспішніших, порт Рені переробив 3,4 млн тонн вантажів, завдяки чому вдалося зберегти колектив – 1,6 тисячі чоловік. Але на даний час робочий день переважної більшості портовиків скорочено на 50% – через кризу скоротився вантажопотік, та й відсутність чіткої державної політики розвитку вітчизняних портів дає про себе знати.

І, нарешті, чудовий Кілійський район. Візитною карткою районного центру є підприємство-гігант – Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод. Цими днями корабели спустили на воду останню баржу, збудовану для закордонних партнерів. На цьому портфель замовлень підприємства спорожнів. Керівництво заводу активно веде переговорний процес – у пошуках нових замовників. Проте можливостей для маневру мало: Кілійський завод є структурним підрозділом державного підприємства "Українське Дунайське пароплавство", яке зусиллями деяких державних "діячів" доведене до банкрутства.

Єдине, що сьогодні рятує Кілійський район, це – його природний потенціал, рекреаційна зона. Узимку частина людей працюють на заготівлях очерету, навесні розпочинається путина, а влітку робоча сила потрібна для баз відпочинку. За словами директора Кілійського центру зайнятості Марини Борисівни Сіраш, на даний час на обліку стоять 614 чоловік.

Цей короткий екскурс по південних районах Одещини показує, наскільки за останні роки "схуд" ринок праці. Скорочення робочих місць відбулося в усіх галузях. За винятком хіба що торгівлі.

Висновок лежить на поверхні: в Україні грубо порушується життєво важлива 43-тя стаття Основного Закону.

Антоніна БОНДАРЕВА,

власкор «Одеських вістей»,

Кілія – Рені – Болград

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті