Завтра – день молоді

Інтерв'ю з майбутнім

Загальновизнано: час летить дуже швидко. Не встигнемо оглянутися, як на зміну нинішнім, до болю знайомим, політичним лідерам прийде нова зміна.

Сьогодні завтрашній день навчається у вищих навчальних закладах як Одеси, так і інших міст України. У якій країні хочуть жити і працювати юнаки і дівчата? Що зроблять, якщо обіймуть відповідальні посади?

Ми запропонували студентам, які добре проявляють себе у навчанні, побувати у ролі міністрів відповідних їхньому профілю міністерств. А чому б і ні? Перефразовуючи відомий вислів, поганий той студент, який не мріє стати міністром. А, можливо і Президентом України. Отже, пропонуємо вашій увазі ексклюзивні інтерв'ю з майбутнім...

Ілля Черногоренко, студент юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

– Якщо я стану Президентом України (це, звичайно, фантастика, але не виключено), проведу реформи за п’ятьма напрямами. По-перше, нам необхідна політична реформа. Ми бачимо, що парламент, як колегіальний орган, не може впоратися зі своїми завданнями. Вважаю, потрібна президентська республіка – шляхом внесення змін до Конституції. Наша держава ще дуже молода, демократія не розвинена – країні потрібна міцна рука. Тут, зазвичай, постає питання про особистість Президента. Я – демократ, і навіть якоюсь мірою ліберал.

Друга позиція: необхідно повернути мажоритарну систему виборів для того, щоб виборці знали своїх депутатів в обличчя. До речі, і Президента народ повинен обирати прямим голосуванням. Якщо першу особу держави буде обирати парламент, як це нам пропонується останнім часом, то Президент перетвориться в маріонетку ВРУ.

Другий напрям роботи – реформування економіки. Я переконаний, що необхідно провести націоналізацію основних галузей економіки, насамперед важкої промисловості. Як це зробив свого часу Рузвельт, коли виводив країну із кризи. Вважаю за необхідне введення і колективної форми власності, коли певна кількість акцій підприємств належить членам колективу. У цьому разі кожен працівник безпосередньо зацікавлений в ефективності роботи свого підприємства. За такою схемою працює важка промисловість у США і Японії. Я вважаю, можна запозичити досвід держав, які є світовими лідерами в галузі економіки. І, звичайно, в Україні необхідно створити комфортні умови для малого і середнього бізнесу, що сьогодні перебуває під бюрократичним пресом.

За рахунок перетворень в економіці, про які я сказав вище, ми зможемо підняти на якісно інший рівень вирішення соціальних питань: зрослі надходження до бюджету нам дозволять фінансувати освіту, охорону здоров’я і культуру вже не за залишковим принципом, як це робиться в останні роки, а в міру необхідності.

Четвертий напрям – сільське господарство. Країна з такими чорноземами закуповує продукцію за кордоном? Нонсенс! Слід створити умови для розвитку дрібних і середніх фермерських господарств.

П’ятий напрям – зовнішня політика. Потрібно, нарешті, чітко визначитися із зовнішнім курсом країни. Я провадив би політику євроінтеграції, але при цьому виходив винятково з національних інтересів. Якщо нам вигідно співпрацювати з Росією, потрібно співпрацювати з нею.

І, нарешті, не можу не сказати про «Євро-2012». Проведення цього чемпіонату може стати тією ідеєю, навколо якої згуртуються всі регіони України. У бюджеті 2010 року необхідно закласти певні кошти для підготовки до чемпіонату, але дуже суворо стежити за витратою цих фінансів. Якщо поставити мету і серйозно працювати – усе нам вдасться.

Наталя Коваль, студентка Одеської національної юридичної академії:

– Ви пропонуєте мені побути у ролі міністра юстиції України? Почнемо з того, що я навчаюся для себе. І у мене в планах жити для себе, але не для нашої держави. Якщо припустити, що мені буде запропоновано крісло міністра юстиції, але я вважатиму більш вигідним і зручним займатися приватно адвокатурою, то відмовлюся від держслужби.

Я гадаю, що серед сучасного студентства знайдеться зовсім небагато людей, які готові працювати за оклад на користь держави. Так, ось така позиція: як держава ставиться до нас, так і ми ставимося до держави. Як живеться сучасній молоді? Як живуть в Україні пенсіонери?

Якщо говорити про юриспруденцію, що за великим рахунком регулює взаємини між громадянином і державою, то потрібно активніше працювати над вдосконаленням законодавства, у якому дуже багато суперечностей. По-друге, я вважаю, слід підвищувати правову освіту населення. Так, правове виховання – дуже тривалий процес, але є сенс його почати. Я маю на увазі не лише викладання такого предмета як право в загальноосвітніх школах – це цілком зрозуміле. Треба починати з дитячого садка, з родини – виховувати в людині почуття власної гідності, адже характер дитини, як відомо, формується до 5 років. Я вважаю, що в Україні потрібно розвивати ювенальну юстицію, що займається захистом прав неповнолітніх, дає дітям можливість обстоювати свої права. У силу сформованого менталітету багатьма це не вітається, але в європейських країнах ювенальна юстиція розвинена.

Як майбутній юрист я бачу, що найбільша проблема в Україні – це правовий нігілізм. Основна маса людей, права яких так чи інакше порушуються, і не збираються протистояти, воліють перетерпіти і залишити все як є.

Максим Махров, студент Одеського державного економічного університету.

– Як міністр фінансів, я відмовився б від хибної практики зовнішніх грошових позик. Зараз ми позичаємо величезні кошти. І ніхто не запитує себе – звідки взялися ці гроші у МВФ? Можливо, їх просто надрукували, і в них немає матеріального забезпечення, що підвищує інфляційні ризики у світовій економіці.

Вихід вбачаю у вдосконаленні податкової системи. Податки і збори не повинні душити економіку, але й стрімке зниження ставок неприпустиме. Слід зменшити тиск на Фонд оплати праці: збори до спецфондів дуже великі, тому бізнес досить успішно відводить зарплати у тінь. Всі ж знають: півкраїни одержує зароблене у конвертах! Відрахування до фондів – а розпочнемо з Пенсійного – повинні здійснюватися за прогресивною системою: більше заробляєш, отже, більше платиш до бюджету. Найменший відсоток установимо для "вилки" від мінімальної зарплати до двох з половиною тисяч гривень. Ще одне джерело – акцизи на тютюнові вироби та алкогольну продукцію. Їх потрібно підвищувати, тому що ці товари, на жаль, не перестануть користуватися попитом. І, звичайно, я скоротив би чиновницький апарат. Розпочав би зі свого міністерства!

Проблеми фінансів стануть не такими гострими, якщо вдасться вирішити питання працевлаштування, особливо на селі. А моєму колезі – міністру освіти – пораджу посилити автономність вузів. Це перший крок до якісної освіти. Без неї створити процвітаючу державу неможливо.

Дмитро Іванов, студент Одеського державного медичного університету:

– Студентові третього курсу важко уявити себе міністром охорони здоров’я України, але давайте спробуємо помізкувати.

Був нещодавно в лікарні, рентген робили. Обладнання, скажу я вам... Особливо, якщо зрівняти із приватними клініками... На сьогоднішній день потрібні колосальні кошти, щоб замінити в державних медичних закладах старе, зношене, морально застаріле обладнання. Не завадило б у наших лікарнях елементарно зробити ремонт.

Ще одна проблема нашої системи – кадри. У мене батько працює головлікарем районної лікарні – фахівців там катастрофічно не вистачає. Який студент, що навчався на контракті, поїде в провінцію проходити інтернатуру? Молодий фахівець хоче розвиватися, а в районній поліклініці або сільській амбулаторії, де практично немає обладнання, важко уявити професійне зростання.

Якщо говорити про студентів, які навчаються за рахунок бюджету. Приїжджає юнак за направленням працювати, йому в найкращому разі дають кімнату в гуртожитку, а найчастіше пропонують пожити в... палаті. І він розуміє, що на зарплату не зможе купити собі житло. Звичайно, за таких умов ніхто не залишиться працювати у провінції.

Якщо говорити про зарплату лікаря... Наші лікарі просто злиденні. У приватні клініки молоді фахівці прагнуть не лише через більш високу зарплату – там впроваджується нове обладнання, є можливість розвиватися, навчатися.

На завершення скажу: на нашій охороні здоров’я недозволено довго заощаджували. Хоча йдеться про здоров’я нації. Міністр охорони здоров’я, я вважаю, повинен руба ставити питання фінансування.

Андрій Стахов, студент Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Ушинського.

– Курс розвитку вітчизняної освіти змінюється з призначенням нового міністра. Якби я очолив міністерство, для початку уважно вивчив би необхідність дванадцятирічної середньої освіти. Уже зараз звучать заклики повернутися до старого варіанту. Мені теж здається, що дев'ятнадцятирічний випускник школи втрачає кілька дорогоцінних років. Втім, рубати з плеча не будемо – повторю, потрібен серйозний аналіз, а не кидатися у крайнощі. Систему зовнішнього незалежного оцінювання знань підтримую. Тільки слід інтенсифікувати інформаційно-роз'яснювальну роботу Міністерства у цій сфері.

Я є прибічником посилення навчальної дисципліни у вузах. У нас склалася ненормальна ситуація, коли в епоху кризи трієчники одержують стипендію, а Держбюджет тріщить по швах. Болонська система має на увазі фінансову підтримку сумлінних студентів, а не всіх підряд. А саму систему, незважаючи на значну критику, я вважаю необхідною в Україні. При цьому йдеться не про сліпе копіювання. Вітчизняна освіта має багаторічний досвід розвитку як негативний, так і позитивний. Останній використовуватимемо, вміло поєднуючи з Болонською системою.

Є ще два болючих питання. Перше – скорочення кількості вузів, які дублюють один одного і штампують фахівців однакового профілю. Конфліктне, важке, але вкрай необхідне рішення. А друге розв’язати ще складніше. Тому що відновлення престижу професії вчителя – справа загальнодержавної важливості, а не вузьковідомче.

Резонанс

Такий факультет дуже потрібен...

У квітні поточного року в «Одеських вістях» було надруковано інтерв'ю з деканом факультету «Землеустрій і кадастр» Одеського державного аграрного університету Т.Ю. Арзуманяном. Публікація була пов'язана із професійним святом - Днем землевпорядників. У ній порушувалася низка проблем, пов'язаних з великим дефіцитом кадрів саме в цій галузі народного господарства. Там же була висловлена думка про організацію факультету або відділення перепідготовки фахівців, які працюють землевпорядниками, але не мають відповідного рівня кваліфікації.

Публікація викликала багато звертань із приводу того, наскільки можливе відкриття такого факультету.

Прокоментувати ситуацію ми попросили начальника управління з питань природокористування апарату обласної ради Є.В. СМОЛЕНСЬКОГО.

– Євгенію Васильовичу, чим, на Вашу думку, викликана така реакція на згаданий виступ?

– Відверто кажучи, я нітрохи не дивуюся такій реакції з боку тих, хто пов'язав свою долю із землевпорядкуванням або збирається займатися цією важливою справою.

Після ухвалення земельної реформи і видачі паїв, а потім і державних актів на землю, в області довелося виконати величезну роботу щодо залучення фахівців з багатьох областей і навіть іноземних інвесторів. Документи вже майже всі видано, але залишилося ще багато невідрегульованих моментів. Тому сільські жителі далі звертаються з листами і заявами до різних інстанцій.

А коли сам починаєш вникати у суть таких заяв, то чітко бачиш, що питання можна було б вирішити на місці, але потрібних фахівців у цій справі поки що обмаль. І на районному, і на міському, і тим більше, на сільському рівні, де понад 80 відсотків землевпорядників не мають спеціальної підготовки. Вони, найчастіше, раніше працювали агрономами, інженерами-будівельниками, педагогами. Тому в технічну суть питань ще якось вникають, а ось дати правову оцінку ситуацій відповідно до вимог Земельного кодексу, інших законодавчих актів ще не завжди спроможні.

Ми цю проблему добре знаємо і над нею постійно працюємо. Як відомо, на одній із сесій обласної ради було затверджено регіональну програму з підготовки землевпорядників для органів місцевого самоврядування. А нещодавно депутати облради, розглядаючи пріоритетні напрями подальшого розвитку народного господарства області, запропоновані облдержадміністрацією, знову підкреслили першорядну важливість цієї проблеми.

– Можна вже сьогодні говорити про якісь результати?

– Я є членом комісії щодо захисту дипломних проектів, і там, на конкретних прикладах, бачу, як зростає рівень пізнань майбутніх землевпорядників.

У цьому чимала заслуга і професорсько-викладацького складу кафедр факультету. Теми дипломних робіт пов'язані із найактуальнішими проблемами землевпорядження: це і розмежування державних і комунальних земель, і визначення кордонів багатьох населених пунктів в умовах практичної відсутності початкових документів, і спроба дати реальну цінову оцінку землі в сучасних умовах.

Щодо усього цього я роблю висновок, що область, і не лише наша, одержить добре поповнення кадрів. А деякі проекти вже зараз можна сміливо здійснювати на практиці.

Другий висновок: на факультеті створено міцну матеріально-технічну базу для навчання студентів за найсучаснішими методиками, використовуються і комп'ютерна зала на 30 робочих місць, і сучасні ліцензовані програми, якими щедро діляться спонсори – колишні випускники факультету.

– І все-таки 70 випускників, навіть добре підготовлених, проблеми не знімають?

– Звичайно, ні. Адже серед них – і представники з інших областей. Причому не лише сусідніх, але й навіть з багатьох західних. Якщо порушувати питання про збільшення набору, то однаково потрібно багато років. А створення факультету післядипломного навчання дещо спрощує справу. Адже сьогодні місцевому жителеві, щоб здобути другу освіту – землевпорядника, потрібно їхати до Харкова, Києва або Львова.

А що така перепідготовка потрібна, можу проілюструвати на прикладі Тарутинського району. Там районне управління земельних ресурсів очолює Дмитро Кіосе, який раніше працював у лісовому господарстві. Потім здобув диплом землевпорядника в Харківському аграрному університеті.

І це одразу ж позначилося на якості роботи щодо землеустрою в районі. А це найбільший за територією район, з колишньою радгоспною системою. Але виникаючі проблеми розв'язуються на місці кваліфіковано і не породжують тих скарг і заяв, які ми далі одержуємо з Роздільнянського, Ширяївського, Іванівського та деяких інших районів.

Якщо брати в цілому по області, то проблема формування різних служб щодо землевпорядкування у нас розв'язана лише в Овідіопольському районі і у місті Білгороді-Дністровському. Таких фахівців не вистачає і в Одесі, інших містах.

На завершення скажу, що я досить добре знаю потенційні можливості викладачів факультету землеустрою і кадастру, вчених і фахівців інших науково-дослідних і проектних інститутів.

Наскільки мені відомо, питання про відкриття факультету перепідготовки кадрів землевпорядників уже практично вирішено на багатьох рівнях. Але відповідного наказу поки що немає. А час спливає. І упущене сьогодні породить нові проблеми завтра. Особливо, якщо буде знято ембарго на продаж земель сільськогосподарського призначення...

Степан СЕРБІНОВ,«Одеські вісті»

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті